Питання громадянства у шлюбах з іноземним елементом
Ольга Поєдинок, к.ю.н., адвокат, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка, голова правління Студії сучасного права, голова Комітету з питань юридичної освіти та заступник голови Комітету з міжнародного права НААУ Значення громадянства учасників міжнародних сімейних правовідносин узагалі та шлюбів з іноземним елементом зокрема складно переоцінити, оскільки: — громадянство визначає, […]
Новини та події
31.03.2020

Ольга Поєдинок,
к.ю.н., адвокат, доцент кафедри міжнародного права
Інституту міжнародних відносин
Київського національного університету ім. Т. Шевченка,
голова правління Студії сучасного права,
голова Комітету з питань юридичної освіти та
заступник голови Комітету з міжнародного права НААУ


Значення громадянства учасників міжнародних сімейних правовідносин узагалі та шлюбів з іноземним елементом зокрема складно переоцінити, оскільки:

— громадянство визначає, чи є серед суб’єктів правовідносин іноземний елемент;
— громадянство є основним фактором, що визначає особистий закон фізичної особи;
— громадянство має вплив на вирішення питань, пов’язаних із підсудністю;
— громадянство осіб має велике практичне значення для розшуку інформації, виконання судових доручень, виконання судових рішень, вчинення примусових дій тощо;
— громадянство є основою дипломатичного та консульського захисту особи на території іноземної держави;
— інформація про громадянство/громадянства може бути використана як аргумент у переговорах та навіть інструмент для маніпуляцій.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про міжнародне приватне право» «іноземний елемент – ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою…». У цьому контексті особливо проблемним є питання про те, чи може вважатися іноземним елементом громадянин України, який також має громадянство іноземної держави.

Згідно зі ст. 4 Конституції України «[в] Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом». Виходячи зі змісту п. 1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України», принцип єдиного громадянства означає, що:

— окремі адміністративно-територіальні одиниці (Автономна Республіка Крим та області) не можуть мати свого громадянства;
— якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
— якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Отже, Україна не визнає правових наслідків іноземного громадянства, а тому розглядає біпатрида, який має і українське, і іноземне громадянства, лише як власного громадянина. Положення Конституції України та Закону України «Про громадянство України» можна назвати імперативними нормами українського права та частиною публічного порядку України, а тому з урахуванням змісту ст.ст. 12 та 14 («Застереження про публічний порядок» та «Застосування імперативних норм» відповідно) Закону України «Про міжнародне приватне право» можна зробити висновок про те, що громадянин України, який також має громадянство іноземної держави, але проживає на території України, не може вважатися іноземним елементом для цілей застосування Закону України «Про міжнародне приватне право».

Вагоме значення громадянство має також для визначення особистого закону фізичної особи. Так, у ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено: «Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є». У свою чергу, особисті закони учасників мають ключове значення в ряді питань шлюбно-сімейних відносин з іноземним елементом, зокрема:

— Цивільні право- та дієздатність фізичної особи;
— Права фізичної особи на ім’я, його використання та захист;
— Опіка та піклування;
— Право на шлюб;
— Правові наслідки шлюбу;
— Майнові відносини подружжя;
— Встановлення та оскарження батьківства;
— Права та обов’язки батьків і дітей;
— Зобов’язання щодо утримання;
— Усиновлення.

Водночас, може спостерігатися й зворотний вплив: шлюб може стати визначальним фактором у питаннях набуття та припинення громадянства. Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про громадянство України» шлюб є підставою для скорочення цензу осілості для натуралізації (2 роки шлюбу замість 5 років проживання), адже вимога безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років не поширюється на осіб, які перебувають у шлюбі з громадянами України понад 2 роки.

Поряд із тим, автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем відповідно до статті 19 цього ж Закону не вважається добровільним набуттям іншого громадянства та не веде до втрати українського, що відповідає зобов’язанням України за Конвенцією про громадянство заміжньої жінки 1957 року. Утім, якщо набуття українським громадянином іноземного громадянства відбулося, хоч і в зв’язку з укладенням шлюбу, не автоматично, а добровільно шляхом натуралізації, то така особа ризикує втратити громадянство України.

Крім того, багато питань постає щодо українського громадянства дітей у зв’язку з наявністю чи появою іноземного елемента в сімейних правовідносинах. У цьому контексті важливим є системне застосування Сімейного кодексу України, а також законів України «Про міжнародне приватне право» та «Про громадянство України».

Утім, зазначена в попередньому абзаці порада застосовна також і до широкого кола інших питань громадянства у шлюбах з іноземним елементом, так само, як і ряд інших рекомендацій:

— необхідно враховувати зміст норм іноземного права, що регулюють як сімейні правовідносини, так і питання громадянства;
— слід з’ясовувати питання про участь України та іноземної держави/держав у міжнародних договорах з питань громадянства (Конвенція про статус апатридів 1954 року, Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957 року, Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 року, Європейська конвенція про громадянство 1997 року, Конвенція про запобігання безгромадянства при правонаступництві держав 2006 року, двосторонні міжнародні договори з питань громадянства);

— варто звертати увагу на практику Європейського суду з прав людини з питань громадянства (наприклад: Karassev v. Finland, Decision 31414/96 (1999), Riener v. Bulgaria, Judgment 46343/99 (2006), Genovese v. Malta, Judgment 53124/09 (2011), Kurić and Others v. Slovenia, Judgment 26828/06 (2012), Mennesson c. France, Arrêt 65192/11 (2014), Labassee c. France, Arrêt 65941/11 (2014), Case of Petropavlovskis v. Latvia, Judgment 44230/06 (2015), Ramadan v. Malta, Judgment 76136/12 (2016)).