Сексуальне насильство, повʼязане з конфліктом, як воєнний злочин, контекст та особливості
Про сексуальне насильство, повʼязане з конфліктом, як воєнний злочин, контекст та особливості розповіли Долгоєр Валерія — адвокатка, членкиня Комітету з питань гендерної політики НААУ, членкиня Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ та Слободянюк Валентина — адвокатка, членкиня ГО «Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Матеріали заходів
08.10.2026

Лектори докладно проаналізували разом з учасниками сексуальне насильство, повʼязане з конфліктом, як воєнний злочин, контекст та особливості, а саме:

1. Поняття СНПК
2. СНПК у системі міжнародного гуманітарного права
3. СНПК як:
- воєнний злочин
- злочин проти людяності
- елемент геноциду
4. Контекстуальні елементи злочину
- зв’язок із збройним конфліктом
- контроль, примус, окупація
- використання сексуального насильства як методу війни
5. Національне законодавство України

Практичний блок.
1. Розслідування та кваліфікація: практичні виклики
2. Гендерно чутливий підхід у роботі адвоката: «не нашкодь» та безпека та захист
3. Досудове розслідування СНПК: практичні аспекти та виклики
4. Захист та представництво інтересів потерпілих та обвинувачених у воєнних злочинах
5. Судовий розгляд: особливості провадження
6. Правова допомога у відшкодуванні

У рамках характеристики сексуальнього насильства, повʼязаного з конфліктом акцентовано на наступному:

1. Поняття СНПК

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК), або Conflict-Related Sexual Violence (CRSV), є міжнародно-правовим терміном. СНПК визначається як зґвалтування та будь-яка інша форма сексуального насильства, вчинена щодо дітей, жінок, чоловіків та людей старшого віку, яка прямо чи опосередковано пов’язана з конфліктом.

До дій, які можуть вважатися СНПК, належать зґвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність або примусовий аборт, примусова стерилізація, примусовий шлюб, примусове спостереження за статевим актом інших людей, примусове оголення, завдавання фізичної шкоди статевим органам, а також інші форми сексуального насильства, пов’язані з конфліктом.

СНПК також розглядається як вираження влади та домінування агресора в межах колективної стратегії ведення війни, спрямованої на приниження та знищення цілої нації.

2. СНПК у системі міжнародного гуманітарного права

Женевські конвенції 1949 року закладають основи захисту цивільного населення та осіб, які не беруть участі у бойових діях. IV Женевська конвенція передбачає особливий захист жінок від зґвалтування, примусової проституції та будь-яких форм непристойного посягання.

СНПК у межах міжнародного гуманітарного права розглядається як жорстоке поводження, нелюдське поводження та посягання на людську гідність.

Додаткові протоколи 1977 року посилили захист від СНПК. Додатковий протокол І забороняє наругу над людською гідністю, принизливе та образливе поводження, примусову проституцію та будь-які форми непристойного посягання. Додатковий протокол ІІ поширює відповідні гарантії на неміжнародні збройні конфлікти. Сексуальне насильство заборонене незалежно від статусу особи, її статі чи характеру конфлікту.

Важливу роль відіграла практика міжнародних трибуналів. МТКЮ визнав зґвалтування формою катування та сексуальне насильство злочином проти людяності. У справі Furundžija сексуальне насильство було визнано порушенням jus cogens норм, а у справі Kunarac сексуальне рабство та систематичні зґвалтування були кваліфіковані як злочини проти людяності. У справі «Прокурор проти Акаєсу» сексуальне насильство було визнано невід’ємною частиною процесу знищення жінок тутсі та групи тутсі в цілому.

Римський статут МКС став першим міжнародним договором, який прямо та системно закріпив СНПК як міжнародний злочин.

3. СНПК як воєнний злочин, злочин проти людяності та елемент геноциду

Як воєнний злочин

Відповідно до підпункту xxii пункту b частини 2 статті 8 Римського статуту, до воєнних злочинів належать зґвалтування та будь-які інші види сексуального насильства, що також є грубим порушенням Женевських конвенцій.

Для СНПК як воєнного злочину необхідно, щоб діяння було вчинене у контексті збройного конфлікту та було з ним пов’язане. Злочинець повинен усвідомлювати фактичні обставини, якими визначається існування збройного конфлікту. Зазначено, що воєнні злочини не мають строку давності.

Як злочин проти людяності

За статтею 7 Римського статуту СНПК може кваліфікуватися як злочин проти людяності. Для цього злочин має бути вчинений у контексті широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення.

Злочини проти людяності не потребують зв’язку зі збройним конфліктом та можуть бути вчинені у мирний час. В Україні злочини проти людяності за статтею 442-1 КК України кваліфікуються як такі після 24 жовтня 2024 року.

Як елемент геноциду

СНПК може бути елементом геноциду за наявності відповідного специфічного умислу. Геноцид може бути вчинений як у мирний, так і у воєнний час та не потребує зв’язку зі збройним конфліктом.

