Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
15.02.2022

РАТИФІКАЦІЯ УКРАЇНОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО УСИНОВЛЕННЯ

Матеріал підготувала Олена Юшкевич, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ

Історична довідка

 

Європейська конвенція про усиновлення дітей (переглянута) була схвалена 7 травня 2008 року на 118 засіданні Комітету Міністрів Ради Європи та відкрита для підписання 27 листопада 2008 року. Ця Конвенція підготовлена на заміну існуючої Конвенції Ради Європи з питань усиновлення 1967 року, яка не набула поширення протягом більш як сорока років з часу її прийняття. Конвенція 2008 року запропонувала державам оновлені принципи усиновлення з метою забезпечення здійснення усиновлення з урахуванням найвищих інтересів дитини.

 

Конвенцію підписали 14 держав-членів Ради Європи: Бельгія, Великобританія, Вірменія, Данія, Ісландія, Королівство Нідерландів, Норвегія, Португалія, Румунія, Сербія, Фінляндія, Чорногорія, а також Іспанія, яка вже ратифікувала Конвенцію.

 

Від імені України Конвенція підписана 28 квітня 2009 року.

 

15 лютого 2011 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої)» від 15.02.2011 №3017-VI.

 

 

Основні положення Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої)

 

Європейська конвенція про усиновлення дітей (переглянута) не запроваджує уніфікованого порядку усиновлення дітей, оскільки у державах – членах Ради Європи зберігаються різні погляди на принципи, які повинні регулювати питання усиновлення, та розбіжності в процедурах усиновлення й правових наслідках усиновлення.

 

Відповідно до статті 18 Конвенції Держави-учасниці зберігають за собою право приймати положення, більш сприятливі для усиновленої дитини.

 

Європейська конвенція про усиновлення дітей (переглянута) містить стандарти стосовно матеріального права у сфері усиновлення (національного, міжнародного), які враховують відповідний розвиток у сфері усиновлення дітей з урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини та позитивного досвіду застосування інших міжнародних договорів у сфері захисту прав дитини.

 

Конвенція покликана уніфікувати різні підходи до законодавчого регулювання усиновлення, сприяючи при цьому найбільшому захисту прав дітей, принципи, які вона визначає, можуть широко застосовуватися у державах. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих або інших заходів, які можуть бути необхідними, для забезпечення відповідності свого законодавства положенням цієї Конвенції та повідомляє про вжиті заходи.

 

Стаття 1 Конвенції обмежує сферу її дії усиновленням дитини, яка на момент подання усиновлювачем заяви про усиновлення ще не досягла 18 років, та застосуванням лише до інституту «усиновлення», внаслідок якого виникають постійні стосунки батьків і дітей.

 

Принципи, які мають застосовуватися до усиновлення:

 

Дійсність усиновлення. Усиновлення є дійсним лише за умови, що його здійснено рішенням суду або адміністративного органу.

 

Рішення про усиновлення. Компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини.

 

Згоди на усиновлення. Рішення про усиновлення приймається за умови надання наступних згод:

  1. a) згода матері й батька; або в разі відсутності й батька, й матері, які могли б надати згоду, згода будь-якої особи чи установи, які вповноважені надати таку згоду замість них (забезпечення рівності прав матері і батька відповідає сучасним правовим стандартам у сфері захисту прав людини. І лише, якщо батько чи мати позбавлені батьківських прав стосовно дитини або права давати згоду на усиновлення, закон може передбачати, що одержання їх згоди не є обов’язковим);
  2. b) згода дитини, яка відповідно до закону вважається такою, що має достатній рівень розуміння; дитину вважають такою, що має достатній рівень розуміння, після досягнення віку, який визначено законом та який не повинен перевищувати 14 років;
  3. c) згода другого з подружжя чи зареєстрованого партнера усиновлювача (Вимога щодо отримання згоди зареєстрованого партнера, не зобов’язує держави запроваджувати інститут «зареєстрованого партнерства» у національне законодавство. Таким чином, це положення не застосовується у тих Державах-учасницях Конвенції, в яких такий інститут не існує. Виходячи з вимог Сімейного кодексу, Конвенцію ратифіковано Україною з застереженням, відповідно до якого Україна залишила за собою право не дозволяти усиновлювати дитину двом особам різної статі, які перебувають у зареєстрованому партнерстві).

