Rogalski v. Poland (no. 5420/16): необґрунтоване притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за неетичну поведінку за фактом повідомлення про вчинення прокурором корупційного правопорушення становило порушення Конвенції

Рішення Rogalski v. Poland (no. 5420/16) від 23.03.2023 року

Обставини справи

20 січня 2011 року заявник, який є адвокатом, подав від імені своєї компанії-клієнта офіційне повідомлення про злочин, яке містило наступну заяву:

«...існують дані, які достатньо обґрунтовують підозру в тому, що [прокурор М. П.] [повне ім’я прокурора та його посада] вчинив злочин, пов’язаний з одержанням хабара, шляхом отримання хабара від невідомих осіб, які, ймовірно, були працівниками [названа компанія], тобто злочин, передбачений частиною 1 статті 228 Кримінального кодексу».

У документі заявник пояснив, що правопорушення, про яке йдеться, було вчинено у зв’язку з розслідуванням тверджень про підробку контрактів на шкоду його клієнту, яке на той час тривало.

Зокрема, заявник стверджував, що клопотання про надання доказів, які він подавав у ході вищезазначеного розслідування, не були розглянуті оперативно, що мали місце інші недоліки, і в цілому, що розслідування, про яке йде мова, було «передчасно і невиправдано» припинено на підставі того, що не було достатніх доказів для обґрунтування підозри у вчиненні злочину, в той час як жодних експертних висновків прокурором не було отримано.

Заявник вважав, що єдиним поясненням такого «ірраціонального рішення» про припинення розслідування було те, що М.П., який був прокурором, відповідальним за розслідування, отримав хабар. Повідомлення не містило жодних подробиць щодо осіб, які нібито пропонували хабар прокурору, окрім назви компанії, в якій вони нібито працювали.

28 січня 2011 року окружний прокурор Центрального району Варшави відмовив у відкритті провадження за вищезазначеними звинуваченнями. В обґрунтування свого рішення зазначив, що заявник не надав жодного доказу і не вказав жодної фактичної обставини, яка б підтверджувала звинувачення у хабарництві. Проміжна апеляція на це рішення не була подана.

11 травня 2011 року Варшавська обласна прокуратура повідомила голову Варшавської обласної ради адвокатів (Okręgowa Rada Adwokacka) про кримінальну скаргу заявника з метою встановлення того, чи порушив заявник, будучи адвокатом, правила професійної етики.

23 листопада 2012 року дисциплінарний інспектор (rzecznik dyscyplinarny) Варшавської колегії адвокатів звинуватив заявника в тому, що він не діяв помірковано (umiar), подаючи заяву про кримінальне правопорушення без «обґрунтованих підозр» (nie mając ku temu uzasadnionych podejrzeń).

Дисциплінарний суд Варшавської колегії адвокатів (Sąd Dyscyplinarny Izby Adwokackiej) визнав заявника винним у тому, що він при виконанні своїх обов’язків подав заяву про порушення кримінальної справи, не маючи «жодних доказів або будь-яких об’єктивно перевірених обставин, які могли б обґрунтувати сформульовану заявником підозру». Ці дії порушували статтю 80 Закону «Про адвокатуру» у поєднанні з пунктами 14 і 17 Кодексу професійної етики адвоката.

Суд аргументував своє рішення тим, що свобода вираження поглядів адвоката відрізняється від конституційного розуміння цього права тим, що вона може обмежуватися з метою захисту третіх осіб від невиправданих, надмірних і непотрібних посягань на їхні власні права. Заявник, безсумнівно, ніс відповідальність за подання скарги, про яку йдеться, а отже, мав професійний обов’язок діяти помірковано (umiar), пропорційно (współmierność) та обережно (oględność) у розумінні параграфу 17 Кодексу професійної етики адвоката. Відповідно, адвокати повинні уникати необґрунтованих скарг, вказувати джерела інформації, на які вони покладаються, і використовувати умовний спосіб при формулюванні своїх тверджень. Суд вважав, що мова, використана заявником у його скарзі, явно суперечила цим принципам і принижувала гідність М.П. та прокуратури в цілому.

