Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками реагування на заяви щодо фактів забороненого поводження з підозрюваним, свідком, а саме:

• 1. Стандарти практики ЄСПЛ про розслідування забороненого поводження.
• 2. Стандарти Верховного Суду щодо реагування на заяви про заборонене поводження з підозрюваним, свідком.
• 3. Використання як аргументів захисту.

У рамках характеристики фактів забороненого поводження з підозрюваним акцентовано на наступному:

1. Стандарти практики ЄСПЛ про розслідування забороненого поводження

Згідно із статтею 3 Конвенції про захист прав людини нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Якщо особа висуває обґрунтовану заяву про те, що він або вона зазнали поводження, яке порушує статтю 3, з боку представників Держави, це положення, що розглядається разом із загальним обов’язком Держави згідно зі статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в… [Конвенції]», непрямо вимагає проведення ефективного офіційного розслідування («Асенов та інші проти Болгарії», 1998, § 102 та «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонії» [ВП], 2012, § 182). Інакше загальна юридична заборона катувань і нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання, незважаючи на свою фундаментальну важливість, була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представники Держави могли б фактично безкарно зловживати правами тих, хто знаходиться під їхнім контролем («Лабіта проти Італії» [ВП], 2000, § 131).

У зв’язку із зазначеним вище Суд підкреслив, що належне реагування органів влади при розслідуванні серйозних звинувачень у жорстокому поводженні з боку поліції чи інших подібних представників Держави відповідно до стандартів статті 3 має критично важливе значення для підтримки довіри суспільства до їхнього дотримання верховенства права та запобігання будь якій видимості змови чи толерування незаконних дій («Ляпін проти росії», 2014, § 139).

Це процесуальне зобов’язання також поширюється на вимогу розслідувати заяви про жорстоке поводження з боку приватних осіб, якщо вони є «небезпідставними» («М. та інші проти Італії та Болгарії», 2012, § 100 та «X та інші проти Болгарії» [ВП], 2021, § 184; див. також «Гішою проти Румунії», (ухв.), 2023, §§ 62-64, де не було порушено жодних процесуальних зобов’язань за відсутності обґрунтованої скарги у контексті стверджуваного насильства щодо неповнолітньої особи).

Головною метою розслідування є гарантування ефективного виконання національного законодавства, що забороняє катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, у справах, що стосуються представників Держави або державних органів, і забезпечення їх підзвітності за жорстоке поводження, що сталося під їх відповідальністю («Буїд проти Бельгії» [ВП], 2015, § 117).

Параметри для оцінки дотримання процесуальної вимоги статті 3:

• Адекватність (належність) проведених слідчих заходів;
• Оперативність розслідування;
• Залученість потерпілого до розслідування;
• Незалежність розслідування.

Це критерії, які, взяті разом, дають змогу оцінити ступінь ефективності розслідування («Р. Р. і Р. Д. проти Словаччини», 2020, § 178, див. також «Мустафа Тунч і Фечіре Тунч проти Туреччини» [ВП], 2015, § 225 стосовно статті 2).

Також Стандарти ефективності розслідування згадуються у різних рішеннях ЄСПЛ:

• Ретельність;
• Розумна швидкість;
• Громадський контроль;
• Вразливість потерпілих (сексуальне насильство, домашнє насильство, злочини ненависті).

Стандарти ефективності розслідування у доктрині:

• Незалежність органів досудового розслідування;
• Відсутність необґрунтованого зволікання у проведенні досудового розслідування (оперативність);
• Ретельність проведення досудового розслідування;
• Якість норм кримінального та кримінального процесуального законодавства.

Вразливість потерпілих: У випадках, коли діти могли бути жертвами сексуального насильства, дотримання позитивних зобов’язань, що випливають зі статті 3, вимагає, у контексті національного провадження, ефективної реалізації права дітей на те, щоб їхні найкращі інтереси були пріоритетом і щоб особливу вразливість дитини та її відповідні потреби було належним чином враховано, щоб захистити її від вторинної віктимізації («Б проти росії», 2023, § 54). Зокрема, процесуальне зобов’язання за статтею 3 у таких випадках має тлумачитися у світлі зобов’язань, що випливають з інших відповідних міжнародних документів — зокрема, Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства («Ланцаротської конвенції») («X та інші проти Болгарії» [ВП], 2021, § 192).