Визначальним є безпосередній намір знищити конкретну захищену групу повністю або частково фізично чи біологічно. Як прояв серйозної шкоди для цілей геноциду зазначаються, зокрема, зґвалтування та інші форми сексуального насильства.

4. Контекстуальні елементи злочину

Зв’язок із збройним конфліктом

Контекстуальним елементом воєнного злочину за статтею 438 КК України є наявність зв’язку або відношення, тобто «нексусу», до збройного конфлікту. Злочин має бути вчинений у контексті збройного конфлікту та пов’язаний із ним.

Саме цей зв’язок є основною ознакою, яка відмежовує сексуальне насильство як воєнний злочин за частиною 1 статті 438 КК України від звичайного сексуального насильства за статтями 152, 153 КК України. Якщо зв’язку зі збройним конфліктом немає, діяння становить склад ординарного злочину.

Контроль, примус, окупація

У справах про СНПК значення мають відносини влади та підпорядкування, залежність потерпілої особи, неможливість вільно залишити місце утримання, страх перед озброєними особами або окупаційною адміністрацією.

Окупація сама по собі не створює незаперечної презумпції сексуального насильства. Водночас окупація, затримання, зброя, залежність та контроль можуть створювати примусове середовище, несумісне з вільною згодою. В умовах окупації або фактичного контролю навіть відсутність фізичного насильства не виключає примусу.

Використання сексуального насильства як методу війни

СНПК може використовуватися для залякування населення, покарання, приниження, витіснення населення та руйнування соціальних зв’язків.

Міжнародне право більше не розглядає сексуальне насильство як «супутній наслідок війни». Воно визнається окремим методом ведення війни та інструментом контролю над цивільним населенням.

5. Національне законодавство України

Основною нормою, на яку звертається увага є стаття 438 КК України «Воєнні злочини».

Частина 1 статті 438 КК України охоплює жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, передбачені міжнародними договорами, а також віддання наказу про вчинення таких дій. Покарання становить позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років. Якщо такі діяння спричинили загибель людини, передбачено позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Для кваліфікації сексуального насильства за статтею 438 КК України необхідно встановити діяння, обставини його вчинення та режим відповідальності, зокрема роль ймовірного злочинця та/або військового чи цивільного командування.

Окремо зазначено статтю 442-1 КК України щодо злочинів проти людяності, які кваліфікуються як такі після 24 жовтня 2024 року.

Практичний блок

1. Розслідування та кваліфікація: практичні виклики

Основним викликом є складність документування злочинів в умовах війни та бойових дій. Серед інших проблем зазначаються обмежений доступ до місця вчинення злочину або тимчасово окупованих територій, ризики для потерпілих, свідків і слідчих, високий рівень стигматизації та страх потерпілих повідомляти про насильство, необхідність координації між національними органами та міжнародними механізмами правосуддя, дотримання міжнародних стандартів документування, міждисциплінарна взаємодія та недостатня спеціалізація окремих суб’єктів розслідування.

Окремою проблемою є збирання та збереження доказів через сплив часу або відсутність належної фіксації.

Особливої уваги потребує правильна кваліфікація сексуального компонента насильства. У місцях несвободи сексуальний компонент часто не ідентифікується, а подія описується лише як побиття, катування, жорстоке або нелюдське поводження. У результаті втрачається повна картина способу та мети злочину, не встановлюється системність практики, не досліджується гендерний характер насильства та звужується коло відповідальних осіб.

2. Гендерно чутливий підхід у роботі адвоката: «не нашкодь», безпека та захист

Головним етичним принципом є принцип «не завдавати шкоди». Правники повинні усвідомлювати можливі негативні наслідки документування свідчень для постраждалих, свідків, ширшої спільноти та самих слідчих, бути готовими до такої шкоди та вживати заходів для її запобігання або мінімізації.

Потерпілий має бути в центрі всіх процесів реагування, документування та правової допомоги. Додаткову травматизацію можуть спричиняти неналежне реагування правоохоронних органів та системи правосуддя, стигматизація, осуд чи ізоляція, непрофесійне документування та інтерв’ювання, а також формальний підхід без урахування безпеки й потреб людини.

Важливим є забезпечення автономії потерпілих, тобто можливості самостійно приймати рішення відповідно до власних цінностей та переконань. Інформована згода передбачає розуміння всіх аспектів і стадій документування, його ризиків та переваг, добровільність без примусу та висловлений дозвіл.

Інформована згода є юридичним та етичним обов’язком. Окрема спеціальна згода необхідна на фотографування, фізичні огляди, копіювання задокументованого та отримання будь-якої іншої форми доказів, які може надати постраждала особа.

Інформація про постраждалих та інших свідків повинна збиратися, використовуватися та зберігатися конфіденційно. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» передбачає можливість обмеження відомостей про особу та заміни анкетних даних псевдонімами. Право на забезпечення безпеки мають, зокрема, заявник, потерпілий та його представник, обвинувачений і цивільний позивач.

3. Досудове розслідування СНПК: практичні аспекти та виклики

Досудове розслідування здійснюють слідчі органи Національної поліції України та Служби безпеки України відповідно до їх підслідності. На практиці Національна поліція, зокрема, розслідує злочини, пов’язані із загибеллю та пораненням цивільного населення і СНПК. Прокурор, який здійснює нагляд, має можливість змінювати підслідність.

