Факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні самі по собі не надають права на одноразову грошову допомогу, якщо особа не належить до непрацездатних членів сім’ї, визначених законом
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 529/672/25
Короткий зміст заявлених вимог:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, у якій просила встановити факт її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 як члена його сім`ї.
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув під час виконання військового обов`язку із захисту України від збройної агресії російської федерації.
Диканський районний суд Полтавської області рішенням від 22 листопада 2022 року у справі № 529/1118/22, яке набрало законної сили 23 грудня 2022 року, встановив факт проживання заявника та ОСОБА_3 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з листопада 2016 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, рішенням від 30 червня 2023 року № 18/с повернула заявнику подані документи без призначення одноразової грошової допомоги з підстав неможливості встановлення за наданими документами факту її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 07 грудня 2023 року у справі № 440/11249/23 позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправним і скасував зазначене рішення Міністерства оборони України та зобов`язав відповідача прийняти рішення щодо призначення і виплату їй одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 квітня 2024 року у справі № 440/11249/23 змінив рішення суду першої інстанції у частині зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення і виплату одноразової грошової допомоги та зобов`язав Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги, а в іншій частині рішення суду залишив без змін.
За результатами повторного розгляду комісія Міністерства оборони України рішенням від 21 червня 2024 року № 15/с повторно відмовила заявнику у призначенні одноразової грошової допомоги з тих самих підстав, а саме через неможливість встановлення за наданими документами факту її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Посилаючись на наведені обставини, заявник зазначала, що встановлення судом факту її перебування на утриманні ОСОБА_3 є необхідним для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця та фактично є єдиним способом усунення перешкод у реалізації цього права.
Крім того, заявник зазначала, що вона та ОСОБА_3 раніше перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дочку ОСОБА_2 (до зміни прізвища - ОСОБА_3 ). Після розірвання шлюбу вони певний час проживали окремо, однак із листопада 2016 року знову почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
За твердженням заявника, протягом усього періоду спільного проживання саме ОСОБА_3 забезпечував основне матеріальне утримання сім`ї, оскільки її власні доходи були незначними. Він систематично надавав кошти на придбання продуктів харчування, одягу, лікарських засобів, оплату витрат на утримання житла та ведення домашнього господарства, а також за власні кошти придбавав необхідне майно для сім`ї. Після призову на військову службу ОСОБА_3 продовжував матеріально забезпечувати заявника до дня своєї загибелі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Диканський районний суд Полтавської області у складі судді Кириченко О. С. рішенням від 23 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 задовольнив.
Встановив факт перебування ОСОБА_1 , як члена сім`ї загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовця ОСОБА_3 , на його утриманні у період з листопада 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до дня його загибелі, одночасно зазначивши, що цей юридичний факт встановлено з метою реалізації заявником права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої законодавством для членів сімей загиблих військовослужбовців.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що Диканський районний суд Полтавської області рішенням від 22 листопада 2022 року, яке набрало законної сили, встановив факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з листопада 2016 року до дня його загибелі, а тому ці обставини мають преюдиційне значення та повторному доказуванню не підлягають.
Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що протягом зазначеного періоду саме ОСОБА_3 здійснював основне матеріальне забезпечення заявника, оскільки його доходи істотно перевищували її заробіток. Суд установив, що заявник отримувала незначну заробітну плату, тоді як ОСОБА_3 , зокрема під час проходження військової служби, мав значно вищий дохід, що давало йому можливість забезпечувати сім`ю.
На підтвердження цих обставин суд послався на відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків щодо доходів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , письмові докази оплати комунальних послуг, а також показання свідків, з яких відомо, що саме ОСОБА_3 забезпечував сім`ю коштами, оплачував витрати на утримання житла, придбання продуктів харчування, одягу, лікарських засобів, побутової техніки та іншого майна, необхідного для ведення спільного господарства.
Урахувавши, що допомога, яку заявник отримувала від ОСОБА_3 , мала постійний характер і була для неї основним джерелом засобів до існування, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 у період з листопада 2016 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Встановлення зазначеного юридичного факту суд визнав необхідним для реалізації заявником права на отримання одноразової грошової допомоги як членом сім`ї загиблого військовослужбовця.
Полтавський апеляційний суд постановою від 25 травня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив.
Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року скасував і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для встановлення факту перебування заявника на утриманні загиблого військовослужбовця.
Колегія суддів керувалася тим, що для визначення особи утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» необхідно встановити, чи мала така особа право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» станом на день смерті військовослужбовця.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд установив, що на день загибелі ОСОБА_3 заявнику виповнилося 53 роки, вона не була особою з інвалідністю та не належала до жодної з категорій непрацездатних членів сім`ї, визначених статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Отже, ОСОБА_1 не мала права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, а тому не могла вважатися утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку, що встановлення факту перебування заявника на утриманні загиблого військовослужбовця саме собою не породжує для неї юридичних наслідків, оскільки від встановлення такого факту не залежить виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що встановлений рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2022 року факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу не має вирішального правового значення для розгляду цієї справи, пославшись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 травня 2026 року у справі № 580/1977/25, відповідно до якого поняття «дружина» та «чоловік», що використовуються у статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», охоплюють лише осіб, які перебували із померлим у зареєстрованому шлюбі.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
У червні 2026 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 25 травня 2026 року, а рішення Диканського районного суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року залишити в силі.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 та у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18, від 13 березня 2026 року у справі № 180/1226/25.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що апеляційний суд неправильно витлумачив положення статей 16, 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та безпідставно пов`язав можливість встановлення факту перебування особи на утриманні виключно з наявністю у неї права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника.