 

Консультація з дитиною. Якщо згода дитини не є необхідною, з нею настільки, наскільки це є можливим, радяться та її думки й бажання враховуються з урахуванням рівня її розвитку. Така консультація не вимагається, якщо вона очевидно суперечить найвищим інтересам дитини.

 

Умови усиновлення. Закон дозволяє усиновлювати дитину:

  1. a) двом особам різної статі:
  2. i) які перебувають у шлюбі між собою або
  3. ii) які перебувають у зареєстрованому партнерстві, якщо такий

інститут існує;

  1. b) одній особі.

Держави можуть поширювати дію цієї Конвенції на одностатеві пари, які одружені або перебувають у зареєстрованому партнерстві. Вони також можуть поширювати дію цієї Конвенції на різностатеві й одностатеві пари, які разом проживають у постійних стосунках.

 

Варто наголосити, що це положення стосується лише тих держав, внутрішнє законодавство яких передбачає можливість укладення одностатевих шлюбів та усиновлення дітей таким подружжям.

 

Конвенція не зобов’язує Держави-учасниці змінювати положення внутрішнього законодавства та запроваджувати інститут шлюбу або зареєстрованого партнерства одностатевих пар.

 

В Україні шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Усиновлювачами можуть бути подружжя, тобто чоловік та жінка, які перебувають у шлюбі, а також у визначених випадках особи, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім’єю, і суд постановив рішення про усиновлення ними дитини. Крім того, законодавство України містить пряму заборону на усиновлення дитини в Україні особам однієї статі (стаття 211 Сімейного кодексу України).

 

Тобто, Конвенція жодним чином не впливає на закріплене на законодавчому рівні в Україні поняття шлюбу як союзу чоловіка та жінки, а також можливість усиновлення дитини лише різностатевими парами. А тому побоювання щодо того, що в Україні почнуть діяти нові правила щодо усиновлення дітей (йдеться, у першу чергу, про надання дозволу на усиновлення українських дітей одностатевим парам або ж одиноким іноземним особам, які не перебувають у шлюбі і не є родичами дитини) є необґрунтованими.

 

Можливість повторного усиновлення. Закон не дозволяє усиновлювати усиновлену дитину повторно, за винятком певних обставин (коли дитину усиновлює другий з подружжя або зареєстрований партнер усиновлювача; коли попередній усиновлювач помертощо).

 

Мінімальний вік усиновлювача. Дитина може бути усиновлена лише, якщо усиновлювач досягнув установленого законом із цією метою мінімального віку; такий мінімальний вік не може бути меншим за 18 років і більшим за 30 років. Між усиновлювачем і дитиною повинна бути відповідна різниця у віці, ураховуючи найвищі інтереси дитини, бажано, щоб різниця становила принаймні 16 років. Однак у найвищих інтересах дитини закон може дозволити відступ від вимоги.

 

Попереднє встановлення обставин. Компетентний орган приймає рішення про усиновлення лише після належного попереднього встановлення обставин стосовно усиновлювача, дитини та її сім’ї (особистості, стану здоров’я та соціального середовища усиновлювача, подробиць про його домівку та умови проживання, його здатності виховувати дитину; причин, з яких усиновлювач бажає усиновити дитину).

 

Наслідки усиновлення. Унаслідок усиновлення дитина стає повноправним членом сім’ї усиновлювача (усиновлювачів) і має стосовно усиновлювача (усиновлювачів) та його або їхньої сім’ї такі самі права й обов’язки, як і діти усиновлювача (усиновлювачів), батьківство яких установлено законом. Усиновлювач (усиновлювачі) мають батьківську відповідальність стосовно дитини тощо.

 

Громадянство усиновленої дитини. Держави-учасниці сприяють набуттю їхнього громадянства дитиною, усиновленою одним з їхніх громадян.

 

Заборона обмежень. Число дітей, які можуть бути усиновлені одним усиновлювачем, не обмежується законом.

 

Скасування усиновлення або визнання його недійсним. Усиновлення може бути скасовано (до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом) або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу.

 

Запит про надання інформації від іншої Держави-учасниці. Коли встановлення обставин, стосується особи, яка проживає або проживала на території іншої Держави-учасниці, ця Держава-учасниця в разі надіслання запиту про надання інформації без затримок вживає заходів для забезпечення надання запитуваної інформації. Кожна Держава призначає національний орган, якому повинен надсилатися запит про надання інформації.

 

Провадження про встановлення батьківства. У разі, якщо триває розгляд справи про встановлення батьківства або, коли така процедура існує, про встановлення материнства, ініційований ймовірними біологічним батьком або матір’ю, вирішення справи про усиновлення в разі доцільності зупиняється до отримання результатів провадження про встановлення батьківства.

