Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю.
Позовна заява мотивована тим, що з 11 квітня 2023 року вона зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1.
Вказувала, що вона є власницею 1/2 частини вказаної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 травня 2006 року, яку отримала після смерті ОСОБА_3 . Власником 1/3 частини спірної квартири відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 08 квітня 1994 року є ОСОБА_2 .
Позивач зазначала, що місце перебування ОСОБА_2 невідоме. Після смерті свого батька ОСОБА_4 у 1995 році та матері ОСОБА_3 у 2005 році, він не звертався до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. ОСОБА_2 з 1995 року в спірній квартирі не проживає, не бере участі у сплаті комунальних платежів, не цікавиться станом квартири.
1/6 частка квартири АДРЕСА_1 не була прийнята спадкоємцями ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та органи місцевого самоврядування про визнання спадщини відумерлою у порядку та строки, визначені статтею 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до суду не зверталися.
Посилалася на те, що з першого дня вселення у квартиру АДРЕСА_1 вона сплачує комунальні платежі, несе інші витрати, пов`язані з її утриманням, здійснює поточні та капітальні ремонти за власні кошти, зберігає у квартирі свої речі, оскільки іншого житла не має.
Вважала, що оскільки добросовісно і відкрито користується нерухомим майном більше десяти років, має право на визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю, що не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року залучено до участі у справі як співвідповідача Вінницьку міську раду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 07 серпня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачу відомо про власника 1/3 частки спірного нерухомого майна, що за своєю суттю виключає можливість застосування у даному випадку положень статті 344 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій уважали, що позивачем не доведено всіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, тому вона не є добросовісним набувачем спірної квартири, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що районним судом правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що вона добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно користуватися та розпоряджатися спірною квартирою, оскільки відповідач не відмовлявся від своєї частки спірної квартири, що виключає можливість набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.
Також суди послалися на релевантну практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо набуття права власності за набувальною давністю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Стьобою Ю. М., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.
Вважає, що довела наявність всіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, зокрема те, що вона є добросовісним набувачем 1/2 частки спірної квартири, оскільки більше десяти років добросовісно, відкрито та безперервно володіла нерухомим майном.
Вважає, що хоча 1/3 частина спірної квартири належить відповідачу, проте через його тривалу відсутність є безхазяйною, оскільки є підстави вважати, що останній відмовився від свого права власності.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Стьоба Ю. М. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постановах Верховного Суду від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 27 березня 2024 року у справі № 462/2756/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиція Верховного Суду:
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, таких як: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для правомірного володіння майном.
Отже, йдеться про добросовісне, безтитульне заволодіння майном особою, яка у подальшому може претендувати на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може набути право власності на нього, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08 квітня 1994 року № 24 належала у рівних частках (по 1/3) ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а. с. 15).
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 05 травня 1944 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим повторно 26 квітня 1996 року (а. с. 43).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Вінницьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану від 03 квітня 1995 року (а. с. 42).
ОСОБА_3 як спадкоємиця за законом першої черги (дружина) прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України, проте не оформила своїх спадкових прав.
На випадок своєї смерті ОСОБА_3 27 серпня 2003 року склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Терещенко В.В. за реєстровим № 5-2599, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповілаОСОБА_5 (а. с. 40).
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області 01 листопада 2005 року (а. с. 41).
ОСОБА_1 є власницею 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 12 травня 2006 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Нідзельською І. Є. за реєстровим (а. с. 16-18).
15 жовтня 2022 року ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4, виданого 15 жовтня 2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (а. с. 19).
ОСОБА_1 не є спадкоємцем ОСОБА_4 ні за законом, ні за заповітом.
Відповідно до повідомлення Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06 березня 2024 року № 563-28.28-28 актовий запис про смерть ОСОБА_2 відсутній (а. с. 77).
Вінницькою міською радою як органом місцевого самоврядування процедура визнання спадщини ОСОБА_4 (частини спадщини - 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 ) відумерлою відповідно до статті 1277 ЦК України на час розгляду справи судами не ініціювалася.
Висновок:
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , оскільки сам по собі факт користування позивачем спірним нерухомим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. При цьому власником 1/3 частини спірної квартири є ОСОБА_2 , який не відмовився від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що виключає можливість набуття позивачкою права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 більше десяти років добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірним майном, робить в квартирі ремонт, сплачуває комунальні послуги, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на 1/2 частку спірної квартири за набувальною давністю є безпідставними, оскільки сам по собі факт користування позивачкою спірною квартирою не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю та не свідчить про добросовісність володіння майном. При цьому, суд апеляційної інстанції надав цим доводам заявника належну правову оцінку.
Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшли загалом обґрунтованого висновку про відсутність умов, визначених статею 344 ЦК України, для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірного нерухомого майна за набувальною давністю.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.