Розгляд скарги про академічний плагіат поза межами визначених законом повноважень є порушенням принципів законності та верховенства права
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 120/7001/25
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування:
21.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного агентства, за участю МОН, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства, оформлене протоколом від 22.04.2025 №6(78), яким встановлено у захищеній 18.04.2017 у засіданні спеціалізованої вченої ради Д 05.600.01 Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова дисертації кандидата медичних наук ОСОБА_1 "Електрохірургічне лікування кіст печінки (клінікоекспериментальне дослідження)" порушення вимог з питань текстових запозичень без посилання на джерело (академічний плагіат).
На обґрунтування позовних вимог доводив, що відповідач не мав передбачених законом повноважень щодо проведення перевірки наявності фактів академічного плагіату в дисертації, яку він захистив.
Крім того, разом із позовною заявою ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову.
Ухвалою від 26.05.2025 Вінницький окружний адміністративний суд задовольнив зазначену заяву. Зокрема, в порядку забезпечення адміністративного позову до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі вирішив:
- зупинити дію рішення Національного агентства, оформленого протоколом засідання від 22.04.2025 №6(78);
- заборонити Національному агентству надсилати до МОН копію спірного рішення до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;
- заборонити МОН вчиняти будь-які дії з розгляду справи щодо наявності фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації в захищеній 18.04.2017 у засіданні спеціалізованої вченої ради Д 05.600.01 Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова дисертації кандидата медичних наук ОСОБА_1 "Електрохірургічне лікування кіст печінки (клініко-експериментальне дослідження)" до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Ухвалою від 27.05.2025 Вінницький окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції:
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 03.11.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував оспорюване рішення.
Ухвалюючи це рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що станом на час, коли відповідач прийняв до розгляду та розпочав перевірку інформації про наявність фактів академічного плагіату в науковій дисертації, яку захистив позивач для здобуття наукового ступеня кандидат медичних наук, жодний нормативно-правовий акт не наділяв відповідача повноваженнями встановити (затвердити) порядок розгляду скарг (повідомлень) щодо наявності у захищених наукових дисертаціях на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук фактів академічного плагіату.
У цьому контексті суди попередніх інстанцій зауважили, що лише 08.05.2024 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 03.05.2024 №507 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань підготовки та атестації науково-педагогічних і наукових кадрів" (далі - Постанова №507), якою внесено зміни до абзацу першого пункту 41 Порядку присудження та позбавлення наукового ступеня доктора наук, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2021 №1197 (далі - Порядок №1197), чим закріплено повноваження відповідача встановлювати порядок розгляду інформації про наявність фактів академічного плагіату в захищених дисертаціях докторів наук.
З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій виснували, що відповідач, приймаючи до розгляду скаргу ОСОБА_2 від 25.09.2023, діяв не тільки не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, але й не в межах наданих йому повноважень, фактично перейнявши на себе повноваження Кабінету Міністрів України. Підкреслили, що правомірність прийняття спірного рішення невід`ємно пов`язана із правомірністю прийняття скарги до розгляду в порядку, встановленому чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством.
Як зазначили суди попередніх інстанцій, оскільки до 08.05.2024 відповідач не був наділений повноваженнями встановлювати порядок розгляду скарг (повідомлень) щодо наявності фактів академічного плагіату в захищених дисертаціях докторів наук, то його дії щодо прийняття до розгляду скарги ОСОБА_2 від 25.09.2023 у самостійно визначеному порядку [на підставі Порядку розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикацій, фальсифікацій, затвердженого рішенням Національного агентства, оформленим протоколом засідання від 21.06.2022 №10(15) (далі - Порядок №10(15)], не відповідають положенням статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а тому суди попередніх інстанцій уважали, що і похідні від цього дії та рішення відповідача є протиправними, відтак визнали протиправним спірне рішення відповідача як прийняте з порушенням встановленої процедури.