Практика ЄСПЛ:

1. «Вергельський проти України» (заява № 19312/06): Суд нагадує, що в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб’єктів владних повноважень в порушення статті З, це положення, якщо його тлумачити в світлі загального обов’язку держави відповідно до статті 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.
2. «Кобець проти України» (заява 16437/04): Розслідування за небезпідставними твердженнями про неналежне поводження має бути ретельним та ефективним. Це означає, що органи влади мають завжди намагатись встановити обставини події та не покладатись на поспішні або безпідставні висновки для закінчення розслідування або для обґрунтування своїх рішень (див. вищевказане рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії»). Вони мають вживати всіх необхідних та доступних заходів, щоб отримати докази відносно подій, в тому числі, inter alia, свідчення очевидців та результати експертиз.
3. Dmitriy Valentinovich Goryanoy against Ukraine (№ 54630/13): У випадках, коли події, що розглядаються, повністю або значною мірою знаходяться у виключній компетенції органів влади, як, наприклад, у випадку осіб, які перебувають під їхнім контролем у місцях позбавлення волі, виникають сильні презумпції щодо фактів, пов’язаних із травмами, отриманими під час такого утримання. Дійсно, тягар доказування для надання задовільного та переконливого пояснення може вважатися таким, що лежить на владі. З огляду на це, від заявників очікується, що вони нададуть принаймні детальний опис фактів, що є предметом скарги, та нададуть – у максимально можливій мірі деякі докази на підтвердження своїх скарг. Такі докази можуть включати показання очевидців або будь-які документи, що свідчать про те, що заявник увійшов до приміщення поліції в доброму стані здоров’я, але вийшов з нього з травмами. Стаття 3 Конвенції покладає позитивне зобов’язання провести офіційне розслідування, якщо особа подає обґрунтовану скаргу про жорстоке поводження.

2. Стандарти Верховного Суду щодо реагування на заяви про заборонене поводження з підозрюваним, свідком

ЗУ «Про безоплатну правничу допомогу» передбачає право на безоплатну вторинну правничу допомогу мають: особи, які відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України вважаються затриманими,- також на правничі послуги- здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, у разі якщо такі особи є заявниками, визнані потерпілими або є свідками в іншому кримінальному провадженні, у зв’язку з незаконністю такого затримання, у разі порушення прав затриманої особи, застосування насильства, катувань, інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження під час затримання, до завершення відповідних проваджень.

Ч. 6 ст. 206 КПК України не дає відповіді на питання, як реагувати судді у випадку, коли, наприклад, надходять заяви про вжиття заходів фізичного впливу при проведенні обшуку в квартирі підозрюваного, обвинуваченого або в іншому приміщенні, де він знаходиться.

Буквальне тлумачення ч. 6 ст. 206 КПК України не дає можливості у такому випадку реалізувати передбачені нею повноваження слідчого судді, що не відповідає практиці ЄСПЛ у частині процесуального обов’язку ефективного розслідування жорстокого поводження, адже у цей момент особа знаходиться під контролем держави: так, слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку; за рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження.

Цей недолік має бути виправлено шляхом внесення змін до ч. 6ст. 206 КПК України.

Стандарти Верховного Суду щодо реагування на заяви про заборонене поводження з підозрюваним, свідком:

1. Небезпідставність заяви (скарги);

Верховним Судом у постанові від 29 жовтня 2019 року (справа № 515/2020/16-к, провадження № 51-2904км18) зазначено, що для того, щоб у компетентних органів виник обов`язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушують статтю 3 Конвенції, така заява має бути небезпідставною, тобто містити в своєму змісті конкретні обставини такого поводження і мати певне підтвердження цим обставинам, або інформацію, яка дає можливість перевірити чи має заява певні підстави.

2. Своєчасність подання заяви;

Для того, щоб у компетентних органів виник обов`язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушують статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), така заява має бути «небезпідставною». Тобто особа, яка заявляє про погане поводження з нею, має навести конкретні обставини такого поводження і надати певне підтвердження цим обставинам або, якщо це не можливо з об`єктивних причин, повідомити інформацію, яка дає можливість перевірити, чи має заява певні підстави. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника настільки надмірний тягар доведення, однак за відсутності інформації, яка дає можливість її перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана «небезпідставною» і не створює обов`язку проведення розслідування такої заяви.

3. Обов’язковість перевірки заяви;

Перевірка доводів засудженого щодо незаконних методів ведення слідства має суттєве значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим, адже встановивши та визнавши порушення прав особи, суд має в подальшому встановити, чи вплинули вони на загальну справедливість судового розгляду, чи мали своїм наслідком обмеження її прав, пов`язаних із процесом доказування (представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом), та чи є достатньою сукупність доказів, що залишилась після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, для підтвердження або спростування доведеності вини особи в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях. Такий підхід цілком узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року (справа № 1-4/06).

