Саме по собі посилання на те, що у особи у період шлюбу були доходи як у ФОП, не вказують на те, що ці кошти ним були витрачені у власних інтересах, а, навпаки, вказує на те, що ці кошти були у володінні подружжя під час шлюбу та вони могли розпоряджатися ними спільно, за взаємною згодою
Короткий зміст позовних вимог:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення половини прибутку фізичної особи - підприємця (далі - ФОП).
Позовна заява мотивована тим, що 02 лютого 2020 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 16 грудня 2021 року у справі № 947/18777/21 шлюб між ними було розірвано.
Вказувала, що за час перебування у шлюбі відповідач обіймав посаду доцента на кафедрі геодезії Одеського державного аграрного університету. Крім того, відповідач також здійснював підприємницьку діяльність за основним кодом КВЕД-2010 «71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах», яку припинив 30 листопада 2021 року, оскільки в цей період у суді розглядався спір про стягнення з відповідача аліментів на утримання доньки у частці від його доходу, і закриттям своєї підприємницької діяльності відповідач намагався зменшити розмір аліментів.
За період з 01 жовтня 2020 року до 30 листопада 2021 року ОСОБА_2 отримав дохід у розмір 4 502 455,65 грн.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 50 % прибутку ФОП ОСОБА_2 за період з 01 жовтня 2020 року до 30 листопада 2021 року, що складає 2 251 227,82 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % прибутку ФОП ОСОБА_2 у розмірі 777 949 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових рішень.
Судові рішення мотивовано тим, що сторони проживали однією сім`єю у зареєстрованому шлюбі з 02 лютого 2020 року до 22 грудня 2020 року, що встановлено рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 16 грудня 2021 року у справі № 947/18777/21, чистий дохід відповідача від здійснення підприємницької діяльності за цей період склав 1 555 898 грн, а тому саме від цієї суми слід стягувати на користь позивача 50%.
При цьому, суди послалися на частину першу статті 60 СК України про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Синько О. А., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довела, а суди не звернули увагу на те, що всі заявлені його доходи, як ФОП, були отримані за час перебування сторін у шлюбі та спільного проживання, тобто використовувалися спільно в інтересах сім`ї. Позивач не довела, що спірні кошти були використані ним не в інтересах сім`ї.
Посилається на релевантну практику Верховного Суду.
Також вказує, що апеляційний суд позбавив його права на справедливе правосуддя, розглянувши справу без його участі, хоча ним заявлялося обґрунтоване клопотання про відкладення розгляду справи через хворобу.
Позиція Верховного Суду:
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України)».
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.
У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася виключно на те, що ОСОБА_2 за час зареєстрованого шлюбу сторін мав дохід як ФОП, тому, на її думку, вона має право на стягнення половини прибутку.
Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи вимоги позову, дослідили виключно розмір суми прибутку та період, у який сторони проживали однією сім`єю.
З такими висновками судів погодитися не можна, оскільки для задоволення вказаних позовних вимог ОСОБА_1 також повинна була довести належними доказами саме той факт, що ОСОБА_2 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з нею, маючи прибуток, витратив ці кошти не в інтересах сім`ї, що було її процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.
Вказуючи у позовній заяві, що ОСОБА_2 витратив кошти не в інтересах сім`ї, оскільки жодних дорогих покупок ними здійснено не було, ОСОБА_1 не наводить та не вказує, на що саме були витрачені кошти, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Саме по собі посилання на те, що у ОСОБА_2 у період шлюбу були доходи як у ФОП, не вказують на те, що ці кошти ним були витрачені у власних інтересах, а, навпаки, вказує на те, що ці кошти були у володінні подружжя під час шлюбу та вони могли розпоряджатися ними спільно, за взаємною згодою.
Доводи касаційної скарги про позбавлення апеляційним судом права ОСОБА_4 на справедливе правосуддя, у зв`язку з розглядом справи без його участі, хоча ним заявлялося обґрунтоване клопотання про відкладення розгляду справи, через хворобу, не заслуговують на увагу, оскільки він був належно повідомленим про розгляд справи, а суд розглянув його клопотання та на власний розсуд, обґрунтовано його відхилив, на що мав процесуальні права. Більше того, ОСОБА_5 мав право приймати участь у розгляді справи через свого представника, чим не скористався.
Крім того, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України.
Висновок:
Оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки нею не було надано жодних доказів того, що ОСОБА_2 використав кошти, отримані від підприємницької діяльності, не в інтересах сім`ї.