Заявник зазначає, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, перебування фізичної особи на утриманні є самостійним юридичним фактом, який може бути встановлений судом незалежно від конкретної сфери подальшої реалізації відповідного права, а для підтвердження такого факту підлягають дослідженню усі належні та допустимі докази, що характеризують фактичні відносини між утриманцем та особою, яка надавала утримання.
На думку заявника, суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, належним чином дослідив усі докази у справі, зокрема письмові докази, показання свідків, відомості про доходи сторін, документи щодо оплати комунальних послуг, а також врахував преюдиційні обставини, встановлені рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 22 листопада 2022 року, яким підтверджено факт її проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Крім того, заявник вважає, що апеляційний суд безпідставно не врахував, що вона вже була визнана членом сім`ї загиблого військовослужбовця судовим рішенням, яке набрало законної сили, а Міністерство оборони України повторно відмовило їй у призначенні одноразової грошової допомоги виключно з мотивів відсутності судового рішення про встановлення факту її перебування на утриманні.
Також заявник посилається на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки її доводам щодо пропуску Міністерством оборони України строку на апеляційне оскарження та безпідставно розглянув апеляційну скаргу без вирішення питання про поновлення такого строку.
Позиція Верховного Суду:
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди вирішували питання щодо наявності підстав для встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , з яким вона проживала однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що на день загибелі ОСОБА_3 заявник не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, не досягла віку, який відповідно до статті 30 Закону № 2262-ХІІ дає право на пенсію у разі втрати годувальника, не була особою з інвалідністю та не належала до інших категорій непрацездатних членів сім`ї, визначених цією нормою.
Отже, на момент смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_1 не мала права на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ, а тому не могла вважатися утриманцем у розумінні статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ.
За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції встановив факт надання ОСОБА_3 заявнику матеріальної допомоги, яка була для неї постійним та основним джерелом засобів до існування, не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції.
Сам собою факт перебування особи на утриманні не є достатньою підставою для виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги. Для набуття такого права необхідною є сукупність юридичних фактів, визначених статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ, зокрема належність особи до кола членів сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Верховний Суд також враховує, що Диканський районний суд Полтавської області рішенням від 22 листопада 2022 року встановив факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Разом із тим встановлення цього факту саме собою не свідчить про наявність у заявника статусу утриманця, оскільки питання належності особи до утриманців врегульовано спеціальними нормами статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ та статей 30, 31 Закону № 2262-ХІІ.
Подібний висновок щодо застосування статті 30 Закону № 2262-ХІІ викладено у постанові Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 580/1977/25, у якій зазначено, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не надає їм статусу подружжя у розумінні зазначеної норми та не змінює визначеного законом кола осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду щодо необхідності встановлення, чи була допомога померлого постійним та основним джерелом засобів до існування особи, є безпідставними.
Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, стосуються застосування статті 31 Закону № 2262-ХІІ та критеріїв встановлення факту перебування особи на утриманні. Проте у цій справі вирішальним є те, що заявник на день смерті ОСОБА_3 не належала до кола непрацездатних членів сім`ї, визначених статтею 30 Закону № 2262-ХІІ. За відсутності цієї передбаченої законом умови встановлення обсягу, систематичності та значення матеріальної допомоги, яку вона отримувала від загиблого військовослужбовця, саме собою не може бути достатньою підставою для задоволення заяви.
Висновок:
Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки встановлення факту її перебування на утриманні ОСОБА_3 за встановлених у цій справі обставин не є достатнім для виникнення у неї права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ.
Посилання заявника на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки її доводам щодо пропуску Міністерством оборони України строку на апеляційне оскарження та безпідставно розглянув апеляційну скаргу без вирішення питання про поновлення такого строку, є безпідставними.
Як відомо з матеріалів справи, в апеляційній скарзі представник Міністерства оборони України заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Вирішуючи зазначене клопотання, Полтавський апеляційний суд в ухвалі від 26 грудня 2025 року встановив, що повний текст рішення Диканського районного суду Полтавської області виготовлено 30 жовтня 2025 року, а апеляційну скаргу подано 27 листопада 2025 року, тобто в межах тридцятиденного строку, встановленого частиною першою статті 354 ЦПК України.
З огляду на те, що строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не був пропущений, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про його поновлення як такого, що не потребувало вирішення по суті, та відкрив апеляційне провадження.
За таких обставин твердження заявника про те, що апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу без вирішення питання щодо дотримання строку на апеляційне оскарження, не відповідають матеріалам справи та спростовуються змістом ухвали Полтавського апеляційного суду від 26 грудня 2025 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваній постанові, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.