Публічний статус державного службовця передбачає підвищену увагу суспільства до його діяльності, управлінських рішень і доброчесності. Посадова особа повинна бути готовою до критики, зокрема різкої та неприємної. Проте чи означає це, що її можна без достатніх підстав публічно звинувачувати у вчиненні злочину?
У рішенні від 15 жовтня 2026 року у справі «Сурадєєв проти України» (заява № 43918/18) Європейський суд з прав людини нагадав: ширші межі допустимої критики посадової особи не виправдовують необґрунтованих обвинувачень конкретної людини у серйозних злочинах.
ЄСПЛ констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права заявника на повагу до репутації.
Обставини справи: коли критика перетворюється на обвинувачення
Заявник працював у міліції та обіймав керівну посаду в підрозділі по боротьбі з організованою злочинністю в Полтавській області.
У вересні 2015 року в автомобілі місцевого бізнесмена, який був кандидатом на місцевих виборах, виявили пакунок з амфетаміном. Між бізнесменом і заявником, який перебував поблизу, виник конфлікт.
Через чотири дні бізнесмен провів пресконференцію, на якій назвав заявника на прізвище, звинуватив його в підкиданні наркотиків і заявив про причетність до мережі виробництва та збуту амфетаміну. Висловлювання поширили місцеві медіа, а згодом відтворили в бюлетені територіальної організації політичної партії.
Водночас службове розслідування не виявило порушень у діях заявника. Відеозаписи з місця події свідчили, що до автомобіля, крім його власника та сина, ніхто не підходив. Кримінальних проваджень щодо заявника не відкривали.
Національні суди трьох інстанцій відмовили в задоволенні позову про захист честі, гідності та ділової репутації. Зокрема, вони розцінили висловлювання як сумніви, переконання та власне розуміння подій, а також зазначили, що працівник правоохоронного органу має бути готовим до ширшої критики.
ЄСПЛ не заперечив суспільного інтересу до контролю за діяльністю правоохоронних органів. Однак визнав, що в частині публічних заяв, які пов’язували заявника з конкретними серйозними злочинами без достатньої фактичної основи, національні суди не забезпечили належного балансу між свободою вираження поглядів і захистом репутації.
Державний службовець має право на захист репутації
Посадова особа повинна бути готовою до критики своїх рішень, професійної діяльності та управлінських підходів. Особливо це стосується керівників і працівників органів, які реалізують владні повноваження.
Проте ширші межі критики не означають, що репутація посадовця перестає охоронятися законом.
Необхідно розмежовувати критику діяльності державного органу та приписування конкретному службовцю злочинної поведінки.
Наприклад, твердження про непрозорість закупівлі, сумнівність кадрового рішення або неналежну організацію роботи органу влади можуть бути предметом суспільної дискусії. Натомість заява про те, що конкретний керівник отримав хабар за укладення договору, містить обвинувачення у конкретній злочинній діяльності.
У другому випадку принципове значення має фактична основа такого твердження.
Практичне значення для державного службовця: якщо публікація містить конкретні звинувачення у злочині, потрібно оцінювати не лише її різкість чи негативний характер, а насамперед зміст, фактичну основу, контекст і спосіб поширення. Самої лише критичності висловлювання недостатньо, щоб вважати його неправомірним.
Назва «оціночне судження» не звільняє від оцінки змісту
Для спорів про захист репутації принципове значення має розмежування тверджень про факти та оціночних суджень.
Твердження про факт повідомляє про конкретну подію або дію, існування якої можна перевірити. Оціночне судження відображає думку, оцінку чи суб’єктивне сприйняття подій. Відмінність важлива, оскільки від неї залежить правова оцінка висловлювання.
У справі «Сурадєєв проти України» ЄСПЛ розмежував образливі характеристики, зокрема вислів «перевертень у погонах», окремі заяви, сформульовані як підозра чи припущення, та твердження, які безпосередньо пов’язували заявника з підкиданням наркотиків і мережею виробництва та збуту амфетаміну.
Останні приписували конкретній особі певну злочинну діяльність. Тому питання полягало не лише в тому, як автор назвав свої слова, а й у тому, чи мали вони достатню фактичну основу.
Практичний висновок: формулювання «я вважаю», «на мою думку», «підозрюю» або «це моє переконання» саме по собі не визначає правової природи повідомлення. Потрібно з’ясовувати, чи містить воно фактичне твердження про конкретні дії людини.
Підозра не замінює фактичної основи обвинувачення
У розглянутій справі ЄСПЛ звернув увагу, що перебування заявника поблизу місця події, суб’єктивне сприйняття його поведінки як підозрілої та посилання автора на інформацію від інших осіб не становили достатньої основи для серйозних обвинувачень.
Цей висновок важливий не лише для працівників правоохоронних органів, а й для державних службовців, керівників державних органів, журналістів та громадських активістів, які повідомляють про можливі порушення.
Рішення не забороняє порушувати суспільно важливі питання, повідомляти про обґрунтовані підозри чи звертатися до компетентних органів. Однак необхідно розмежовувати встановлені факти, обґрунтовані припущення та непідтверджені звинувачення.
Наприклад, виявлені невідповідності в документації закупівлі можуть бути підставою для повідомлення про ризики, ініціювання перевірки або звернення до уповноваженого органу. Проте самі по собі такі невідповідності не дають підстав категорично стверджувати, що конкретний службовець привласнив бюджетні кошти.
