Короткий зміст вимог заяви:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Кропивницька міська державна нотаріальна контора № 1, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заява мотивована тим, що вона є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з якими вона з дня свого народження, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала однією сім`єю, вела спільне господарство у житловому будинку АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 її батько - ОСОБА_3 помер.
09 квітня 2024 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька, а її мати - ОСОБА_4 відмовилася від спадщини на її користь. Тому вважала, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті свого батька.
Проте 05 вересня 2024 року ОСОБА_2 , стверджуючи, що він є сином померлого ОСОБА_3 від першого шлюбу, також подав заяву до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті її батька. Зазначав, що він змінив своє прізвище та по батькові, що підтверджується свідоцтвом про зміну прізвища, імені, по батькові від 11 листопада 1998 року і свідоцтвом про його народження від 11 листопада 1998 року, де його батьками зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_5.
Заявниця вважала, що надані ОСОБА_2 документи старого зразка, а саме: свідоцтво про зміну прізвища, імені, по батькові від 11 листопада 1998 року та свідоцтво про народження від 11 листопада 1998 року, не доводять того факту, що він є сином її померлого батька від першого шлюбу, оскільки вони є лише реєстраційними документами, які потребують підтвердження правовстановлюючими документами, а саме відповідними рішеннями органу реєстрації актів цивільного стану про зміну прізвища, імені та по батькові, офіційним висновком органу внутрішніх справ.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт прийняття нею на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України всієї спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її батька - ОСОБА_3 та відсутність інших претендентів на спадкове майно батька.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції:
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 грудня 2024 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Кропивницька міська державна нотаріальна контора № 1, про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається наявність спору про право, оскільки заінтересована особа - ОСОБА_2 має свій інтерес щодо спадкового майна.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції:
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 18 грудня 2024 року залишено без змін.
Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також зазначив, що зі змісту заяви про встановлення факту прийняття спадщини вбачається, що до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 та заінтересована особа - ОСОБА_2 , що свідчить про наявність спору про право на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 . При цьому, у заяві про встановлення факту ОСОБА_1 заперечує право ОСОБА_2 , як і будь-яких інших осіб, на отримання спадщини, вважаючи, що надані ним документи на підтвердження того, що він є сином померлого ОСОБА_3 від першого шлюбу є неналежними та допустимими доказами. Це також підтверджує наявність спору про право на спадкове майно, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України, оскільки не врахували, що з дня відкриття спадщини (13 березня 2024 року) вона вже є спадкоємцем і власником всього майна її померлого батька, а ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини до нотаріуса лише 05 вересня 2024 року, тобто через шість місяців після відкриття спадщини. Суди попередніх інстанцій мали лише підтвердити зазначені обставини. Крім того, суди не встановили між ким існує спір про право, коли вона з 13 березня 2024 року вже є безспірним власником всього майна її померлого батька, а ОСОБА_2 не пред`являв до неї ніяких позовних вимог щодо її права власності на спадкове майно. Наявність інших осіб, які подали заяву про прийняття спадщини, не є ознакою спору про право, а сам спір повинен бути наявним, а не гіпотетичним. Суди попередніх інстанцій, як і в цій справі № 405/8376/24, так і в іншій справі № 405/6276/24 за її, а також її матері - ОСОБА_4 заявою про встановлення факту постійного спільного проживання зі спадкодавцем - ОСОБА_3 на час відкриття спадщини не врахували протилежних правових висновків, які викладені в судових рішеннях цих самих судів в аналогічних справах.
Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду, які судами не враховано.
Позиція Верховного Суду:
Звертаючись до суду із цією заявою, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем - ОСОБА_3.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що зі змісту заяви про встановлення факту прийняття спадщини вбачається, що до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 та заінтересована особа - ОСОБА_2 , що свідчить про наявність спору між ними про право на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 . При цьому, у заяві про встановлення факту ОСОБА_1 заперечує право ОСОБА_2 , як і будь-яких інших осіб, на отримання спадщини, вважаючи, що надані ним документи на підтвердження того, що він є сином померлого ОСОБА_3 від першого шлюбу є неналежними та допустимими доказами.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій Верховний Суд частково не погоджується, а тому вважає за необхідне змінити мотиви відмови у відкритті провадження у справі.
Ухвалюючи вищевказані судові рішення, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду із заявою, в якій просила встановити факт її постійного спільного проживання разом з батьком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначаючи заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , Кропивницьку міську державну нотаріальну контору № 1, починаючи з 06 квітня 1988 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 , для підтвердження неоспорюваних прав ОСОБА_1 на спадщину ОСОБА_3 , які виникли у день відкриття спадщини. До того ж, про це зазначає сама ОСОБА_1 у касаційній скарзі.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 жовтня 2024 року, у справі № 405/6276/24, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2024 року, заяву ОСОБА_1 , а також її матері - ОСОБА_4 залишено без розгляду.
Зазначені судові рішення мотивовано тим, що 28 жовтня 2024 року від представника заінтересованої особи - ОСОБА_6 адвоката Данилюк Н. В. надійшла заява про залишення заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без розгляду з огляду на те, що між ОСОБА_2 та заявниками існує спір щодо спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 . Тому факт, про встановлення якого просили заявники, не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право на спадкування, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 жовтня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 24 грудня 2024 року залишено без змін (провадження № 61-421св25).
Отже, вже існують судові рішення у справі № 405/6276/24, що набрали законної сили, в яких суди встановили існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спору щодо спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 . Вказані особи були учасниками зазначеної справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Тлумачення наведеної норми процесуального права свідчить про те, що підставою для прийняття судового рішення про відмову у відкритті провадження у справі є наявність іншого рішення суду, що набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Верховний Суд звертає увагу на те, що ця справа відповідно до поданої заяви є справою окремого, а не позовного провадження.
Разом з тим, в основу порядку розгляду таких справ покладені загальні правила позовного провадження. Оскільки справи окремого провадження мають суттєву специфіку, то провадження у цих справах складають певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, які притаманні окремому провадженню в цілому, а також правил, які характерні виключно певній категорії таких справ. Тобто специфіка провадження у кожній категорії справ окремо регулюється шляхом встановлення до загального порядку розгляду справ окремих процесуальних винятків та доповнень.
Таким чином, з урахуванням наведеного, загальні положення ЦПК України, які застосовуються до справ окремого провадження, є інститути: відкриття провадження у справі, проведення підготовчого засідання, судового розгляду, доказування і доказів, перегляду судових рішень. Отже, і наслідки з`ясування тотожності справ підлягають застосуванню в окремому провадженні..
Зазначене підтверджується частиною третьою статті 294 ЦПК України, згідно з якою справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Висновок:
Отже, суди попередніх інстанцій не у повній мірі проаналізували вимоги заяви у справі, яка переглядається, та у справі № 405/6276/24 на предмет їх тотожності, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України, так як районний суд повинен був відмовити у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.
Зазначене не вплинуло на правильне вирішення судами процесуального питання по суті, але помилилися у мотивах. А тому згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про зміну ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду щодо мотивів їх ухвалення.