4. Належність та ретельність перевірки;

Оцінка того, наскільки розслідування відповідало вимогам ст. 3 Конвенції, здійснюється за кількома параметрами, серед яких: невідкладність розслідування, адекватність вжитих заходів, участь потерпілого у розслідуванні та незалежність органу розслідування. Всі ці елементи взаємопов`язані і в сукупності дають можливість оцінити, наскільки розслідування було ефективним.

5. Перевірка через внесення відомостей до ЄРДР;

Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів ведення досудового розслідування, шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування із внесенням відомостей до ЄРДР щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27, 28 Конституції України, є обов`язковим.

6. Належна процедура перевірки;

Забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення уповноваженим органом офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини, гарантованих статтями 27 Конституції України, є обов`язковим, що і не було дотримано ні місцевим судом, а ні судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження.

Надані суду касаційної інстанції висновок ГУНП про закінчення службового розслідування та відсутність фактів щодо підтвердження застосування відносно особи фізичної сили та катувань з боку працівників ГУНП в не є способом та видом перевірки заяви обвинуваченого про застосування недозволених методів слідства.

7. Розподіл тягаря доказування.

Виходячи зі змісту статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства, у поєднанні із загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки, а тим більше обґрунтовувати ними свої рішення.

Те, що сторона захисту самостійно не звернулася до компетентних органів із заявою в порядку, передбаченому ст. 214 КПК, для перевірки заявлених фактів про погане поводження, за обставин цього кримінального провадження, не є достатньою підставою для відхилення доводів засудженого і не звільняло державні органи провести офіційне розслідування таких фактів, а суд і сторона обвинувачення повинні були сприяти цьому.

3. Використання як аргументів захисту

1. Своєчасне повідомлення про заборонене поводження, фактичні дані на підтвердження таких обставин.

Послідовність тверджень про жорстоке поводження:

Позиція ВС: Що стосується тверджень про здійснення фізичного та психологічного тиску на ОСОБА_6 стороною обвинувачення, то колегія суддів вважає, шо вони є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного. Як убачається з вироку суду, ОСОБА_6 під час його допиту на запитання прокурора, головуючого та захисника, щодо наявності у нього скарг на неналежне поводження під час досудового розслідування зазначив, що претензії до співробітників поліції, а так само і скарги у нього відсутні. Таким чином під час судового розгляду судом не було встановлено підстав для призначення перевірки, оскільки сам обвинувачений та сторона захисту не стверджували про вчинення заборонених методів досудового слідства відносно ОСОБА_6 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122543783).

2. Мотивування недопустимості доказів.

Мотивування недостатності доказів для засудження (без тих доказів, які мають ознаки недопустимості):

Для обґрунтування використовувати позицію ВС: Перевірка доводів засудженого щодо незаконних методів ведення слідства має суттєве значення для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, і формальний підхід до перевірки таких тверджень є неприпустимим, адже встановивши та визнавши порушення прав особи, суд має в подальшому встановити, чи вплинули вони на загальну справедливість судового розгляду, чи мали своїм наслідком обмеження її прав, пов`язаних із процесом доказування (представленням та доведенням своєї правової позиції перед судом), та чи є достатньою сукупність доказів, що залишилась після виключення з обсягу доказової бази доказів, отриманих унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, для підтвердження або спростування доведеності вини особи в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях. Такий підхід цілком узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року (справа № 1-4/06) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95708347).

3. Неналежне реагування на заяву судом є істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Позиція ВС: нездійснення належної перевірки заяви ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_8 щодо незаконних методів слідства свідчить про незабезпечення реалізації права особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданої апеляційної скарги, не надав відповідей на усі її доводи та належним чином не мотивував своїх висновків, формально зазначив про здійснену перевірку правоохоронними органами. Наведене є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке перешкодило апеляційному суду ухвалити мотивоване й обґрунтоване судове рішення, що є підставою для скасування ухвали апеляційного суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107050602).

4. Неналежна перевірка заяви є підставою для скасування вироку.

Позиція ВС: доводи про застосування до засудженого незаконних методів ведення досудового розслідування, заяви про які апеляційний суд вважав небезпідставними, залишилися не перевіреними належним чином, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість оскарженого рішення і є підставою для його скасування (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95509375).

Першоджерело - https://tinyurl.com/4tke8vkj