На заявника було накладено штраф, що відповідає 2400 польських злотих (PLN), що приблизно дорівнює 535 євро (EUR). Суд також заборонив заявнику займатися професійною діяльністю строком на один рік.

27 вересня 2014 року Вищий дисциплінарний суд адвокатури (Wyższy Sąd Dyscyplinarny Adwokatury) підтримав це рішення.

8 липня 2015 року Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду (Sąd Najwyższy) відхилила касаційну скаргу, подану заявником, як явно необґрунтовану.

Стверджуване порушення прав

Заявник скаржився на незаконне та невиправдане обмеження права на свободу вираження поглядів, оскільки національні суди визнали його винним у поданні, на їхню думку, необґрунтованої заяви про порушення кримінальної справи.

Заявник також скаржився, посилаючись на статтю 6 Конвенції, що його право на справедливий судовий розгляд було порушено, оскільки двоє суддів Вищого дисциплінарного суду могли бути упередженими, а його клопотання про надання доказів були несправедливо відхилені.

Принагідно зазначити, що Суд розглядав цю справу саме у контексті порушення за статтею 10 Конвенції.

Оцінка суду

(1) Чи мало місце втручання?

Суд повторює, що особливий статус адвокатів, у свою чергу, надає їм центральне місце у здійсненні правосуддя як посередникам між громадськістю та судами.

Така позиція пояснює звичайні обмеження поведінки членів адвокатури. Зважаючи на ключову роль адвокатів у цій сфері, законно очікувати, що вони сприятимуть належному здійсненню правосуддя і, таким чином, підтримуватимуть довіру громадськості до нього.

Суд також зазначає, що Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією описує корупцію як таку, що загрожує правопорядку, демократії та правам людини, руйнує належне управління, чесність та соціальну справедливість, перешкоджає конкуренції та економічному розвиткові і загрожує стабільності демократичних інститутів і моральним засадам суспільства.

Ця Конвенція, ратифікована Польщею, вимагає, щоб держави-учасниці забезпечували ефективний і належний захист тим, хто повідомляє про корупційний злочин (стаття 22 (а)). Аналогічно, відповідно до Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, держави-учасниці повинні забезпечити захист будь-яких осіб, які добросовісно й на обґрунтованих підставах повідомляють компетентним органам про будь-які факти, пов’язані з корупцією (стаття 33). Конвенція була ратифікована багатьма країнами, в тому числі і Польщею.

У цій справі дисциплінарне рішення, яким заявника було визнано винним та накладено на нього штраф за неетичну поведінку, а саме за подання заяви про вчинення кримінального правопорушення прокурором без належних підстав по суті, поміркованості, пропорційності чи обережності, становило втручання у його права, гарантовані статтею 10 Конвенції.

(2) Чи було втручання передбачене законом?

Суд вважає, що всупереч аргументу заявника, втручання було передбачено законом, оскільки вимога до адвокатів формулювати свої висловлювання помірковано, пропорційно та обережно доповнює положення Закону «Про адвокатуру», що регулює питання свободи вираження поглядів та дисциплінарної відповідальності адвокатів.

Суд також зазначає, що хоча свобода вираження поглядів поширюється і на адвокатів, звичайні правила поведінки, встановлені для членів адвокатури як посередників між громадськістю та судами, особливо, що стосується «гідності, честі та доброчесності» або «поваги до справедливого здійснення правосуддя», сприяють захисту судової влади від безпідставних та необґрунтованих нападів.

У цьому контексті слід зазначити, що Кодекс професійної етики адвоката, на який посилалися в оскаржуваному дисциплінарному провадженні проти заявника, передбачає, що адвокати, маючи гарантовану свободу вираження поглядів при здійсненні своєї професійної діяльності, роблячи заяви щодо органів державної влади, повинні діяти помірковано та обережно, з метою захисту гідності професії.

(3) Чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві?

