Віталій Жадобін,
Заступник Голови Комітету з аграрного та земельного права НААУ, адвокат

Вважається, що питання розмежування підвідомчості земельних спорів є достатньо врегульованим положеннями чинного законодавства України. Водночас судова практика із цього питання не завжди є усталеною та чітко зрозумілою й для «споживачів відповідних послуг» (осіб, зацікавлених у якнайшвидшому вирішенні їхніх земельних спорів), і для деяких судів першої та апеляційної інстанцій, що досить негативно впливає на права й майнові інтереси відповідних зацікавлених осіб.
На прикладі одного з практичних кейсів розберемо деякі особливості земельних спорів та питання підвідомчості такої категорії справ.

Так, відповідно до обставин справи сільськогосподарське товариство (юридична особа, позивач) є постійним користувачем земельної ділянки із цільовим призначенням для товарного сільськогосподарського виробництва. Проте ГУ Держгеокадастру області всупереч вимогам земельного законодавства України без припинення чи належного вилучення земельних ділянок із постійного користування та фактично зловживаючи своїми повноваженнями, передає відповідні землі в оренду фізичній особі для ведення ФГ. У подальшому між ГУ Держгеокадастру та фізичною особою (відповідачем у справі) було укладено договір оренди цієї земельної ділянки. При цьому відповідна фізична особа в подальшому створила фермерське господарство й уклала з ним відповідний договір суборенди цієї ж земельної ділянки.

Відповідно до вихідних даних колишній добросовісний користувач (юридична особа, на користь якої було видано акт постійного користування землею) звертається до суду загальної юрисдикції за захистом свого права користування землею із позовом, у якому просить, крім іншого, визнати недійсними вищезазначені договори оренди (між ГУ Держгеокадастру та фізичною особою) та суборенди (між фізичною особою та фермерським господарством).

Однак ухвалою суду загальної юрисдикції (датованою серединою 2020 року) визначеного з урахуванням процесуальних правил виключної підсудності провадження в цій справі було закрито, оскільки суд вважав, що спір має розглядатися судами господарської юрисдикції (не цивільної). До таких висновків суд прийшов, посилаючись на аналогічні, на його думку, позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц та від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц. Обґрунтовуючи ухвалу, суд зазначає, що виходив із того, що у вказаних правовідносинах після факту передання земельної ділянки фізичній особі для ведення фермерського господарства та з моменту створення такого фермерського господарства всі права та обов’язки щодо такої земельної ділянки переходять до ФГ.

Аналізуючи відповідні обставини, необхідно зазначити, що, дійсно, за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря земельної ділянки здійснює відповідне фермерське господарство, а не фізична особа, якій вона надавалася.

Проте обставини зазначених постанов Верховного Суду, на які посилається суд в ухвалі, не повною мірою відповідають обставинам розглядуваної справи, що унеможливлює застосування такої практики до вказаного спору. Крім того, із 2019 року наявна протилежна судова практика, яка розмежовує випадки звернення до суду загальної та господарської юрисдикцій у спірних правовідносинах.

Так, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 15.05.2019 у справі № 468/972/17-ц, визначено, що передача фізичною особою в суборенду земельних ділянок фермерському господарству, у якому вона є засновником, свідчить про те, що вони (передані земельні ділянки) не є землями фермерського господарства в розумінні статті 12 Закону України «Про фермерське господарство». Також у рішенні вказується, що земельні ділянки фактично є наданими в оренду саме фізичній особі (як громадянину України). Саме з ним укладено договори оренди, а тому з огляду на суб'єктний склад сторін та характер спірних правовідносин, спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства.
Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.06.2019 року у справі № 699/185/18. Відповідно до обставин цієї справи фізичною особою-орендарем було передано землі в суборенду ФГ, у якому ця особа є засновником. Суд вирішив, що з огляду на суб'єктний склад сторін, характер спірних правовідносин спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не господарського судочинства.

На відміну від позицій постанов ВП ВС від 15.05.2019 та 12.06.2019, у постановах ВП ВС від 13.03.2018 та від 20.06.2018 (на які посилався суд при закритті провадження в наведеній справі) зазначено, що у випадку, якщо земельна ділянка передана фізичній особі для створення фермерського господарства, то після створення господарства така земельна ділянка вважається майном ФГ, й укладати будь-яких договорів чи правочинів щодо передання такої земельної ділянки не потрібно. Саме за таких обставин відповідні справи підлягають розгляду судами господарської юрисдикції, а відповідачем у них має бути саме фермерське господарство.

Аналізуючи еволюцію правової думки ВП ВС, наведену у відповідних судових актах, цілком обґрунтованим є висновок, що наявність правочину щодо розпорядження земельною ділянкою від фізичної особи – набувача землі на користь юридичної особи, у тому числі фермерського господарства, у якому така особа є засновником, є саме тією ознакою, що визначає зарахування спору до компетенції конкретного суду – цивільного або господарського.

Отже, звертаючись до суду за захистом порушеного права, необхідно звертати увагу на суб’єктний склад сторін та детальний зміст наявних правовідносин для того, щоб визначити правильну підвідомчість земельного спору та, як наслідок, виграти дорогоцінний час для оперативного отримання бажаного судового рішення.