Суть спору:
Головне управління ДПС у Вінницькій області звернулося до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги податковий орган указував про наявність у відповідача непогашеного податкового боргу на загальну суму 9 504 609,50 грн, який складається з заборгованості з ПДФО у розмірі 8771488,74 грн.; військовий збір у розмірі 733120,76 грн. Ця заборгованість утворилась в результаті донарахованих ГУ ДПС у Вінницькій області сум грошового зобов`язання та підтверджується карткою особового рахунку, податковими повідомленнями-рішеннями від 21.06.2024 №0233932405 та №0233912405.
Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення:
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду ухвалою від 13 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2025 року, позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 8 частини 4 статті 169 КАС України.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції з чим погодився суду апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги про стягнення податкового боргу у цій справі ґрунтуються на підставі податкових повідомлень-рішень. Згідно з усталеною судовою практикою процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору, визначається частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, у цьому випадку суб`єкт владних повноважень може подати позовну заяву про стягнення податкового боргу у тримісячний строк з дня виникнення підстав, що дають йому право на пред`явлення визначених законом вимог, але не раніше закінчення шестимісячного строку для звернення до суду особи, якої стосується таке рішення, про яке йдеться в частині другій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Провадження в суді касаційної інстанції:
Податковий орган не погодившись з рішенням и суду першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права щодо відмови у задоволені позовних вимог, просить скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2025 року та направити справу для продовження розгляду.
Скаржник указує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та вказує на безпідставність повернення позовної заяви на підставі пункту 8 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки норми Податкового кодексу України надають право контролюючому органу звертатися до суду з позовом про стягнення податкового боргу безпосередньо після його виникнення.
Станом на час розгляду справи письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Позиція Верховного Суду:
Проблемне питання у цій справі виникло щодо правозастосування пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України, яке встановлює, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позовну заяву із вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, подано суб`єктом владних повноважень до закінчення строку, визначеного частиною другою статті 122 цього Кодексу.
Тобто фактично зазначена норма встановлює процесуальне обмеження для суб`єкта владних повноважень: він не може подати до суду позов про стягнення боргу, який виник на підставі відповідного рішення суб`єкта владних повноважень раніше, ніж сплине строк на судове оскарження такого рішення, що визначений частиною другою статті 122 КАС України
Так, положеннями частини першої та другої статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 погодилася із правильністю усталеної практики судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо строків оскарження рішень податкового органу, а саме:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, відмова у реєстрації податкових накладних; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України).
Питання щодо застосування судами пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України вже неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом.
Суди попередніх інстанцій установили, що станом на день звернення до суду із цим позовом у позивача ще діяло обмеження на подання позовної заяви, встановлене пунктом 8 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки спірний податковий борг виник на підставі податкових повідомлень-рішень, за якими не збіг визначений законом шестимісячний строк на їх оскарження.
Так, податкові повідомлення-рішення від 21.06.2024 №0233932405 та від 21.06.2024 №0233912405 направлялися на адресу платника податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення поштового відправлення та залишились неотриманими адресатом з незалежних від податкового органу причин, про що свідчать копії поштових конвертів долучених до позовної заяви, тоді як позов про стягнення податкового боргу подано до суду 08 листопада 2024 року.
Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки у цій справі позов поданий до суду до закінчення шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України, у суб`єкта владних повноважень право на пред`явлення визначених законом позовних вимог в цій частині ще не виникло, а тому зазначений позов був правомірно повернутий.
Доводи скаржника про нерелевантність зазначених висновків до цієї справи (оскільки стягнення коштів здійснювалося не за рішенням податкового органу, а іншого органу) не приймаються до уваги. Це зумовлено тим, що хоча у справі № 420/9673/20 стягувалися кошти за рішенням територіального органу Держпродспоживслужби, але стосується саме того, що суб`єкт владних повноважень має право звертатися до суду про стягнення грошових коштів після закінчення шестимісячного строку, визначеного особі для звернення до суду за захистом свого порушеного права.
У обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин, колегія суддів уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Висновок:
Отже, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому в задоволенні касаційної скарги податкового органу слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.