За умов воєнного стану керівник органу досудового розслідування може за погодженням з керівниками інших органів утворювати міжвідомчі слідчі групи. Генеральний прокурор та керівники прокуратур можуть доручити розслідування іншому органу у випадку неефективного розслідування або об’єктивної неможливості здійснення розслідування відповідним органом.

Заява про кримінальне правопорушення складається у довільній формі. У ній зазначаються орган, до якого вона подається, дані заявника та особи, в інтересах якої подається заява, обставини злочину, дата, час, місце, опис правопорушника та кваліфікація кримінального правопорушення. У заяві можна просити невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та визнати особу потерпілою.

Доказами є фактичні дані, отримані у порядку КПК України. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи та висновки експертів. Доказування включає збирання, перевірку та оцінку доказів.

У справах СНПК можуть використовуватися медичні документи, накази, бойові журнали, інструкції, списки особового складу, документи окупаційної влади, протоколи огляду місця події, соціальних мереж, слідчих експериментів та впізнання, матеріали виконаних доручень, висновки судово-медичної, психологічної, молекулярно-генетичної, фоноскопічної, трасологічної, портретної та інших експертиз. Також важливими є цифрові докази: відеозаписи, скриншоти листування, фотографії, особисті відео, відео ворожих ЗМІ та метадані, зокрема геолокація і GPS-трекери.

4. Захист та представництво інтересів потерпілих та обвинувачених у воєнних злочинах

З боку потерпілого адвокат має забезпечувати потерпілоорієнтований підхід, повагу до автономії, інформовану згоду, конфіденційність та безпеку. Під час підготовки потерпілої до допиту адвокат має пояснити мету допиту, права та можливі етапи провадження, обговорити формат допиту, можливість відеофіксації та присутність психолога або адвоката, забезпечити безпечне, конфіденційне та нейтральне місце, узгодити комфортні умови та підготувати до уточнювальних питань щодо обставин сексуального насильства.

Потерпілий має право збирати докази шляхом витребування та отримання речей, документів, відомостей і висновків експертів, а також ініціювати проведення слідчих, негласних слідчих та інших процесуальних дій шляхом подання відповідного клопотання слідчому або прокурору.

Щодо обвинуваченого наголошується на можливості застосування заходів безпеки: право на забезпечення безпеки мають, зокрема, обвинувачений та інші учасники кримінального провадження.

5. Судовий розгляд: особливості провадження

У кримінальному провадженні важливе значення має належність і допустимість доказів. Недопустимий доказ не може використовуватися при прийнятті процесуальних рішень та ухваленні судового рішення.

Показання свідка та потерпілого у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді за умови відеофіксації. Допит може проводитися за місцем розслідування або в іншому погодженому місці, а також у режимі відеоконференції. Допит без перерви може тривати не більше двох годин, загалом до восьми годин на день. Для дітей встановлені менші часові межі. Допит неповнолітніх проводиться за участю законного представника, педагога або психолога, а за необхідності лікаря.

Під час досудового розслідування можливе проведення допиту в судовому засіданні як «депонування доказів» відповідно до статті 225 КПК України.

Після завершення досудового розслідування прокурор або слідчий за його дорученням повідомляє підозрюваному та його захиснику про завершення розслідування і надання доступу до матеріалів. Потерпілому, цивільному позивачу та їх представникам також надається доступ до матеріалів із можливістю робити копії або відображення матеріалів.

Обвинувальний акт містить відомості про провадження, учасників, фактичні обставини кримінального правопорушення, правову кваліфікацію та формулювання обвинувачення, обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання, розмір шкоди та витрати на залучення експерта.

6. Правова допомога у відшкодуванні

Особа, якій завдано збитків порушенням її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є втрати у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати для відновлення порушеного права.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, душевних стражданнях, зокрема через протиправну поведінку щодо особи, членів її сім’ї чи близьких родичів, а також у приниженні честі та гідності. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини та інших обставин, з урахуванням вимог розумності та справедливості.

За статтею 1166 ЦК України майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Моральна шкода за статтею 1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону, а у випадках і порядку, передбачених законом, компенсується за рахунок Державного бюджету України. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність.

Фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди і яка пред’явила цивільний позов у порядку, встановленому КПК України, є цивільним позивачем. Цивільний позов можна подати під час досудового розслідування та до початку судового розгляду. Якщо позов не пред’явлено в кримінальному провадженні, особа має право пред’явити його в порядку цивільного судочинства.

Наведені приклади судових рішень щодо відшкодування моральної та майнової шкоди, зокрема вирок від 17 листопада 2022 року у справі № 369/9950/22, яким стягнуто 6 млн грн моральної та майнову шкоду, а також вирок від 15 липня 2025 року у справі № 743/319/25, яким стягнуто 1 млн грн моральної шкоди.

Першоджерело  https://lnk.ua/0XIpic3n0