 

Заборона неналежної вигоди. Ніхто не може отримувати неправомірної фінансової або іншої вигоди від діяльності щодо усиновлення дитини.

 

Більш сприятливі умови. Держави-учасниці зберігають за собою право приймати положення, більш сприятливі для усиновленої дитини.

 

Випробувальний період. Держави-учасниці можуть вимагати, щоб дитину було передано під опіку усиновлювача до прийняття рішення про усиновлення на період, який є достатньо тривалим для того, щоб компетентний орган міг об’єктивно оцінити їхні майбутні відносини в разі прийняття рішення про усиновлення. У цьому контексті найвищі інтереси дитини мають перевагу.

 

Надання консультацій та послуг після усиновлення. Державні органи забезпечують розвиток і належне функціонування служб, які надають консультації стосовно усиновлення та послуг після усиновлення для забезпечення допомогою та порадами майбутніх усиновлювачів, усиновлювачів або усиновлених.

 

Навчання. Держави-учасниці забезпечують, щоб соціальні працівники, які займаються усиновленням, пройшли належне навчання стосовно соціальних і правових аспектів усиновлення.

 

Доступ до інформації та її розголошення. Усиновлена дитина повинна мати доступ до наявної в компетентних органах інформації стосовно її походження. Усиновлювач й усиновлена дитина повинні мати змогу одержати документ, який містить витяги з державних реєстрів та який засвідчує дату й місце народження усиновленої дитини, але явно не розкриває факту усиновлення чи особу батьків, від яких походить дитина.

У Роз’ясненнях Мін’юсту України «Принципи та положення Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої)» (https://bit.ly/3uHn9NV) чітко зазначено, що робочою групою, якою здійснювалася підготовка пропозицій про ратифікацію Україною Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої) було проведено ґрунтовний аналіз чинного законодавства України у сфері усиновлення, зокрема, положень Сімейного кодексу України (глава 18 і розділ 6), та з’ясовано, що ратифікація Конвенції не потребує внесення змін до чинного законодавства. На сьогоднішній день порядок усиновлення дітей як національного, так і міждержавного, визначається Сімейним кодексом України, положення якого відповідають положенням Конвенції, що мають обов’язковий характер. Водночас, вимоги Конвенції рекомендаційного характеру покликані запровадити найвищі стандарти, які мають застосовуватися у сфері усиновлення, не покладаючи при цьому на Держави-учасниці обов’язку щодо їх імплементації в своє законодавство, встановлюючи їх як орієнтир для національних законодавств.

Запропоновані Конвенцією принципи усиновлення враховують всі сучасні тенденції у цій сфері, а головне – мають на меті забезпечити, щоб усиновлення здійснювалося та мало правові наслідки з максимальним урахуванням найвищих інтересів дитини.

Ратифікація Україною Конвенції продемонструвала готовність нашої держави дотримуватись європейських стандартів, зокрема, коли йдеться про влаштування у сім’ю дитини, позбавленої батьківського піклування.

Використані матеріали:

1. Європейська конвенція про усиновлення дітей (переглянуті) від 27.11.2008: https://bit.ly/3J7qz03

  1. Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої)» від 15.02.2011 №3017-VI: https://bit.ly/3L89NzV
  2. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III: https://bit.ly/3JdE9iN
  3. Роз’яснення Мін’юсту України «Принципи та положення Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої)» від 20.04.2011: https://bit.ly/3uHn9NV
  4. Роз’яснення Мін’юсту України «Щодо змін у законодавстві у зв’язку з ратифікацією Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої)» від 14.04.2011: https://bit.ly/3J5E1BC
  5. В Україні заборонено усиновлювати дитину одностатевим парам, роз’яснили у Мін’юсті: https://bit.ly/3GGTBlT

Корисні посилання:

  1. Лист Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13: https://bit.ly/3otOJdp
  2. Процедура усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування громадянами України: https://bit.ly/3IYMeYq
  3. Що необхідно зробити, щоб усиновити дитину: https://bit.ly/3LaL0eu
  4. Усиновлення дитини громадянами України, зміна її прізвища, ім’я та по батькові: https://bit.ly/3sihVFu
  5. Імплементація та застосування Гаазької конвенції 1993 року про міждержавне усиновлення. Посібник із належної практики. Посібник № 1: https://bit.ly/3rw5fvu