Водночас з огляду на виключність повноважень відповідача зі встановлення наявності або відсутності фактів академічного плагіату в наукових дисертаціях суди попередніх інстанцій не надавали оцінки питанню щодо фактів академічного плагіату в дисертації, яку захистив позивач.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог:
Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування касаційної скарги представник відповідача доводить, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зазначивши про те, в пункті 41 Порядку №1197 (у редакції, яка діяла до 08.05.2024) Кабінет Міністрів України не наділяв Національне агентство повноваженнями встановити (затвердити) порядок розгляду скарг (повідомлень) щодо наявності фактів академічного плагіату в захищених наукових дисертаціях на здобуття наукового ступеня доктора наук. Тому вважає, що задля формування єдиної правозастосовчої практики щодо вирішення питання повноважень Національного агентства у сфері оцінки академічної доброчесності необхідно щоб Верховний Суд надав висновок щодо питання застосування частини сьомої статті 28-1 Закону України від 26.11.2015 №848-VIII "Про наукову і науково-технічну діяльність" (далі - Закон №848-VIII) у взаємозв`язку із пунктом 41 Порядку №1197 та частиною дев`ятою статті 19 Закону України від 01.07.2014 №1556-VII "Про вищу освіту" (далі - Закон №1556-VII).
Наполягає, що за наведеними нормами законодавства Національне агентство наділене чіткими функціями та повноваженнями в сфері забезпечення академічної доброчесності, зокрема і з розгляду звернень щодо академічного плагіату, фабрикацій та фальсифікацій у дисертаціях. Окрім наведених норм зазначені функції та повноваження Національного агентства, за доводами скаржника, визначені Порядком №10(15) та Порядком розгляду скарг/повідомлень щодо фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації, затвердженим рішенням Національного агентства, оформленим протоколом засідання від 24.10.2023 №16(45) (далі - Порядок №16(45).
Позиція Верховного Суду:
Суди попередніх інстанцій установили, що Національне агентство прийняло і здійснювало розгляд скарги ОСОБА_2 щодо виявлення в дисертації позивача фактів академічного плагіату відповідно до порядків №10(15) та №16(45), які Національне агентство визначило та затвердило на виконання Порядку №44, який стосується виключно виявлення фактів академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації в наукових дисертаціях, які особи захистили для здобуття ступеня доктора філософії.
Доводи касаційної скарги про те, що приписами частини сьомої статті 28-1 Закону №848-VIII, частини дев`ятою статті 19 Закону №1556-VII та пункту 41 Порядку №1197 Національне агентство наділене функціями та повноваженнями в сфері забезпечення академічної доброчесності, зокрема і з розгляду звернень щодо академічного плагіату, Верховний Суд відхиляє як такі, що не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.
З огляду на викладене та зважаючи на те, що Національне агентство розглядало питання про наявність у дисертації позивача фактів академічного плагіату, керуючись порядками №10(15) та №16(45), Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач прийняв та розглянув скаргу ОСОБА_2 від 25.09.2023, діючи не на підставі, не у спосіб та поза межами повноважень, що визначені законодавство України і його Статутом.
Верховний Суд наголошує, що частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.
Згідно зі статтею 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).
У рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. До того ж на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Суд також зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.
Водночас, зі змісту статті 8 Конституції України можна дійти висновку, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю за використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципів законності та верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин. Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави (рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017, від 27.02.2018 №1-р/2018, від 20.06.2019 №6-р/2019).
У Доповіді "Верховенство права", схваленій Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26.03.2011) (CDL-AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
Потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади (пункт 45 Доповіді).
Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано на те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права
Отже, правова процедура є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів/вчинення дій адміністративними органами.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій.
Висновок:
Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд резюмує, що рішення Комітету з питань етики від 06.10.2023 №45(58) про прийняття до розгляду скарги ОСОБА_2 щодо наявності фактів академічного плагіату у дисертації позивача, поданої для здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук, і всі наступні дії та рішення Комітету з питань етики та Національного агентства щодо розгляду цієї скарги не відповідають критеріям правової (справедливої) процедури як складової принципу верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України) і принципу законності (частина друга статті 19 Конституції України.
З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірне рішення відповідача не відповідає вимогам статті 2 КАС України як прийняте з порушенням встановленої процедури.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильних за суттю висновків судів попередніх інстанцій.
Відтак Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.