Короткий зміст позовних вимог:
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Ржищівський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - ДРАЦС), про встановлення факту батьківства померлої особи.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно. Оскільки заповіту ОСОБА_5 за життя не склав, то єдиним спадкоємцем першої черги за законом є їхній спільний син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відомості про батька дитини в свідоцтві про народження записані відповідно до частини першої статті 135 CK України. Проте, коли син позивачки звернувся до Ржищівської міської державної нотаріальної контори із заявою щодо видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом на майно батька, нотаріус йому відмовила в оформленні права власності на спадкове майно. Відмова, у тому числі, пов`язана із тим, що при реєстрації народження сина позивачки батько був записаний з її слів, тому немає підтвердження факту родинних відносин між сином і батьком. За таких обставин нотаріус порадила вирішувати майнові права сина у судовому порядку.
З підстави непідтвердження родинних відносин сина з батьком позивачка також отримала відмову і від ДРАЦС від 06 квітня 2021 року № 21.28-94/23.
Позивачка зазначала, що з ОСОБА_5 познайомилась на початку 2002 року і з того часу вони стали проживати разом одною сім`єю як чоловік і жінка у будинку позивачки на АДРЕСА_1 . Від ОСОБА_5 позивачка народила сина ОСОБА_6 . Оскільки на момент народження сина вони з ОСОБА_5 не перебували у шлюбі, дитину позивачка зареєструвала у ДРАЦС за місцем своєї реєстрації на своє прізвище, запис про батька зроблено з її слів, хоча ОСОБА_5 також був присутнім під час проведення реєстрації. ОСОБА_5 визнавав себе батьком протягом вагітності і після народження дитини, забирав позивачку з пологового будинку, брав участь у вихованні і утриманні сина. З 2009 року до дня смерті ОСОБА_5 вони проживали однією сім`єю у будинку на АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 збирався піти до реєстраційного відділу і записати себе батьком сина, але так цього і не зробив, відкладаючи на потім, проте все своє життя він опікувався сином, брав участь у його матеріальному утриманні та вихованні, оскільки всі вони проживали разом однією сім`єю. Свій вільний час батько і син також любили проводити разом - їздили на рибалку, ходили по гриби тощо.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила встановити факт батьківства ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; внести зміни до актового запису від 16 січня 2004 року № 01, складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Ржищівського міського управління юстиції Київської області, про народження ОСОБА_2 , зазначивши батьком дитини ОСОБА_5 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 19 квітня 2023 року встановлено факт батьківства ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Внесено зміни до актового запису від 16 січня 2004 року № 01, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Ржищівського міського управління юстиції Київської області, про народження ОСОБА_2 , зазначене батьком дитини ОСОБА_5 .
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленим про призначення ухвалою суду судової молекулярно-генетичної експертизи у справі, проведення якої було доручено експертам Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, не з`явився на проведення такої експертизи, що, на переконання суду, свідчить про його свідоме ухилення від участі у проведенні експертизи, а також не надав спростувань доводам позивача, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання факту, для якого суд призначив судову молекулярно-генетичну експертизу, а саме щодо батьківства ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Факт спільного проживання ОСОБА_5 і позивачки підтверджується показаннями свідків, які були допитані в судовому засіданні та їхні показання узгоджуються з письмовими доказами у справі.
Також спільне проживання ОСОБА_5 з позивачкою ОСОБА_1 підтверджується письмовими доказами у справі, а саме: постановами Ржищівського міського суду Київської області про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім`ї стосовно своєї співмешканки ОСОБА_1 від 20 серпня 2010 року, від 11 травня 2011 року, від 14 липня 2011 року, від 07 вересня 2011 року, від 14 листопада 2012 року, від 06 червня 2014 року. У постанові Ржищівського міського суду Київської області від 20 серпня 2010 року, крім інших обставин справи, було встановлено, що ОСОБА_5 співмешкає з ОСОБА_1 протягом 10 років. У постановах Ржищівського міського суду Київської області від 11 травня 2011 року та від 14 липня 20114 року, серед інших характеристик ОСОБА_5 , зазначено про наявність на його утриманні неповнолітньої дитини.
Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року до участі у справі як правонаступника ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, залучено її сина ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Матюшенковим Д. В., залишено без задоволення.
Рішення Ржищівського районного суду Київської області від 19 квітня 2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність факту батьківства ОСОБА_5 стосовно ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
14 січня 2025 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ржищівського міського суду Київської області від 19 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_2 народився
ІНФОРМАЦІЯ_4 , то до спірних правовідносин слід застосовувати КпШС України, а не СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, що було помилково застосовано судами попередніх інстанцій. Вказує, що в матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_5 визнавав себе батьком щодо дитини ОСОБА_2 . Факт часткового проживання ОСОБА_7 і ОСОБА_1 не свідчить про народження дитини саме від ОСОБА_7 . Позивачка своїми діями сама не визнавала батьківства ОСОБА_8 , оскільки прізвище було записано з її слів, і вона отримувала допомогу як одинока матір. Зазначає, що суди не врахували того, що при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_5 , у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, заяви про встановлення факту батьківства розглядаються в порядку окремого провадження. У період з 03 жовтня 2022 року до 04 жовтня 2022 року ОСОБА_3 був викликаний до військкомату для проходження медичної комісії, а тому з поважних причин не зміг прибути до експертної установи.
Позиція Верховного Суду:
Частина третя статті 53 КпШС України передбачала чотири юридично значимі обставини, які суд бере до уваги при встановленні батьківства: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.
Разом із тим, потрібно врахувати, що частина третя статті 53 КпШС України із 1970 до 2003 року фактично діяла в редакції Кодексу, прийнятій у 1969 році.
Очевидно, що розвиток суспільних відносин, наукових досліджень і технологій, які були актуальними у 1969 році, кардинально відрізняється від сучасних.
Крім того, у період з моменту прийняття КпШС (1969 рік) і до часу звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду (2021 рік) в національній судовій практиці були запроваджені та діють підвищені стандарти захисту прав і свобод людини.
Судово-медичні експертизи і дослідження з використанням ДНК-аналізу проводяться відповідно до Правил проведення судово-медичних експертиз у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи і виконуються лікарями та судово-медичними експертами-імунологами. При проведенні експертних досліджень застосовуються Методичні рекомендації «Використання ДНК аналізу у судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей)», які розроблені фахівцями Національної бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України. Згідно з пунктом 3 Методичних рекомендацій батьківство вважається доведеним, якщо його ймовірність становить не менше 99,99 %.
Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Відповідно до частини четвертої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.
Висновок:
Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку відповідно до статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, встановивши, що ОСОБА_3 був належним чином повідомленим про призначення ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій судової молекулярно-генетичної експертизи, наслідки ухилення від участі в ній, дати відбору зразків, проте, не забезпечив можливість відібрання відповідних зразків, розцінивши таку поведінку ОСОБА_3 як ухилення від проведення судово-генетичної експертизи, яка надала б можливість визначити наявність або відсутність кровного споріднення між ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_2 , врахувавши положення статті 109 ЦПК України, дійшов законного й обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Переглянувши в касаційному порядку судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального чи процесуального права, то касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129801570