Суд зазначає, що межі допустимої критики можуть, за певних обставин, бути ширшими щодо державних службовців, які здійснюють свої повноваження, ніж щодо приватних осіб. У цій справі критика мала форму офіційного кримінального обвинувачення прокурора М.П. в отриманні хабара, що є серйозним службовим злочином.

Заявник не робив жодних особистих нападів на М.П. і не посилався на будь-які його особисті якості. Він також не робив своїх тверджень публічно. Натомість заявник дотримувався процедури повідомлення про злочин.

Суд зазначає, що коли, як у цій справі, звинувачення містяться в офіційному повідомленні, адресованому компетентній вищій посадовій особі (окружному прокурору), застосування кримінального або дисциплінарного провадження проти особи, яка подала таке повідомлення, може бути виправданим у розумінні статті 10 Конвенції лише за виняткових обставин.

У цій справі, на думку органів влади, заявник порушив принцип належного відправлення правосуддя, подавши кримінальну скаргу без обґрунтованої підозри. Однак Суду не було надано жодних доказів, які б вказували на злий умисел з боку заявника, або будь-яких інших доказів, свідчили б про виняткові обставини, що виправдовують звернення до дисциплінарного провадження.

Крім того, Суд повторює, що одним із принципів верховенства права є забезпечення можливості громадянам повідомляти компетентним державним посадовим особам про поведінку державних службовців, яка, на їхню думку, є неправомірною або незаконною.

Суд зазначає, що за польським законодавством кожен, кому стало відомо про вчинення кримінального правопорушення, що переслідується за посадою, має громадянський обов’язок повідомити про таке правопорушення. Більше того, адвокати не несуть відповідальності за достовірність фактів, наданих їм їхніми клієнтами. Видається, що заявник діяв за вказівкою або, принаймні, з відома та згоди свого клієнта, хоча останній згодом заперечував наявність у нього будь-яких знань, які б дозволили йому сформулювати відповідне обвинувачення.

Суд приймає аргумент заявника про те, що за характером заяв про пасивне хабарництво особи, які повідомляють про такі дії, не мають доступу до доказів злочину, якщо тільки вони не намагалися запропонувати хабар або не були свідками такої події. Заявник також вказав на працівників певної компанії, яких він назвав ймовірними особами, що пропонували хабар.

Що стосується первісного кримінального розслідування стосовно клієнта заявника, Суд вважає, що prima facie дійсно існував сумнів щодо того, чому його було закрито на підставі того, що не було достатніх доказів для обґрунтування підозри у вчиненні злочину, якщо прокурор не отримав жодного експертного висновку. Нарешті, повідомлення заявника про корупцію розглядалося органами влади лише протягом восьми днів, після чого було прийнято рішення не розслідувати справу. Це залишає певний простір для сумнівів щодо того, чи ретельно органи влади перевірили непрямі докази, надані заявником. З огляду на ці обставини, не можна стверджувати, що заявник не зміг обґрунтувати, наскільки це дозволяли обставини, що інформація, яку він розкрив, була точною і достовірною.

При оцінці пропорційності втручання характер і суворість призначеного покарання також є факторами, які слід брати до уваги. У зв’язку з цим Суд зазначає, що заявника було оштрафовано, і що сума штрафу не була надмірною; вона не була найм’якшою, але й не найсуворішою санкцією за професійну неправомірну поведінку. З іншого боку, як стверджував заявник, в результаті дисциплінарного провадження його професійна репутація значно постраждала, він втратив бажання працювати адвокатом, а його юридична практика постраждала фінансово, оскільки кошти були відведені на дисциплінарне провадження. Крім того, йому було заборонено протягом одного року займатися професійною діяльністю.

У світлі наведених вище міркувань Суд вважає, що дисциплінарні органи не навели відповідних та достатніх підстав для свого рішення та вийшли за межі своєї свободи розсуду, визнавши заявника винним та наклавши на нього штраф за неетичну поведінку.

Висновок: Отже, мало місце порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів).

Повний текст рішення англійською мовою доступний для ознайомлення за посиланням: https://cutt.ly/24Kc8XY