Потрапляння в полон становить чи не найтяжче випробування, яке випадає на долю українських військовослужбовців та їх рідних. Водночас держава взяла на себе обов’язок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які перебувають у полоні.
Виплати призначаються не автоматично, а конкретним людям. Насамперед це може бути особа або декілька осіб, яких військовослужбовець завчасно вказав у особистому розпорядженні.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених у попередньому абзаці, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Але норма частини 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей » раніше мала інший зміст, що могло привести до певних проблем використання коштів військовослужбовцем, який повертався з полону.
У постанові від 10.09.2025 року по справі № 176/2044/24 Верховний Суд зауважив на наступному.
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ грошового забезпечення за період полону, як спільного майна подружжя. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19 листопада 2011 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який в подальшому був розірваний на підставі рішення суду від 01 серпня 2024 року. Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей.
Позивач посилається на те, що у період перебування у шлюбі з відповідачкою він 04 березня 2022 року був мобілізований до Збройних сил України. З 21 квітня 2022 року до 31 січня 2024 року він перебував у полоні внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. За період його перебування в полоні ОСОБА_2 як його дружина отримала на свій картковий рахунок від військової частини нараховане йому грошове забезпечення в загальному розмірі 2 511 517,10 грн.
Вказує, що він, перебуваючи в полоні, не мав можливості в розумінні частини першої статті 369 Цивільного кодексу України розпоряджатися спільним майном - грошовими коштами.
Позивач також звертає увагу, що в період перебування його в полоні, ОСОБА_2 проживала в цивільному шлюбі з іншим чоловіком, але мала повний доступ до грошового забезпечення ОСОБА_1 , оскільки кошти перераховувалися на її картковий рахунок. Вказана обставина стала підставою для його подальшого звернення до суду із заявою про розірвання шлюбу.
На пропозицію позивача відшкодувати йому частку грошового забезпечення, що отримала відповідачка, остання відмовилась, пояснивши при цьому, зокрема, що за ці кошти вона без його згоди придбала для своїх потреб автомобіль «Кіа Маджетік» та інше майно.
Вважає, що оскільки кошти були набуті позивачем та відповідачкою в період шлюбу, та позивач, перебуваючи в полоні, не мав можливості розпоряджатись ними, то ці кошти належать їм, як подружжю, на праві спільної сумісної власності, тому він має намір поділити вищезазначене майно.
З урахуванням уточненої позовної заяви просив суд:
визнати за ним право власності на 1/2 частку його заробітної плати, що була зарахована на картковий рахунок ОСОБА_2 в період часу з 27 червня 2022 року до 29 січня 2024 року у розмірі 1 145 696,00 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частку спільного майна, а саме грошового забезпечення, що було зараховано на картковий рахунок ОСОБА_2 в період часу з 27 червня 2022 року до 29 січня 2024 року у розмірі 1 145 696,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні грошові кошти витрачені в період з червня 2022 року по лютий 2024 року відповідачкою в повному обсязі в інтересах сім`ї, зокрема на потреби двох малолітніх дітей, допомогу родичам позивача, здійснення ремонту в спільній квартирі та придбання майна, побутової техніки тощо. Крім того, нею був куплений автомобіль Kia Magentis, 2007 року випуску. Також 100 000,00 грн були передані позивачу, що він визнав в судовому засіданні.
Крім того, суд звернув увагу на те, що 02 березня 2024 року позивач купив автомобіль «Nissan Teana», вартість придбання вказаного транспортного засобу склала 330 000,00 грн.
Також суд зазначив, що не знайшов свого підтвердження факт проживання відповідачки однією сім`єю з іншим чоловіком та використання спірних грошових коштів не в інтересах сім`ї.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для задоволення позову про поділ грошового забезпечення за період полону як спільного майна подружжя відсутні, а у задоволенні позову слід відмовити.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ грошового забезпечення за період полону як спільного майна подружжя задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку спільного майна подружжя, а саме заробітної плати ОСОБА_1 , що була зарахована на картковий рахунок ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , відкритий у АТ КБ «Приватбанк», в період часу з 27 червня 2022 року до 29 січня 2024 року у розмірі 1 095 696,55 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 1/2 частки спільного майна, а саме заробітної плати, що була зарахована на картковий рахунок ОСОБА_2 в період часу з 27 червня 2022 року до 29 січня 2024 року. При цьому суд послався на те, що відповідачкою не доведено належними та допустимими доказами взаємної згоди подружжя на розпорядження майном- заробітною платою ОСОБА_1 за вказаний період.
Розраховуючи суму, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, суд апеляційної інстанції врахував, що 420 024,00 грн ОСОБА_2 було витрачено на сімейні потреби та потреби позивача, 100 000,00 грн останній отримав готівкою від відповідачки, чого не заперечував.
Позиція Верховного Суду
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про те, що отримані ОСОБА_2 грошові кошти, які належали до виплати її чоловікові ОСОБА_1 у вигляді заробітної плати та грошового забезпечення, є спільним сумісним майном подружжя. Такий висновок є правильним та відповідає зазначеним нормам матеріального права. Проте з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідачка, використавши їх не в інтересах сім`ї, має фактично компенсувати позивачу половину отриманих коштів, погодитись неможливо.
Встановлено, що ОСОБА_2 у період часу з червня 2022 року по лютий 2024 року отримала на свій картковий рахунок суму грошового забезпечення за період перебування ОСОБА_1 у полоні у загальному розмірі 2 511 517,10 грн. ОСОБА_2 визнала, що дійсно отримувала на свій картковий рахунок зазначені грошові кошти та користувалася вказаними коштами, витративши їх у повному обсязі на потреби сім`ї у період перебування у шлюбі з ОСОБА_1.
Відповідно до частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Оскільки в судовому засіданні не встановлено фактичне припинення шлюбних відносин між сторонами до розірвання шлюбу, ОСОБА_2 при розпорядженні вказаними вище грошовими коштами діяла, зокрема, і від імені ОСОБА_1 як його дружина, у повному обсязі використала їх як спільні кошти подружжяв інтересах сім`ї, зокрема на потреби двох малолітніх дітей, здійснення ремонту в спільній квартирі, лікування, придбання майна, побутової техніки, автомобіля, підстави для стягнення частини цих коштів на користь позивача відсутні.
При таких обставинах суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.
При цьому слід зауважити, що сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з позовом про поділ майна подружжя, яке наявне у них і належить їм на праві власності, зокрема придбане відповідачкою за спірні грошові кошти.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції.
Отже, з вказаної вище позиції Верховного Суду стає зрозумілим, що у разі отримання коштів дружиною, яка може довести, що використала їх в інтересах сім’ї, чоловік не зможе отримати половину коштів в якості поділу майна подружжя. Водночас суд звертає увагу, що військовослужбовець не позбавлений права поділити майно (наприклад, автомобіль), яке набуто у шлюбі.