У разі якщо, недієздатна особа нездатна за станом психічного здоров`я надати усвідомлену письмову згоду на поміщення її до психіатричного закладу, таке поміщення є примусовим і, відповідно, потребує відповідного рішення суду
Короткий зміст позовних вимог:
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» (далі - КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», лікарня), третя особа - комунальна організація «Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків» (далі - КО «Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків», інтернат), про визнання примусової госпіталізації незаконною.
Позовну заяву мотивовано тим, що його син ОСОБА_2 є недієздатним та з 05 грудня 2017 року знаходиться в інтернаті. Над ОСОБА_2 встановлено опіку та судом призначено опікунів: його, як батька, та матір - ОСОБА_3 .
Позивач стверджував, що 25 січня 2023 року ОСОБА_2 було незаконно госпіталізовано до КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», де він перебував до 30 січня 2023 року на підставі направлення, яке було оформлено із грубими порушеннями наказу Міністерства охорони здоров`я України від 24 липня 2001 року «Про затвердження окремих форм документів з питань психіатричної допомоги». Зокрема, у направленні відсутнє місце примусової госпіталізації ОСОБА_2 , у графі «Психічний стан при надходженні» зазначено недостовірну інформацію.
Позивач посилався на те, що відсутнє рішення лікаря-психіатра (комісії лікарів) про примусову госпіталізацію ОСОБА_2 , усупереч вимогам Закону України «Про психіатричну допомогу» про госпіталізацію не повідомлено його опікунів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також останній перебував у спокійному стані на момент госпіталізації.
З огляду на викладене, позивач просив визнати примусову госпіталізацію його сина незаконною.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень:
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2024 року заяву ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовані тим, що госпіталізація ОСОБА_2 до лікарні була пов`язана зі психічним станом здоров`я останнього, що мала невідкладний характер. Суди відхилили доводи позивача щодо незаконності госпіталізації його сина внаслідок неправильного оформлення медичного направлення, оскільки сама наявність такого направлення не може поза розумним сумнівом свідчити про незаконність госпіталізації. Зокрема з урахуванням того, що госпіталізація для надання психіатричної допомоги відбулася за усвідомленої письмової згоди ОСОБА_2 .
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції з огляду на приписи статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», де вказано, що особа госпіталізується до психіатричного закладу добровільно - на її прохання або за її усвідомленою згодою; згода на госпіталізацію фіксується у медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра.
Обґрунтовуючи свою позицію апеляційний суд також зазначив, що відсутні підстави вважати поміщення ОСОБА_2 до КНП КЛ «Психіатрія» примусовим, оскільки ці доводи спростовуються наявною у матеріалах справи заявою останнього про усвідомлену згоду на надання стаціонарної медичної допомоги, наявність спірного направлення не спростовує такого висновку суду.
Відхиляючи заяву ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року, колегія суддів керувалася тим, що заявлене виправлення щодо незазначення у вступній частині постанови третьої особи - КО «Ново-Білицький психоневрологічний інтернат для чоловіків» не є опискою відповідно до приписів статті 296 ЦПК України, а отже не впливає на правильність вирішення справи по суті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи:
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 07 лютого 2024 року заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 11, 13, 14, 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не звернули уваги на те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2017 року (справа № 761/30131/17) ОСОБА_2 було визнано недієздатним, а тому він не міг надати усвідомлену згоду на госпіталізацію. Також суди не врахували наявність рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 1-1/2016 про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» у взаємозв`язку з положенням частини другої цієї статті стосовно госпіталізації особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, до психіатричного закладу на прохання або за згодою її опікуна за рішенням лікаря-психіатра без судового контролю.
Оскільки недієздатна особа не могла надати усвідомлену згоду, вважає госпіталізацію примусовою та незаконною за відсутності згоди опікуна та без судового контролю.
