Про залишення без задоволення позову співвласника щодо отримання грошової компенсації за частку у спільному майні
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2026 року у справі № 761/12856/23
Короткий зміст позовних вимог:
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права особи на частку у спільному майні та стягнення грошової компенсації за частку у праві спільної часткової власності.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 є рідним братом позивача.
Сторони володіють нерухомим майном, що перебуває у їх спільній частковій власності, а саме: однокімнатною квартирою АДРЕСА_1 , яка в рівних частинах належить сторонам у справі; однокімнатною квартирою АДРЕСА_2 , яка в рівних частинах належить сторонам у справі; трикімнатною квартирою АДРЕСА_3 , в якій позивачу належить 1/3 частина, а відповідачу - 2/3.
Позивач постійно проживає разом зі своєю родиною в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 .
В свою чергу, ОСОБА_2 з 1987 року зареєстрований та постійно проживає в трикімнатній квартирі АДРЕСА_3 .
ОСОБА_1 стверджує, що стосунки між ним та відповідачем не склались, внаслідок чого позивач не може в повній мірі користуватись належною йому на праві спільної часткової власності квартирою АДРЕСА_3 .
Спільне володіння і користування цим нерухомим майном є неможливим.
Виділити належну йому 1/3 частину вказаної квартири в натурі не представляється за можливе, що підтверджується висновком експерта від 01 лютого 2023 року № 02-02/2023 від 10 лютого 2023 року.
Крім того, відповідно до вказаного висновку експерта, на момент проведення дослідження ринкова вартість 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 становить 1 632 993,00 грн, що еквівалентно 44 656,00 дол. США.
Таким чином, оскільки виділ в натурі частки із спільного майна є неможливим, спільне володіння та користування спільним майном також є неможливим, позивач вважав, що має право на одержання від відповідача грошової компенсації вартості його частки, що становить 1 632 993,00 грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд: припинити право спільної часткової власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 , виділивши її ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 в сумі 1 632 993,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 вересня
2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди послались на те, що позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, не довів, що відповідачем порушено його право на здійснення права власності на 1/3 частку спірної квартири в розумінні статті 317 Цивільного кодексуУкраїни (права володіння, користування та розпорядження своїм майном).
ОСОБА_1 , зокрема, не довів, що відповідач позбавив його можливості реалізувати своє право власності на частину спірної квартири, оскільки відсутні докази, що позивач бажав встановити порядок користування квартирою, вселитись в неї. Також не вирішувалось питання щодо продажу належної йому частки у вказаній трикімнатній квартирі.
Крім того, суди зазначили, що належну ОСОБА_1 частку у спірній квартирі не можна вважати незначною, вартість 1/3 частки вказаної квартири становить 1 632 993,00 грн. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що відповідач має фінансову спроможність сплатити позивачу вартість цієї частки, а також того, що така виплата не становитиме для нього надмірний тягар.
Водночас суди врахували відсутність згоди відповідача на викуп належної позивачу частки.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
26 серпня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Сисоєв Д. О., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 липня 2025 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен зі співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Згідно зі статтею 364 ЦК України, яка має назву «Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності», право на отримання одним зі співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки від інших співвласників визначено саме за умови неможливості виділу її в натурі.
Отже, приписи статті 364 ЦК України хоч і визначають можливість отримання одним зі співвласників такої компенсації, проте не встановлюють умов чи обставин, за яких стягнення такої компенсації можливе в судовому порядку за умови відсутності згоди інших співвласників.
Водночас у статті 365 ЦК України визначено по суті зворотній механізм, а саме припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Отже, і стаття 364, і стаття 365 ЦК України визначили механізми припинення для одного чи декількох співвласників частки у праві на об`єкт спільної сумісної власності, і такий механізм залежить від правового результату, якого хоче досягнути співвласник, який ініціює вирішення спору.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Аналіз наведених приписів ЦК України дає підстави для висновку, що як механізм, визначений статтею 365 ЦК України, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений статтею 364 ЦК України, з урахуванням урегульованих у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін.
Саме тому під час вирішення подібної категорії спорів суд має встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі у справі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Механізм реалізації статті 364 ЦК України, що був закладений законодавцем з метою вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, з огляду на принципи розумності, добросовісності та справедливості не може функціонувати без урахування спроможності інших співвласників виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, щоб це не становило надмірного тягаря для них.
Висновок:
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 не довів, що відповідач позбавив його можливості реалізувати своє право власності на частину квартири, оскільки відсутні докази, що позивач бажав встановити порядок користування квартирою, вселитись в неї. Також не вирішувалось питання щодо продажу належної йому частки у вказаній трикімнатній квартирі. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази щодо спроможності відповідача виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за останнім права власності на спільне майно. Згода відповідача на виплату ним такої компенсації відсутня.
З огляду на викладене, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, надавши їм належну оцінку, встановивши обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що позивач не позбавлений права у майбутньому розпорядитися належною йомуьчасткою у спірній квартирі у спосіб, визначений частинами першою та другою статті 362 ЦК України.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Верховний Суд встановив, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.