Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
25.10.2022

Проходження неповнолітнім медичних процедур без згоди батьків. Верховний Суд штату Теннессі, Сполучені Штати Америки

Підготовка матеріалу здійснюється у межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право».

Анотація судової справи: Пацієнт/ка, який/яка не досяг/ла повноліття, має право на проходження медичних процедур без згоди батьків, якщо доведено, що неповнолітній/ня пацієнт/ка діє зріло, має достатню освіту, аби своїми діями розуміти природу лікування, тому лікар, що проводив медичну процедуру неповнолітньому/ній пацієнту/пацієнтці, який мав право давати згоду на таке лікування, не міг нести відповідальність за несанкціоновану медичну процедуру.

Суд: Верховний Суд штату Теннессі, Сполучені Штати Америки

Назва справи: Cardwell v. Bechtol

Дата винесення судового рішення: 9 лютого 1987 року

Цитата справи: 724 S.W. 2d 739 (Tenn. 1987)

Обставини справи. Донька позивачів (позивачі були батьком та матір’ю неповнолітньої пацієнтки), будучи неповнолітньою на момент медичної процедури, страждала від постійних болів у спині, вперше звернувшись до свого сімейного лікаря влітку 1981 року з приводу цього питання, і лікар клініки St. Mary’s Medical Center (м. Ноксвіль) припустив, що неповнолітня пацієнтка страждає від грижі міжхребцевого диска, і порадив госпіталізувати неповнолітню пацієнтку для подальшого обстеження та лікування. На початку листопада 1981 року, неповнолітню пацієнтку госпіталізували в St. Mary’s Medical Center (м. Ноксвіль, штат Теннессі, США), їй проводили консервативне лікування. На той момент, ані неповнолітня пацієнтка, ані її батьки не розглядали хірургічне втручання. Наприкінці квітня 1982 року, неповнолітня пацієнтка звернулася до свого сімейного лікаря через біль у горлі, однак після прийому, неповнолітня пацієнтка спонтанно вирішила звернутися до остеопата, відповідача у цій справі, який раніше лікував її батька, в якого були проблеми зі спиною. Неповнолітня пацієнтка не повідомила батьків, що вирішила звернутися до остеопата.

Відповідач, будучи ліцензованим остеопатом, був сліпим протягом більшої частини свого життя, і тому обмежувався проведенням різноманітних процедур-маніпуляцій. Остеопат дійшов висновку, що грижа міжхребцевого диска не є основною проблемою неповнолітньої пацієнтки, і провів ряд маніпуляцій. Невдовзі після процедури, неповнолітня пацієнтка відчула себе значно гірше, що почалося з відчуття оніміння в нижніх кінцівках, але пізніше, того ж дня, неповнолітня пацієнтка не могла самостійно ходити, і її було доставлено до відділення невідкладної допомоги медичного центру St. Mary’s Medical Center (м. Ноксвіль, штат Теннессі, США), де у неповнолітньої пацієнтки з’явилося чимало інших симптомів, що погіршило її стан здоров’я, а подальше діагностичне обстеження підтвердило, що у неї була грижа міжхребцевого диска, і вона перенесла ламінектомію наприкінці квітня 1982 року. Стан неповнолітньої пацієнтки став поступово покращуватися, хоча вона не повністю відновила здоров’я до моменту слухання справи. На момент медичної процедури, неповнолітній пацієнтці було 17 років і 7 місяців, вона навчався в школі, мала хороші оцінки та планувала у майбутньому вступити до коледжу. Різноманітні свідчення підтвердили, що неповнолітня пацієнтка поводилася зріло. Фактичні обставини справи свідчать про те, що неповнолітня пацієнтка керувала автомобілем своєї матері, і їй було дозволено користуватися розрахунковим рахунком її батька. Незважаючи на те, що неповнолітня пацієнтка точно не знала, що включає процедура, яку проводив остеопат, їй було відомо, що таке практика остеопата, і неповнолітня пацієнтка свідчила, що відповідач не лікував її проти її волі.

Рішення суду. Батьки неповнолітньої пацієнтки подали позов проти остеопата у квітні 1983 року, стверджуючи, що остеопат допустив недбалість, але скаргу згодом було доповнено, і включили до позову пункт щодо заподіяння тілесного ушкодження (нездатність отримання згоди на медичне втручання), щодо неотримання згоди на медичну процедуру через недбалість, а також щодо відсутності інформованої згоди.

