Короткий зміст позовних вимог:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про державну реєстрацію.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що у 2012 році ОСОБА_2 отримав від нього позику в еквіваленті 50 000,00 дол. США із обов`язком повернути до 03 серпня 2022 року, однак у визначений строк позику не повернув, у зв`язку з чим він звернувся до суду про стягнення цієї суми у примусовому порядку.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2023 року у справі № 383/686/22 його позовні вимоги задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на його користь борг у сумі 1 828 430,00 грн.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 лютого 2024 рокуу справі 383/686/22 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Бобринецького районного суду від 16 листопада 2023 року залишено без змін.
Крім того, ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2022 року у справі № 383/686/22 задоволено його заяву про забезпечення позову та заборонено ОСОБА_2 здійснювати відчуження належної йому земельної ділянки площею 25,04 га, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524.
Водночас, незважаючи на заборону відчуження належної ОСОБА_2 земельної ділянки, 23 серпня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування № 1950, згідно з яким ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, площею 25,0419 га, яка знаходиться на території Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В.
23 серпня 2022 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В. прийнято рішення № 64578228 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно якого право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 .
Зазначав, що ОСОБА_2 , достеменно знаючи, що існує боргове зобов`язання перед ним, а також судова заборона на відчуження належної йому земельної ділянки, подарував її своєму синові ОСОБА_3 .
Позивач вважав, що своїми діями ОСОБА_2 намагався уникнути повернення боргового зобов`язання та цивільної відповідальності перед ним шляхом недопущення звернення стягнення на майно боржника - земельну ділянку.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 25,0419 га, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 23 серпня 2022 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В., серія та номер: 1950, з моменту його укладення та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 64578228 від 23 серпня 2022 року, прийняте приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 25,0419 га, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 23 серпня 2022 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В., серія та номер: 1950, з моменту його укладення.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64578228 від 23 серпня 2022 року 12:24:44, прийняте приватним нотаріусом Копивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Драною І. В.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відчуження ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, площею 25,0419 га, яка знаходиться на території Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, шляхом укладення договору дарування, здійснено умисно, всупереч забороні на здійснення такого правочину ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2022 року у справі № 383/686/22, тобто з метою уникнення сплати боргу та виконання судового рішення про стягнення такого боргу. Договір дарування порушує права та законні інтереси позивача на виконання судового рішення у іншій справі про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 1 828 430 грн, де подарована за оспорюваним договором земельна ділянка є єдиним майном для забезпечення виконання цього рішення. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання договору дарування недійсним. Позовна вимога про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень є похідною від первісної вимоги про визнання договору дарування недійсним, а тому також підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанови апеляційного суду:
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2024 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , однак суд кваліфікував оспорюваний договір одночасно як фіктивний, так і такий, що суперечить принципу добросовісності, не врахував, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається; кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів:
У квітні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Коротченко О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довів обставин того, що у сторін оспорюваного правочину були відсутні наміри створити юридичні наслідки, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладений між відповідачами договір є фіктивним.
Апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що оспорюваний правочин є фраудаторним, не врахував, що договір дарування може не мати ознак фраудаторного, якщо у боржника було наявні інше майно, за рахунок якого він міг відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, та не дослідив цих обставин.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) та у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20), від 08 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18), від 26 квітня 2023 року у справі № 569/20334/21 (провадження № 61-474св23), від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23), від 26 лютого 2025 року у справі № 711/494/24 (провадження № 61-12512св24).
Позиція Верховного Суду:
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).
Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав;
натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Висновок:
Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що відчуження ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 3520884000:02:000:2524, площею 25,0419 га, яка знаходиться на території Кетрисанівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, шляхом укладення договору дарування, здійснено умисно, всупереч забороні на здійснення такого правочину ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 16 серпня 2022 року у справі № 383/686/22, з метою уникнення сплати боргу та виконання судового рішення про стягнення такого боргу. Договір дарування порушує права та законні інтереси позивача на виконання судового рішення у іншій справі про стягнення з відповідача на користь позивача боргу у розмірі 1 828 430 грн, де подарована за оспорюваним договором земельна ділянка є єдиним майном для забезпечення виконання цього рішення.
Такі дії ОСОБА_2 є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямовані на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника та зменшення обсягу його майна.
Водночас апеляційний суд правильно виходив із того, що суд першої інстанції помилково посилався на фіктивність договору дарування, оскільки одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається; кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.