Так само інформація про можливий конфлікт інтересів ще не означає автоматичного встановлення корупційного правопорушення.
Практичне значення: зміст публічного повідомлення має відповідати тому, що фактично встановлено та підтверджено на момент його поширення. Якщо обставини ще перевіряються, це потрібно чітко відображати у формулюваннях.
Службове розслідування та офіційні документи мають значення для оцінки звинувачень
У справі заявник посилався на результати службового розслідування, яке не виявило порушень у його діях, а також на відсутність кримінальних проваджень щодо нього.
ЄСПЛ звернув увагу, що національні суди не надали цим обставинам належної оцінки в контексті питання про достатність фактичної основи публічних звинувачень.
Для державного службовця, якому публічно приписують протиправні дії, це означає, що важливо збирати та зберігати документи, які стосуються конкретних тверджень. Такими матеріалами залежно від обставин можуть бути висновки службових перевірок, офіційні відповіді компетентних органів, документи щодо події, відеозаписи та інші належні докази.
Водночас необхідно враховувати важливе застереження: відсутність кримінального провадження або сприятливий результат службового розслідування не доводять автоматично неправдивість будь-якої критики. Ці обставини потрібно оцінювати в контексті змісту конкретного звинувачення та інших доказів.
Практичний висновок: у спорі про захист репутації недостатньо лише заявити про безпідставність звинувачень. Важливо встановити, які саме факти поширено, чим автор обґрунтовував свої слова та які матеріали підтверджують або спростовують повідомлену інформацію.
Спосіб поширення інформації впливає на оцінку її наслідків
ЄСПЛ врахував, що в цій справі звинувачення пролунали не як спонтанна репліка під час сварки. Автор виступив на пресконференції через чотири дні після події, а його слова згодом поширили медіа та партійний бюлетень.
Отже, йшлося про публічне повідомлення, яке автор мав можливість обдумати, а інформація могла охопити значну аудиторію. Ці обставини мали значення для оцінки добросовісності автора та впливу заяв на репутацію заявника.
Для державного службовця, який став об’єктом публічних звинувачень, важливо зафіксувати не лише зміст повідомлення, а й обставини його поширення: першоджерело, дату оприлюднення, відеозапис, посилання на публікації, повторне поширення та інші доступні відомості.
Подальша публічна відповідь або спростування можуть мати значення, але не обов’язково повністю усувають шкоду від серйозних безпідставних звинувачень.
ЄСПЛ також зазначив, що відсутність кримінального чи дисциплінарного провадження, позитивні результати службового розслідування та подальша кар’єра заявника не усунули ретроспективно репутаційного впливу публічного пов’язування його із серйозною злочинною поведінкою.
Практичне значення: під час оцінювання порушення репутації важливі не лише зміст заяви, а й аудиторія, спосіб її поширення, повторюваність та можливі наслідки для конкретної особи.
Що варто врахувати державним органам у повсякденній роботі
Рішення має значення не лише для захисту репутації окремого службовця, а й для організації комунікації державного органу.
Під час підготовки офіційних повідомлень, пресрелізів, відповідей журналістам і коментарів щодо можливих порушень доцільно перевіряти, які обставини підтверджені документами, а які ще потребують з’ясування.
Якщо інформація стосується можливого правопорушення, потрібно чітко розмежовувати повідомлення про підозру, відомості про розпочату перевірку та встановлені факти. Не слід подавати припущення як доведені обставини або створювати враження, що винуватість конкретної особи вже встановлена.
Важливо також зберігати документи, на яких ґрунтується офіційна позиція, та враховувати права осіб, яких стосуються публічні повідомлення.
Це не означає, що державний орган має уникати коментарів щодо можливих порушень або обмежувати суспільно важливу інформацію. Йдеться про те, щоб відкритість і підзвітність поєднувалися з точністю, обґрунтованістю та належним ставленням до репутації конкретних людей.
Висновок
Рішення ЄСПЛ у справі «Сурадєєв проти України» не звужує свободу критики влади. Воно підтверджує, що діяльність правоохоронних органів та інших державних інституцій має перебувати під пильним громадським контролем, а посадові особи повинні бути готовими до критики своєї діяльності.
Водночас публічний статус не позбавляє людину права на захист репутації. Критика управлінського рішення, негативна оцінка професійної діяльності та обвинувачення конкретної особи у вчиненні злочину не тотожні за своїм змістом висловлювання.
Для державного службовця це означає необхідність фіксувати поширені відомості, зберігати докази та оцінювати можливі способи захисту, якщо йдеться про безпідставне приписування конкретних протиправних дій. Для керівника державного органу перевіряти фактичну основу офіційних заяв. Для журналіста, викривача чи громадського активіста відрізняти встановлені факти від припущень.
Отже, критикувати рішення, вимагати прозорості та повідомляти про можливі порушення можна і потрібно. Проте серйозне обвинувачення конкретної людини у злочині не може обґрунтовуватися лише підозрою, емоційною реакцією чи суспільним резонансом. Його фактична основа має відповідати серйозності висунутого звинувачення.
Повний текст рішення: ЄСПЛ, «Сурадєєв проти України», заява № 43918/18