Відповідач клопотав про винесення рішення на підставі того, що позивачі не надали належних доказів на основі експертних свідчень, і суд першої інстанції задовольнив клопотання; присяжним було передано пункти позову стосовно заподіяння тілесного ушкодження (медична процедура без згоди пацієнта), і щодо неотриманні згоди, проте присяжні, проінструктовані щодо винятку «зрілої неповнолітньої особи» по відношенню до обов’язкової згоди батьків на медичне лікування неповнолітньої особи, яка є їхнім нащадком, і загальний вердикт був винесений на користь відповідача. В апеляційній інстанції прямий вердикт у частині недбалості був підтверджений, однак суд апеляційної інстанції постановив скасувати рішення в частині пункту позову щодо нанесення тілесного ушкодження, оскільки було встановлено, що ані Законодавча Влада штату Теннессі, США, ні Верховний Суд штату Теннессі, США не ухвалили, що виняток «зрілої неповнолітньої особи» може бути застосований до встановленого правила загального права (англ. common law), згідно з яким, лікар не може лікувати неповнолітнього/неповнолітню пацієнта/пацієнтку без згоди одного з батьків неповнолітнього/неповнолітньої. Відповідач своєчасно подав заяву про надання дозволу на апеляційне оскарження, і Верховний Суд її задовольнив, поновивши рішення суду першої інстанції.

Позивачі стверджували, що з їхнього боку не було надано дійсної інформованої згоди на медичну процедуру, і що Законодавча Влада штату Теннессі, США та Верховний Суд штату Теннессі, США не приймали жодних правил щодо застосування винятку стосовно «зрілої неповнолітньої особи» в контексті надання згоди на лікування. Суд роз’яснив, що насправді Законодавча Влада штату Теннессі, США прийняла статути стосовно проведення лікування неповнолітніх осіб без згоди батьків, однак це не та ситуація, про яку йдеться в даній справі. Суд пояснив, що право штату Теннессі, США передбачає правила щодо дієздатності неповнолітніх осіб у певних ситуаціях, як, наприклад, право неповнолітніх осіб керувати автомобілем з 16 років (хоча з певними обмеженнями), проте це безпосередньо не стосується права неповнолітніх без згоди батьків проходити певні медичні втручання. Суд постановив, що розширення винятку «зрілої неповнолітньої особи» щодо питань права на лікування або медичні процедури можна визнати виправданим, і в штаті Теннессі, США, не існувало жодного закону, який міг би цьому суперечити. На момент проведення медичної процедури неповнолітня пацієнтка була на п’ять місяців молодшою за вік повноліття (18 років), і рішенням присяжних на першій інстанції встановлено, що неповнолітня пацієнтка мала здібності, освіту та навички, достатні для того, аби надати згоду на медичну процедуру, яке проводив остеопат-відповідач.

Інший висновок присяжних полягав у тому, що остеопат забезпечив необхідний стандарт догляду (англ. standard of care) в рамках проведення лікування, та надав неповнолітній пацієнтці необхідну інформацію, щоб вона могла зважити ризики запропонованої медичної процедури та, відповідно, надати свою інформовану згоду на її проведення. Насправді, медична процедура була відносно незначною, і неповнолітня пацієнтка не висловила жодних занепокоєнь під час проведення відповідачем медичної процедури. Що стосується недбалості в діях остеопата, Верховний Суд штату Теннессі, США, дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно виніс рішення щодо цього питання, а медичні експерти з боку позивачів визнали, що вони були не надто добре знайомі зі стандартами догляду в контексті практики остеопатів; вищезазначені медичні експерти не змогли сформувати жодних доказових висновків стосовно діагнозу неповнолітньої пацієнтки чи медичних маніпуляцій, які вона проходила, тому суд першої інстанції вчинив правильно, не прийнявши таких свідчень в якості доказів, а отже, позивачі не виконали свій тягар доказування. Відповідно, рішення було ухвалене на користь відповідача: рішення апеляційного суду у частині щодо пункту позову про заподіяння тілесного ушкодження (нездатність отримання згоди на медичне втручання) скасовано, рішення суду першої інстанції поновлено.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)