Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
16.09.2022

Проведення медичного втручання без згоди неповнолітнього пацієнта у невідкладних випадках: судова практика США

Матеріал

Анотація: відповідно до засад медицини невідкладних випадків, лікар-хірург може проводити операцію без згоди пацієнта, і не несе деліктної відповідальності за виконання такої операції.

Справа: Luka v. Lowrie

Суд: Верховний Суд штату Мічиган, США

Дата: 11 липня 1912 року

Цитування справи: 171 Mich. 122, 136 N.W. 1102 (Mich. 1912); 136 N.W. 1102

Обставини справи: 15-річний неповнолітній позивач, під час переходу через залізнодорожню колію Мічиганської Центральної Залізниці був збитий локомотивом, після цього потрапив під колеса вагону. Внаслідок нещасного випадку, позивач отримав множинні травми лівої стопи. Одразу після нещасного випадку, позивач був доставлений до Лікарні Гарпера (Harper Hospital), будучи частково при свідомості: він повідомив хірургам своє ім’я, і свою адресу проживання. Невдовзі, позивач втратив свідомість, впавши в кому, і пробув без свідомості до операції. Ліва стопа позивача була оглянута чотирма сімейними хірургами, пов’язаних з цією лікарнею, які дійшли висновку, що необхідне негайне хірургічне втручання, і зателефонували до відповідача, хірурга-асистента Мічиганської Центральної Залізниці. Коли відповідач прибув до лікарні, він оглянув позивача, який на той час перебував без свідомості: стопа позивача була холодною і змертвілою, циркуляції крові не відбувалося. За свідченнями відповідача, йому було відомо, де проживав позивач, і якою була відстань від лікарні до місця проживання позивача, і відповідач запитував в одного з сімейних хірургів, чи були присутні родичі позивача, і його поінформували, що присутніх не було. Після консультації з сімейними хірургами, було вирішено, що потребується негайна ампутація стопи з метою збереження життя позивача, що і було виконано. Позивач вижив, і згодом його здоров’я покращилося. Щоправда позивача така ситуація зовсім не влаштувала: він подав позов проти хірурга, заявляючи, що його стопу узагалі не слід було ампутовувати, і особливо, не можна було ампутовувати його стопу без його згоди, чи його батьків, які, за його словами, відправилися до лікарні, щойно дізнавшись про нещасний випадок. Суд нижчої інстанції вирішив на користь відповідача.

Рішення суду: Перш за все, Суд вирішив визначити, чи дійсно потребувалася ампутація стопи, відповідно до думок лікарів-експертів. Позивач запропонував опитати двох лікарів-експертів: перший експерт оглядав стопу позивача у день ампутації; другий — вивчав вже ампутовану стопу більш, ніж через рік після ампутації. За словами першого експерта, той не наважився б на операцію самотужки, і зібрав би консиліум. На його думку, за певних обставин ампутація стопи була б необхідною, однак не можна сказати, що негайною. На запитання того, чи це в компетенції хірурга визначати час, манеру і метод ампутації, він відповів ствердно; на запитання щодо того, чи повинен хірург визначати, відповідно до обставин випадку, коли має бути проведена ампутація, і чи повинен він визначити, відповідно до обставин випадку, в якій мірі неминучим є зараження крові, лікар-експерт відповів ствердно. Другий лікар, однак, вважав, що стопу можна було б врятувати. Під час перехресного допиту він заявив, що міг би сформувати свою думку стосовно випадку, враховуючи, що оглядав вже ампутовану стопу, яка рік зберігалася у спирті, проте якби бачив стопу в момент травми, його думка могла б змінитися. Експерт заявив, що не міг би сказати, чи дійсно циркуляція крові в стопі припинилася, і вважав, що деякі інші стани травми стопи могли б змінити його думку. На думку другого лікаря-експерта, у такій ситуації він також би закликав двох, або трьох інших хірургів. Третій експерт, викликаний позивачем, зазначав, що в будь-якому медичному випадку завжди знайдуться додаткові обставини, які слід враховувати, перш ніж надати однозначну відповідь, чи потребувалася така операція, за умови знання стану рани, пульсу, температури тіла, стану шоку, чи рана була чистою, або там був бруд, об’єми крововтрати, та схожі обставини.

З думок експертів суд дійшов висновку, що вочевидь, теоретично стопу пацієнта можна було врятувати, і що експерти сходилися на думці, що слід було консультуватися з іншими хірургами, а вже потім діяти відповідно до своєї найкращої оцінки, застосовуючи необхідні вміння. Чотири сімейних хірурги зійшлися на думці, що потребувалася негайна ампутація. Цієї ж позиції притримувалися і двоє інших досвідчених лікарів-експертів. Не виникало суперечностей щодо того, що циркуляція у стопі повністю припинилася, стопа повністю змертвіла, і позивач знаходився в комі, з якої його не могли вивести сімейні хірурги. Не викликало суперечностей і те, що смерть внаслідок шоку могла відбутися внаслідок важкої травми. А, отже, пацієнт, на час, коли відповідач дістався до нього, перебував у невідкладному стані, і його поведінку слід розглядати згідно з правових принципів, якими слід керуватися у таких випадках. Суд прокоментував низку справ з більш ранньої американської судової практики, де позови подавалися через здійснення операцій без згоди пацієнтів, на які посилався позивач, однак в першій (Mohr v. Williams, 95 Minn. 261, 1905 р.), невідкладного стану пацієнта не було, а в другій (Bakker v. Welsh, 144 Mich. 632, 1906 р.), суд дійшов висновку, що згоди батька на виконання хірургічної операції 17-річному синові, внаслідок якої він помер, не потребувалося, і невідкладного стану пацієнта і в цьому випадку не було.

Щодо дій відповідача, суд зазначив наступне: від відповідача, за умови невідкладного стану пацієнта, очевидно, потребувалися негайні дії. Позивач зазнав дуже важкої травми, і у випадку того, за яких умов лікар побачив пацієнта, і за умов того, що одним варіантом розвитку подій стало б певне каліцтво пацієнта, а в іншому могла настати смерть, відповідач не знаходився в рамках загальних правил щодо недбалості, і діяв відповідно до своєї найкращої оцінки, і не міг нести відповідальності. Суд також додав, що нічого не вказувало, що якби батьки позивача знаходилися поблизу операційного столу, вони б не погодилися на проведення операції, та й годі було б уявити, що такої згоди б не було надано за умови того, що це було необхідно на думку п’ятьох цілком компетентних лікарів та хірургів заради збереження життя позивача. Водночас за свідченнями відповідача, родичі позивача у лікарні не з’являлися. Далі, Суд зазначив, що травматизм серед неповнолітніх є доволі частим явищем у великих містах, і якщо вважати, що хірург має щоразу очікувати на згоду батьків перед наданням необхідної медичної допомоги, це могло б призвести до втрати багатьох життів, і не слід також вважати, що компетентні хірурги будуть необдумано проводити операції, чи не спроможуться отримати згоду на проведення хірургічного втручання у батьків неповнолітнього там, де її цілком необхідно було б отримати. Отже, рішення суду нижчої інстанції на користь відповідача було підтверджене.

Матеріал підготував: Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія).

Підготовка матеріалу здійснюється у межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право».