Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
10.02.2022

Розірвання шлюбу: досвід окремих європейських держав

Матеріал для Центру сімейного права ВША підготувала:
Марія Менджул, д.ю.н., професорка кафедри цивільного права та процесу ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Українське законодавство не містить яких-небудь обмежень щодо реалізації подружжям чи одним із них права розірвати шлюб. Зокрема, подружжя може розірвати шлюб за спільним рішенням або за бажанням одного із них. Встановлено як адміністративний (ст. 106 та 107 СК України), так і судовий (ст. 109 – 112 СК України) порядок розірвання шлюбу.

Зарубіжне законодавство містить різні підстави для обмеження права на розірвання шлюбу. Згідно з ЦК Латвії один з подружжя може вимагати розірвання шлюбу, якщо інший з подружжя: відсутній не менше одного року (ст. 72), захворів на важковиліковне психічне або інфекційне захворювання (ст. 73), вчинив кримінальне правопорушення або аморальний вчинок (ст. 74). Також шлюб може бути розірваний у разі стійкого розладу відносин, проживання окремо протягом трьох років (ст. 76) (Latvijas Republikas Civillikums, 2001, 478.
Закон про шлюб Норвегії встановлює принцип свободи розірвання шлюбу, проте розлучення можна вимагати після сепарації більше року (§ 21) або після припинення спільного проживання протягом двох років (§ 22) (Lov om ekteskap [ekteskapsloven]. LOV-1991-07-04-47.

Закон про шлюб Данії встановлює, що право на розлучення виникає (ст. 30 – 35): після 6 місяців сепарації, крім випадків, якщо подружжя відновить або продовжить співжиття; коли подружжя проживає окремо протягом останніх 2 років через несумісність; у разі подружньої зради (крім випадку, якщо інший з подружжя дав на такий акт згоду. У випадку відсутності згоди до розлучення з цієї підстави застосовується позовна давність 6 місяців з моменту, коли один з подружжя дізнався про зраду, і протягом 2 років після її вчинення); коли один із подружжя вчинив навмисне насильство (або сексуальний напад) на іншого з подружжя, дітей, найближчих родичів подружжя (позовна давність за цією підставою встановлена: один рік після того, як один з подружжя дізнався про акт насильства і протягом 3 років після його вчинення); коли один з подружжя уклав новий шлюб; якщо хтось з подружжя незаконно вивіз дитину з країни або незаконно утримує її за кордоном (позов про розлучення повинен бути поданий, поки дитина через незаконне викрадення або затримання перебуває за кордоном або не пізніше ніж через рік після її повернення) (Bekendtgørelse af lov om ægteskabs indgåelse og opløsning, den 23. januar 2018.
Останньою європейською державою, що врегулювала розірвання шлюбу відносно не давно була Ірландія, в якій 24 листопада 1995 р. на референдумі громадяни підтримали надання права на розлучення (Christine P. James. Cead mile failte? Ireland welcomesdivorce: The 1995 Irish divorcereferendum and the family (divorce)..
Встановлення принципу свободи розлучення в Ірландії тільки наприкінці ХХ століття, зумовлено значним впливом католицької церкви (близько 95 % ірландців – католики) (Менджул М.В. Порівняльне сімейне право: навчальний посібник. Ужгород: РІК-У, 2021. С. 146). Наразі, у ст. 41 Конституції Ірландії передбачена можливість розірвання шлюбу у тих випадках, коли суд буде переконаний, що:
1) на день відкриття провадження, подружжя проживало окремо один від одного протягом періоду або періодів, що становили щонайменше чотири роки протягом попередніх п’яти років;
2) немає розумної перспективи примирення подружжя;
3) розірвання є необхідним з урахуванням обставин, що існують або виникнуть для подружжя, дітей або будь-якої іншої особи, передбаченої законом;
4) дотримано інших умов, встановлених законом. Аналогічна норма міститься і в Законі Ірландії про сімейне право (розлучення) (1996 р.) (Family law (divorce) act, 1996.
У багатьох державах ЄС на рівні закону закріплено обов’язок подружжя у разі вирішення питання про розірвання шлюбу звернутися до процедури медіації. Наприклад, ст. 26 Закону про шлюб Норвегії встановлює, що подружжя із спільними дітьми віком до 16 років, у разі розлучення мають вдатися до посередництва (медіації) до того, як справа буде передана до суду або губернатора округу. Аналогічна норма міститься в ст. 51 Закону про дітей (Lov om barn og foreldre (barnelova). LOV-1981-04-08-7.
Згідно зі ст. 27 Закону про шлюб, метою медіації є досягнення угоди про батьківську відповідальність, врегулювання питання про те, з ким буде проживати дитина, порядок спілкування з дитиною того з батьків, хто буде проживати окремо. Можливість застосування медіації при розгляді сімейних спорів передбачена і ст. 252 ЦК Франції.