Про відсутність права судді на суддівську винагороду під час проходження військової служби за мобілізацією
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі № 340/5691/22
Суть спору:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Кіровоградській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Ленінський районний суд міста Кіровограда, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за листопад 2022 року;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на користь позивача суддівську винагороду за листопад 2022 року в сумі 97 069, 50 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що працює на посаді судді Ленінського районного суду міста Кіровограда. З лютого 2022 року призваний на військову службу по мобілізації до Збройних Сил України. У листопаді 2022 року суддівська винагорода позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, що порушує його право на отримання суддівської винагороди гарантоване Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення:
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати судді Ленінського районного суду міста Кіровограда ОСОБА_1 суддівської винагороди за листопад 2022 року. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити судді Ленінського районного суду міста Кіровограда ОСОБА_1 суддівську винагороду за листопад 2022 р. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що середній заробіток, який виплачувався мобілізованому працівникові роботодавцем за збереженим основним місцем роботи як соціальна гарантія згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України, та суддівська винагорода, визначена статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають різну правову природу, походять із різних обов`язків роботодавця та держави, а тому мають різне правове регулювання. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01 липня 2022 року не регулює правовідносини, пов`язані з нарахуванням та виплатою суддівської винагороди.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24 березня 2023 року в адміністративній справі №340/5691/22 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Так суд апеляційної інстанції, приймаючи дану постанову, виходив з того, що згідно наказу Ленінського районного суду міста Кіровограда №43-К від 28 лютого 2022 року позивача увільнено від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, тому згідно внесених Законом України №2352-ІХ від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» змін до частини третьої статті 119 КЗпП України, підстави для виплати йому суддівської винагороди за листопад 2022 року відсутні.
Касаційна скарга:
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови, неправильно застосовано норми матеріального права, а саме норми частини 3 статті 119 КЗпП України замість статей 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відносно яких відсутній висновок Верховного Суду.
На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував ч. 3 ст. 119 КЗпП України, яка передбачала лише до 19 липня 2022 року збереження середньомісячного заробітку працівникам, які призвані на військову службу під час мобілізації, замість ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», які є спеціальними нормами і повинні застосовуватись у даних правовідносинах щодо збереження суддівської винагороди суддям у разі їх призову на військову службу під час мобілізації.
Так ОСОБА_1 вказує, що Закон України «Про судоустрій та статус суддів» не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому в даному випадку норми ч. 3 ст. 119 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини.
Отже, позивач вважає, що в силу частини другої статті 130 Конституції України, питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин, стосовно суддівської винагороди, норм інших законів.
ТУ ДСА України в Кіровоградській області у своєму відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін. В обґрунтування зазначає, що Законом України «Про судоустрій та статус суддів» не урегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової службі, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди. Натомість ці питання урегульовані ст. 119 КЗпП України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Разом з тим, відповідач звертає увагу, що отримуючи середній заробіток включно по 18 липня 2022 року позивачем не піднімалося питання та, відповідно, і не оскаржувалися дії відповідача щодо застосування Територіальним управлінням частини 3 статті 119 КЗпП України та виплати позивачу середнього заробітку, а не суддівської винагороди у відповідності до статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Висновки Верховного Суду:
Отже, поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.
Таким чином, призвавши позивача для виконання конституційного обов`язку по захисту Батьківщини, держава взяла зобов`язання надати йому відповідні правові та соціальні гарантії, в тому числі й щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Це відповідає й змісту норми частини третьої статті 119 КЗпП у чинній редакції, яка звільняє роботодавця від обов`язку виплачувати працівникові, призваному на військову службу, заробітну плату. За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі призову на військову службу, вимоги позивача про виплату суддівської винагороди при фактичному виконанні обов`язків військової служби, а не відправленні правосуддя не мають правового підґрунтя.
За таких обставин та правового врегулювання суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно витлумачивши норми статті 135 Закону № 1402-VIII та застосувавши до спірних правовідносинах норму частини третьої статті 119 КЗпП.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 320/10955/23, в якій сформовано висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, який полягає у тому, що у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.
З огляду на викладене, Верховний Суд констатує, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.