Позиція Верховного Суду:
За змістом частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка досягла 14 років, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги добровільно - на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою. Особа віком до 14 років (малолітня особа) госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги на прохання або за письмовою згодою її батьків чи іншого законного представника. У разі незгоди одного з батьків або за відсутності батьків госпіталізація особи віком до 14 років (малолітньої особи) до закладу з надання психіатричної допомоги проводиться за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення іншого законного представника зазначеної особи до цього органу і може бути оскаржено відповідно до закону, у тому числі до суду. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги добровільно - на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою. Законний представник особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, сповіщає орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного про згоду його підопічного на госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги не пізніше дня, наступного за днем надання такої згоди. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною, яка за станом свого здоров`я не здатна висловити прохання або надати усвідомлену письмову згоду, госпіталізується до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням (згодою) органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення до цього органу законного представника зазначеної особи і може бути оскаржено відповідно до закону, у тому числі до суду. Згода на госпіталізацію фіксується в медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра.
Речення четверте частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» можна визнати самостійною нормою права - цим реченням окреслюються засади і порядок поміщення особи до закладу з надання психіатричної допомоги. Так, для поміщення у заклад встановлена засада добровільності та два варіанти отримання вільного волевиявлення недієздатної особи для госпіталізації: особисте прохання; усвідомлена письмова згода особи, яка має бути госпіталізована.
Будь-яких медичних даних про те, що станом на 25 січня 2023 року (день госпіталізації до психіатричного закладу) стан психічного здоров`я ОСОБА_2 покращився до такого ступеня, що він міг надати усвідомлену згоду на добровільну госпіталізацію до психіатричного закладу матеріали справи не містять.
Навпаки, станом на 25 січня 2023 року як лікарі екстреної швидкої медичної допомоги, так і лікарі-психіатри констатували погіршення психічного стану ОСОБА_2 : неадекватна поведінка, погіршення сну, тривожність, дратівливість, збудження, став конфліктним, погрожував медперсоналу та підопічним будинку-інтернату, побив медсестру. Ці обставини стали підставою для виклику швидкої медичної допомоги та направлення ОСОБА_2 на госпіталізацію до психіатричного закладу.
Зазначене виключає добровільність процедури поміщення ОСОБА_2 до закладу з надання психіатричної допомоги, оскільки неможливість людини (фізичної особи) повністю усвідомлювати свої дії та керувати ними суттєво обмежує усвідомленість надання нею згоди на добровільну госпіталізацію до психіатричного закладу.
Системний аналіз чинного законодавства, рішень Конституційного Суду України від 2 червня 2016 року, від 20 грудня 2018 року, а також практики ЄСПЛ дає підстави вважати, що у разі якщо, недієздатна особа нездатна за станом психічного здоров`я надати усвідомлену письмову згоду на поміщення її до психіатричного закладу, таке поміщення є примусовим і, відповідно, потребує відповідного рішення суду. В іншому разі примусова госпіталізація недієздатної особи до психіатричного закладу, яка не є добровільною, є обмеженням права такої особи на свободу та особисту недоторканість, закріпленого у статті 29 Конституції України. Така госпіталізація за своєю природою та наслідками є непропорційним обмеженням конституційного права недієздатної особи на свободу та особисту недоторканність, тому вона має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, з урахуванням зазначених міжнародно-правових стандартів, правових позицій Конституційного Суду України та виключно за рішенням суду відповідно до вимог статті 55 Основного Закону України.
Висновок:
Отже, матеріалами справи не містять будь-яких доказів про те, що ОСОБА_2 , який згідно з висновком судово-психіатричного експерта Київського міського центру судових експертиз від 24 жовтня 2017 року не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, станом на день госпіталізації (25 січня 2023 року) міг надати усвідомлену згоду на добровільну госпіталізацію до психіатричного закладу у розумінні частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», зокрема через покращення стану психічного здоров`я до рівня усвідомлення значення своїх дій та керування ними.
Враховуючи, що матеріали справи не містять рішення про його примусову госпіталізацію, то слід погодитися з доводами позивача про те, що госпіталізація його сина без судового рішення та згоди опікуна за своєю природою та наслідками є непропорційним обмеженням конституційного права недієздатної особи на свободу та особисту недоторканність, отже дії відповідача щодо примусової госпіталізації ОСОБА_2 є незаконними.
Суд не бере до уваги згоду опікуна ОСОБА_3 на примусову госпіталізацію, оскільки така була надана 30 січня 2023 року, тобто після завершення надання ОСОБА_2 психіатричної допомоги, яка тривала з 25 до 30 січня 2023 року (а. с. 51 зворот, т. 1).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .