Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
06.08.2021

Реальність виконання судового рішення може опинитися під загрозою або боржники зможуть безперешкодно подорожувати

Дмитро Навроцький, адвокат, керуючий партнер АО SENSUM
Член комітетів з трудового права, аграрного, земельного та довкілевого права НААУ.

Одним із дієвих способів боротьби та настання реального виконання судового рішення, яким зокрема передбачається стягнення грошових коштів (боргу) є саме вжиття заходів заборони на виїзд боржника закордон.

Таким способом реального виконання судового рішення досить часто користуються адвокати та державні виконавці. Хоча на практиці, процедура вжиття таких заходів через суд не є однозначною.

Крім того, Європейським судом з прав люди (далі – ЄСПЛ) у рішенні «Стетсов проти України» констатовано порушення статті 2 Протоколу №4 до Конвенції (свобода пересування) довготривалим обмеження фізичної особи у праві виїзду закордон. Слід зазначити, що позиція ЄСПЛ у цій справі впливає не тільки на запровадження таких обмежуючих заходів у майбутньому у процедурі виконавчого провадження, а й може вже бути застосована до існуючих виконавчих проваджень, у яких такі заходи вже вжиті.

Короткий виклад обставин справи: У межах даної справи розглядалося питання щодо заборони виїзду з країни, накладеної на заявника у зв’язку з несплатою боргу, встановленого рішенням суду. Згідно із чинним на той час національним законодавством заборона не могла бути знята, допоки не буде сплачено всієї суми боргу.

Заявник виступив поручителем за договором позики, який було укладено між банком та комерційним підприємством. Оскільки боржник борг не повернув, банк звернувся до поручителя із позовом про стягнення частини боргу та штрафних санкцій. За наслідками розгляду справи, банк звернувся до виконавчої служби та вжив заходи щодо заборони заявнику на виїзд із країни, до повного виконання судового рішення.

У подальшому заявник декілька разів подавав заяви про зняття цієї заборони, проте всі вони були відхилені з підстав того, що заборона може бути знята лише в разі повної сплати суми боргу.

Посилаючись на статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції (свобода пересування), заявник скаржився на порушення свободи його пересування та права залишити країну.

Позиція ЄСПЛ: Суд зазначив, що заявнику було заборонено виїжджати з країни щонайменше впродовж чотирьох років. Суд зробив висновок, що ця заборона, яка зачіпала право заявника на свободу пересування, була втручанням для цілей статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції. Таке втручання було передбачено законом (розділ 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України») і переслідувало законну мету (захист прав інших осіб).

Стосовно пропорційності втручання Суд нагадав, що навіть якщо захід обмеження свободи пересування особи спочатку був цілком обґрунтованим, він може стати непропорційним у разі його автоматичного продовження протягом тривалого періоду. Щодо більш конкретних обмежень, застосованих унаслідок несплаченої заборгованості, Суд наголосив, що такі заходи є виправданими лише в разі, якщо вони переслідують мету гарантувати стягнення відповідної заборгованості. Отже, органи влади не можуть продовжувати ці обмеження на тривалий час без періодичних переглядів їх обґрунтованості.

З огляду на принцип пропорційності Суд дійшов висновку, що, окрім складності встановлення та залишення широких меж розсуду для суб’єктивності, намір самого боржника у випадках несплати боргу за рішенням суду не може бути єдиною підставою, що виправдовує оскаржуване обмеження, особливо якщо воно продовжується понад свій початково короткий період. Справді, компетентний орган держави має бути здатним пояснити, як заборона на поїздки сприятиме стягненню боргу, беручи до уваги індивідуальні обставини заявника та інші конкретні обставини справи.

Однак у цій справі, на думку національних органів влади, які ініціювали та санкціонували оскаржуваний захід, ані суд, ані державний виконавець не мали повноважень зі скасування заборони або перегляду її доцільності та ефективності. Як вбачалось із чинного на той час національного законодавства та позиції національних органів влади, після застосування заборони вона не може бути знята доти, доки заборгованість не буде повністю погашена заявником. На думку Суду, ці положення суперечили статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

Однак Суд узяв до відома реформу цивільно-процесуального законодавства 2017–2018 років (особлива увага була приділена статті 441 Цивільного процесуального кодексу України), що дозволяла порушувати провадження про скасування обмежень у праві виїзду за межі країни. Проте ця реформа набула чинності після подій, що стали причиною скарги заявника в цій справі.

Зважаючи на ці факти, Суд вважає, що до заявника застосовувалися заходи, які не були достатньо обґрунтованими й не могли бути переглянуті до завершення строку, встановленого датою повної виплати. Тому Суд дійшов висновку, що українська влада не виконала свої зобов’язання згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції, а саме не забезпечила, щоб будь-яке втручання у право особи на виїзд зі своєї країни було виправданим та пропорційним обставинам від самого початку і впродовж усього строку втручання.

Замість висновків: Якщо рішення ЄСПЛ набуде статусу остаточного, то у процедурі виконавчого провадження під час вжиття таких заходів необхідно буде також звертати увагу на пропорційність вжиття такого заходу, а також доводити, яким чином заборона боржнику виїжджати закордон може вплинути на виконання судового рішення про повернення грошових коштів.

Рішення в цій справі ухвалене Палатою 11 травня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.

З повним текстом Рішення ЄСПЛ у справі Stetsov vs Ukraine можна ознайомитися за посиланням.