Короткий зміст позовних вимог:
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спільним приміщенням шляхом його приведення до попереднього стану.
Позов мотивований тим, що на підставі договору дарування від 07 липня 2000 року він є співвласником 17/50 частини будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказує, що у його користуванні знаходяться приміщення: літ. 1-2 - 12 кв. м (житлова); літ. 1-3 -19,5 кв. м (житлова); літ. 1-4 - 14,9 кв. м (житлова); літ. 1-5 - 11,2 кв. м (кухня); літ. І - 4,9 кв. м (коридор); літ. ІІ - 0,7 кв. м (туалет); літ. ІІІ - 3,1 кв. м (ванна) та літ. 1-1 - 9,1 кв. м (коридор).
Відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 18 листопада 1992 року належить 33/50 частини цього буднику та в її користуванні знаходяться приміщення: літ. 2-3 - 16,8 кв. м (житлова), літ. 2-4 - 21,3 кв. м (житлова), літ. 2-5 - 11,9 кв. м (житлова), літ. 2-6 - 12,4 кв. м (житлова); літ. 2-7 - 8,7 кв. м (кухня); літ. 2-8 - 2,4 кв. м (ванна); літ. 2-9 - 1 кв. м (туалет); літ. 2-1 - 8,9 кв. м (коридор); літ. 2-2 -5,1 кв. м (коридор), літ. ІV - 9,7 кв. м (коридор) та літ. V - 19,3 кв. м (гараж).
Також в технічному паспорті на будинок від 10 лютого 2000 року вказана відкрита лоджія, з якої є доступ до горища. Лоджія перебувала у спільному користуванні співвласників будинку і без доступу до неї позивач позбавлений можливості користуватись горищем.
Стверджує, що відповідачка здійснила реконструкцію лоджії шляхом влаштування зовнішніх капітальних стін з двома віконними отворами із заповненням та встановленням дверей, позбавивши його вільного доступу до горища. Добровільної згоди на користування горищем відповідачка не надає, на неодноразові звернення щодо спільного користування майном не реагує.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди в користуванні лоджією, яка розташована на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 шляхом приведення її до попереднього стану відповідно до технічного паспорта від 10 лютого 2000 року, а саме демонтажу зовнішніх капітальних стін з двома віконними отворами із заповненням та дверей.
Короткий судових рішень, ухвалених у справі:
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 березня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що приведення тераси у попередній стан, не забезпечить позивачу вільного доступу до горища, оскільки згідно з технічним паспортом вихід на терасу з вулиці відсутній.
Постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково, постанову Львівського апеляційного суду від 07 березня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд зауважив, що під час вирішення спору ключовим питанням є визначення місця входу на горище, що має значення для з`ясування того, чи порушено право позивача на користування горищем та чи є обраний ним спосіб захисту ефективним і таким, що поновлює його права.
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні лоджією, яка розташована на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , шляхом приведення її до попереднього стану відповідно до технічного паспорта від 10 лютого 2000 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вирішуючи спір, апеляційний суд врахував преюдиційні обставини, встановлені у справі № 2/463/135/13, про те, що у спільній частковій власності сторін залишаються не лише господарські приміщення, але й сходи, вхід та горище. Під час розгляду вказаної справи відповідачка визнала факт того, що вона одноосібно користується усім горищем, оскільки воно розташоване над приміщеннями частини будинку, що перебуває у її власності, у той час як позивач доступу до цих приміщень не має.
Дослідивши висновок експерта № 13/10-18я за результатами проведення будівельно-технічного дослідження за заявою ОСОБА_2 від 24 жовтня 2018 року, апеляційний суд встановив, що вхід на горище, яке перебуває у спільній власності сторін, здійснюється через лоджію, без доступу до якої позивач позбавлений можливості користуватися спільним горищем.
Також під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_2 визнала, що вона одноосібно користується усім горищем та лоджією, а ОСОБА_1 доступу до цих приміщень не має.
Оскільки сторони у справі є співвласниками будинку по АДРЕСА_1 , у тому числі приміщення лоджії, яка перебуває в спільному користуванні, а відповідачка чинить перешкоди позивачу у користуванні спільними приміщеннями, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду і направити справу на новий апеляційний розгляд.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 523/4591/16, від 16 лютого 2021 року у справі № 127/33179/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що станом на 10 лютого 2000 року в будинку існувало приміщення лоджії.
Вважає, що апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що засклення тераси не впливає на доступ позивача до горища, а право власності має захищатися лише при доведенні факту його порушення.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності (частина четверта статті 357 ЦК України).
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (частини перша-третя статті 358 ЦК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вирішуючи спір, апеляційний суд встановив, що у спільній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходяться господарські приміщення, сходи, вхід та горище в будинку АДРЕСА_1 .
Під час розгляду справи № 2/463/135/13 ОСОБА_2 підтвердила, що вона одноосібно користується усім горищем, оскільки воно розташоване над приміщеннями частини будинку, що перебуває у її власності, у той час як позивач доступу до цих приміщень не має.
Аналогічні пояснення відповідачка надала апеляційному суду в судовому засіданні в розглядуваній справі, вказавши, що вона одноосібно користується усім горищем та лоджією, у той час як ОСОБА_1 доступу до цих приміщень не має.
Виконуючи вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року, суд апеляційної інстанції дослідив висновок експерта № 13/10-18я за результатами проведення будівельно-технічного дослідження та встановив, що вхід на горище, яке перебуває у спільній власності сторін, здійснюється через лоджію, без доступу до якої позивач позбавлений можливості користуватися спільним горищем.
Зобов`язуючи ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні лоджією, яка розташована на другому поверсі будинку АДРЕСА_1 , шляхом приведення її до попереднього стану відповідно до технічного паспорта від 10 лютого 2000 року, апеляційний суд врахував, що сторони є співвласниками будинку, натомість відповідачка чинить перешкоди позивачу у користуванні частиною спільного майна, у зв`язку з чим порушене право ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 391 ЦК України підлягає захисту.
Висновок:
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 довів належними та допустимими доказами факт вчинення йому іншим співвласником будинку перешкод у користуванні спільним майном.
Відповідачка не запропонувала можливих варіантів добровільного поновлення нею порушених прав позивача, які б не передбачали приведення лоджії у попередній стан.
Водночас Верховний Суд звертає увагу, що сторони у справі ОСОБА_1 , 1960 року народження, та ОСОБА_2 , 1955 року народження, є рідним братом та сестрою, і з огляду на принцип добросусідства не позбавлені можливості домовитися між собою про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю.
З урахуванням встановлених обставин, висновки апеляційного суду по суті вирішення спору не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 523/4591/16, від 16 лютого 2021 року у справі № 127/33179/19, на які заявниця посилалась касаційній скарзі.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін. Виконання судового рішення, яке було зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити.