Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками історію адвокатури України, а саме:
1. Перші згадки про Інститут Адвокатури на українських землях.
2. Присяга, етика і відповідальність адвоката за німецькою правовою традицією.
3. Адвокатура на українських землях польського зразка: вимоги до вступу у професію, реєстр адвокатів, помічників.
4. Становище адвокатів за Литовськими Статутами (ХVІ — ХVІІ ст. – 1529 р., 1566 р., 1588 р.): регулювання, дисциплінарна відповідальність.
5. Судоустрій та адвокатура XVI –XVII ст. Тактики захисту, гонорарна політика, вирішення конфліктів у адвокатській корпорації.
6. Жінки-адвокати XVII ст..
7. Адвокатура Гетьманщини XVII-XVIII ст.: законодавство, соціальний стан, процесуальні документи.
8. Дисциплінарна відповідальність адвокатів Гетьманщини.
9. Церковні адвокати: монастирські та архієрейські стряпчі.
10. Імперський період: вступ у професію, створення та функції дисциплінарних органів адвокатури (1880-і рр. ХІХ-до 20-их рр. ХХ ст.).
11. «Адвокатська доба» перелому ХІХ-ХХ ст. Присяжна адвокатура.
12. Дисциплінарна відповідальність адвокатів (1880-і рр. ХІХ-до 20-их рр. ХХ ст.).
13. Провідні адвокати перелому ХІХ-ХХ ст. Адвокати-державники.
14. Українська адвокатура міжвоєнного періоду: правила етики, реклама адвокатів.
15. Українська адвокатура радянського періоду.
16. Видання Національної асоціації адвокатів України з історії адвокатури.
У рамках характеристики історії адвокатури України акцентовано на наступному:
1. Перші згадки про Інститут адвокатури на українських землях
Зародження правової системи і відповідно інституту адвокатури на українських землях пов’язується з розвитком правових традицій міст-держав Північного Причорномор’я, які були носіями римської правової культури, а також із правовою системою Київської Русі. У цей період функції захисників у судах виконували так звані «послухи» та «видоки», якими зазвичай були родичі, друзі або члени однієї громади сторони спору.
Найдавніша відома згадка про представництво сторони у суді датується 1249 роком, коли Тевтонський орден дозволив діяльність судових представників. Інститут захисту та представництва сторін у законодавстві починає фіксуватися наприкінці XIV – на початку XV століття, зокрема у Псковській та Новгородській судних грамотах.
Важливим етапом розвитку адвокатури стало поширення у XV столітті Магдебурзького права, що сприяло утвердженню німецької правової традиції. Розвиток міст, торгівлі, митної справи та місцевого самоврядування призвів до зростання потреби у професійних правниках, які могли представляти сторони у суді.
2. Присяга, етика і відповідальність адвоката за німецькою правовою традицією
Німецька правова традиція, що поширювалася через Магдебурзьке право, сформувала перші основи професійної етики адвокатів. У середині XVI століття була встановлена присяга адвоката, яку він складав перед Богом і судом, зобов’язуючись сумлінно виконувати свої професійні обов’язки.
Крім того, були встановлені правила професійної етики та відповідальності адвокатів за їх порушення. Покарання могли бути дуже суворими. Зокрема:
· безчестя застосовувалося у випадку свідомої передачі адвокатом конфіденційної інформації іншій стороні;
· відрізання язика – за перехід адвоката на сторону опонента під час судового процесу;
· ув’язнення – за програш справи через недбалість адвоката;
· побиття різками та вигнання з міста – за неявку до суду без поважної причини і без попереднього повідомлення сторін.
Такі санкції свідчили про високі вимоги до моральних якостей і професійної відповідальності адвокатів.
3. Адвокатура на українських землях польського зразка
Розвиток адвокатури польського зразка пов’язаний із входженням частини українських земель до складу Польського королівства. Перша згадка про адвокатів-прокураторів у львівських актових книгах датується 4 листопада 1383 року. Формуванню професійної адвокатури сприяли усність і змагальність судового процесу.
У цей період використовувалися такі терміни для позначення адвокатів:
· прокуратор
· умоцований
· адвокат
Діяльність адвокатури регулювалася низкою законодавчих актів:
· Вислицький статут 1347 року, виданий королем Казимиром III, який запровадив польську адміністративну та судову систему і дозволив жінкам брати участь у судовому процесі;
· Нешавський статут 1454 року, який зобов’язував суд призначати адвоката малозабезпеченим особам;
· Судебник Казимира 1468 року, що встановлював обов’язок адвоката бути особисто присутнім у суді;
· Конституція 1543 року, яка регулювала діяльність комерційної адвокатури, вводила обов’язкову присягу адвокатів, забороняла братися за несправедливі справи, встановлювати завищені гонорари та подавати позови без відома клієнта;
· Конституція 1548 року, що встановлювала адвокатські тарифи.
У подальшому Постанова Варшавського сейму 1638 року створила дисциплінарні органи адвокатури, підвищила вимоги до вступу у професію та передбачила заходи протидії корупції.
Покарання за порушення професійних обов’язків були суворими. Наприклад, за змову адвоката з опонуючою стороною могла застосовуватися смертна кара. Конституції 1766 та 1768 років передбачали ведення реєстрів адвокатів і їхніх помічників (аплікантів, агентів) для забезпечення професійної підготовки.
4. Становище адвокатів за Литовськими статутами
Литовські статути XVI–XVII століть (1529, 1566, 1588) стали важливим джерелом правового регулювання адвокатської діяльності.
У І Литовському статуті 1529 року використовувалися терміни «заступництво у речах» та «приятель». Адвокати могли брати участь у судових спорах, зокрема у земельних справах. Вимоги до адвокатів передбачали, що ними могли бути піддані Великого князівства Литовського – як шляхтичі, так і простолюдини. Основною вимогою була обов’язкова особиста участь адвоката у судовому засіданні.
У ІІ Литовському статуті 1566 року адвокатів поділяли на приватних і державних. Запроваджувалася письмова довіреність клієнта. Без присутності клієнта адвокат не мав права здійснювати фінансові операції.
За зраду клієнта або передачу його документів іншій стороні передбачалася смертна кара, а за підробку доручень – спалення на вогнищі.
ІІІ Литовський статут 1588 року забороняв здійснювати адвокатську діяльність суддям, підсудкам, писарям і духовним особам. У разі умисного завдання шкоди клієнту передбачалося тюремне ув’язнення. Статут також гарантував право бідних людей, вдів та сиріт на безкоштовну правову допомогу.
5. Судоустрій та адвокатура XVI–XVII ст.
У другій половині XVI століття при професійних канцеляріях сформувалася група професійних адвокатів. З’явилися перші адвокатські династії серед незаможної української шляхти.
У цей період використовувалися терміни:
· прокуратор
· умоцований
· пленіпотент
Адвокати виконували функції представників сторін у судах, часто обслуговуючи своїх родичів або знайомих.
Серед відомих адвокатських династій були:
· Бобриковичі
· Божкевичі
· Бруяки
· Васьковські
· Верещаки
· Виговські
· Миньковські
Серед провідних адвокатів того часу:
· Прокіп Верещака, сподвижник гетьмана Івана Виговського;
· Федір Бонякевич, який захищав інтереси церков і монастирів;
· Миколай та Федір Виговські, адвокати князя Андрія Пузини;
· Павло Селява, адвокат гетьмана Павла Тетері та Михайла Ханенка.
Тактики захисту включали:
· заперечення повноважень адвоката опонента;
· укладення мирових угод;
· використання емоційних промов;
· застосування ораторського мистецтва.
Гонорар адвоката міг виплачуватися:
· грошима;
· майном;
· передачею маєтку в користування.
Конфлікти між адвокатами вирішувалися переважно мировими угодами, інколи навіть через дуелі.
6. Жінки-адвокати XVII ст.
У XVII столітті жінки також могли виступати у ролі судових представників. У 40–60-х роках XVII століття вони отримували від чоловіків пленіпотенції (доручення) для представництва їхніх справ у судах.
Серед відомих жінок-адвокатів:
· Аполонія Калусовська;
· Єва Вигановська, які у 1663 році представляли інтереси своїх чоловіків у судах і брали участь у судових дебатах.
Першою відомою жінкою-адвокатесою на Волині вважається Маріана Закревська, яка у 1663 році брала участь у судових слуханнях як «умоцована».
Також відома Магдалена Цетнерівна, яка у 1645 році надавала правову допомогу на комерційній основі.
7. Адвокатура Гетьманщини XVII–XVIII ст.: законодавство, соціальний стан, процесуальні документи
У період існування Гетьманщини (XVII–XVIII ст.) адвокатська діяльність розвивалася у межах козацько-гетьманської правової системи. Вона формувалася під впливом норм Литовських статутів, магдебурзького права та місцевого звичаєвого права.
Адвокатами у цей період виступали особи, які мали певний рівень освіти, володіли юридичними знаннями та вмінням складати процесуальні документи. Часто ними ставали представники козацької старшини, писарі або освічені шляхтичі.
Адвокати займалися:
· представництвом сторін у судах;
· складанням позовних заяв, скарг, клопотань та інших процесуальних документів;
· наданням правових консультацій;
· веденням судових справ від імені клієнтів.
Серед основних процесуальних документів, які складали адвокати, були:
· позови
· скарги
· заяви
· доручення (пленіпотенції)
· апеляції
Соціальний статус адвокатів був відносно високим, оскільки вони належали до освіченої частини суспільства і часто мали зв’язки з адміністративними органами.
8. Дисциплінарна відповідальність адвокатів Гетьманщини
У Гетьманщині адвокати могли нести відповідальність за порушення професійних обов’язків. Порушеннями вважалися:
· зрада інтересів клієнта;
· розголошення конфіденційної інформації;
· недобросовісне ведення справи;
· неявка до суду без поважної причини.
За такі дії могли застосовуватися різні санкції:
· позбавлення права представляти сторони у суді;
· штрафи;
· інші покарання, передбачені нормами тогочасного права.
Контроль за діяльністю адвокатів здійснювали суди та адміністративні органи Гетьманщини.
9. Церковні адвокати: монастирські та архієрейські стряпчі
Окрему категорію адвокатів становили церковні адвокати, які представляли інтереси церковних установ.
До них належали:
· монастирські стряпчі
· архієрейські стряпчі
Їхнім основним завданням було ведення судових справ, пов’язаних із:
· захистом майнових прав монастирів;
· земельними спорами;
· представництвом інтересів духовенства у світських судах.
Вони виконували функції правових представників церковних установ і були добре обізнані у нормах як світського, так і церковного права.
10. Імперський період: вступ у професію, створення та функції дисциплінарних органів адвокатури (1880-ті рр. ХІХ – 1920-ті рр.)
У період перебування українських земель у складі Російської імперії відбувалося реформування судової системи, що сприяло розвитку адвокатури.
Було встановлено:
· порядок вступу до адвокатської професії;
· вимоги до освіти та професійної підготовки;
· систему дисциплінарного контролю за діяльністю адвокатів.
Було створено спеціальні дисциплінарні органи адвокатури, які розглядали скарги на адвокатів, контролювали дотримання ними професійної етики та застосовували дисциплінарні заходи.
Функції цих органів включали:
· контроль за професійною діяльністю адвокатів;
· розгляд дисциплінарних справ;
· застосування санкцій у разі порушення правил адвокатської діяльності.
11. «Адвокатська доба» перелому ХІХ–ХХ ст. Присяжна адвокатура
Наприкінці XIX – на початку XX століття розпочався період, який часто називають «адвокатською добою». У цей час відбулося становлення присяжної адвокатури, що стала важливою складовою судової системи.
Присяжні адвокати:
· складали спеціальну присягу;
· були членами професійної корпорації;
· здійснювали захист у судових процесах;
· дотримувалися правил професійної етики.
Адвокатура стала впливовим соціальним інститутом і відігравала важливу роль у правовому житті суспільства.
12. Дисциплінарна відповідальність адвокатів (1880-ті рр. ХІХ – 1920-ті рр.)
У цей період діяла система дисциплінарної відповідальності адвокатів.
Підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності могли бути:
· порушення професійної етики;
· недобросовісне виконання обов’язків;
· зловживання професійними правами.
Дисциплінарні органи адвокатури могли застосовувати такі санкції:
· попередження;
· догану;
· тимчасове позбавлення права здійснювати адвокатську діяльність;
· виключення з адвокатської корпорації.
13. Провідні адвокати перелому ХІХ–ХХ ст. Адвокати-державники
На межі XIX–XX століть адвокатура відігравала важливу роль у суспільно-політичному житті. Багато адвокатів брали активну участь у державотворчих процесах і стали відомими адвокатами-державниками.
Вони поєднували:
· адвокатську діяльність;
· політичну діяльність;
· громадську роботу.
Адвокати активно долучалися до розвитку правової культури та національного руху.
14. Українська адвокатура міжвоєнного періоду
У міжвоєнний період українська адвокатура продовжувала розвиватися. У цей час сформувалися:
· правила адвокатської етики;
· норми професійної поведінки адвокатів;
· практика реклами адвокатських послуг.
Реклама адвокатів могла здійснюватися у формі повідомлень про відкриття адвокатської практики або інформування про надання правової допомоги.
15. Українська адвокатура радянського періоду
У радянський період адвокатура функціонувала в умовах державного контролю.
Особливостями цього періоду були:
· підпорядкування адвокатури державним органам;
· обмеження професійної незалежності адвокатів;
· регулювання діяльності адвокатів радянським законодавством.
Адвокатура виконувала функції правової допомоги громадянам, однак її діяльність була значною мірою залежною від державної політики.
16. Видання Національної асоціації адвокатів України з історії адвокатури
Національна асоціація адвокатів України здійснює активну наукову та видавничу діяльність, спрямовану на дослідження історії адвокатури.
Вона видає:
· наукові праці;
· монографії;
· історичні дослідження;
· збірники документів з історії адвокатури.
Такі видання сприяють вивченню розвитку адвокатської професії та формуванню сучасної правової традиції.