Про необхідність дослідження співмірності витрат на правничу допомогу при вирішенні питання їх розподілу
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 160/32215/24
Суть спору:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Авраменко Максим Володимирович (далі - адвокат Авраменко М. В., представник позивача), звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач 1), військової частини НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_2 , відповідач 2) (правонаступник якого - ВЧ НОМЕР_3 ), у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_2 , яка полягає у невиконанні направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією позивача, яке оформлено в письмовій формі командиром ВЧ НОМЕР_2 від 09 серпня 2024 року за № 2229;
- зобов`язати відповідачів у встановленому порядку виконати направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією позивача, яке оформлено в письмовій формі командиром ВЧ НОМЕР_2 від 09 серпня 2024 року № 2229.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 09 серпня 2024 року позивачу видано направлення командира ВЧ НОМЕР_2 № 2229 (у паперовій формі) на медичний огляд військово-лікарською комісією до військово-медичного клінічного центру ВЧ НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), з метою визначення придатності до подальшої військової служби. Однак, позивач не може фактично пройти медичний огляд за вказаним направленням, з підстав відсутності запису в електронній черзі, який повинен здійснити відповідач 2, шляхом реєстрації позивача в електронній черзі на проходження медичного огляду військово-лікарською комісією. ОСОБА_1 неодноразово звертався з відповідними рапортами до ВЧ НОМЕР_2 і просив зареєструвати його в електронній черзі, проте відповідач 2 безпідставно уникає свого обов`язку щодо такої реєстрації.
Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення:
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_2 , яка полягає у невиконанні направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією ОСОБА_1 , яке оформлено в письмовій формі командиром ВЧ НОМЕР_2 від 09 серпня 2024 року за № 2229. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_2 у встановленому порядку виконати направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією ОСОБА_1 , яке оформлено в письмовій формі командиром ВЧ НОМЕР_2 від 09 серпня 2024 року за № 2229, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Поряд з цим, Третім апеляційним адміністративним судом у постанові було вирішено питання щодо правонаступництва відповідача 2 і констатовано, що до початку судового розгляду ВЧ НОМЕР_2 було подано клопотання про заміну сторони, у якій остання просила замінити її на правонаступника - ВЧ НОМЕР_3 . Зважаючи на те, що з долученої до клопотання довідки ВЧ НОМЕР_3 від 22 липня 2025 року убачається, що ВЧ НОМЕР_2 переформовано, а її правонаступником є ВЧ НОМЕР_3 , то суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про необхідність допустити процесуальне правонаступництво у цій справі.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 саме на виконання наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09 серпня 2024 року № 239 та згідно з направленням від 09 серпня 2024 року № 2229 (безтермінового) залишив ВЧ НОМЕР_2 та прибув до ВЧ НОМЕР_1 , але за відсутності запису через електронну чергу, направлення не було реалізовано та є чинним, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також суди зауважили, що відповідачі не довели неприбуття позивача згідно направлення або після обстеження та лікування, а лише наполягали на відсутності запису позивача через е-чергу. При цьому, самі ж відповідачі і повинні були оформити електронний запис позивача на проходження медичного огляду військово-лікарською комісією на підставі паперового направлення від 09 серпня 2024 року № 2229.
Водночас, у частині вирішення питання про розподіл судових витрат (на правничу допомогу), суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) убачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження реальності витрат на правничу допомогу (рахунок на оплату, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо). Зауважили, що надані позивачем до матеріалів справи копії договору про надання правової допомоги від 08 листопада 2024 року № 2024-11-08-01, додаткової угоди до договору від 08 листопада 2024 року № 1, акт наданих послуг до договору з урахуванням додаткової угоди від 04 грудня 2024 року № 2, акт наданих послуг до договору з урахуванням додаткової угоди від 05 лютого 2025 року № 3, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДП № 3581, ордер від 04 грудня 2024 року серії АЕ № 1339874 не можуть розцінюватися судом, як докази фактичного понесення позивачем витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі.
Таким чином, суди уважали, що матеріали справи не доводять факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Авраменком М. В. під час розгляду справи № 160/32215/24 у судах першої і апеляційної інстанцій, а тому відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Касаційне оскарження:
У касаційній скарзі представник позивача просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат, прийняти нове рішення, яким здійснити розподіл судових витрат. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з ВЧ НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу за подання позову в розмірі 3 000,00 грн та з ВЧ НОМЕР_3 - 3 000,00 грн. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з ВЧ НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн та з ВЧ НОМЕР_3 - 3000,00 грн.
Крім того, скаржник просив здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме: стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ВЧ НОМЕР_1 та 1 000,00 грн - з ВЧ НОМЕР_3 .
Представник позивача вказував, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, щодо приписів частини сьомої статті 139 КАС України.
За позицією адвоката Авраменка М. В., відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів фактичної оплати вказаних послуг до моменту розподілу їх між сторонами у справі не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та суперечить правовій позиції Верховного Суду. Уважав, що ним надано належні документи, що підтверджують надання правничої допомоги адвокатом під час розгляду цієї справи, та містять види наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу на кожну послугу та розмір гонорару за кожну послугу.
Також скаржник зауважив, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Водночас, відповідачі у цій справі не надали відповідного клопотання, а також відсутні обґрунтування та докази, які підтверджують неспівмірність витрат на правничу допомогу, надану позивачу адвокатом Авраменком М. В., у зв`язку з чим, за позицією останнього, у судах попередніх інстанцій були відсутні правові підстави для відмови у стягненні з відповідачів витрат на правничу допомогу у заявлених розмірах.
21 листопада 2025 року ВЧ НОМЕР_1 на адресу Верховного Суду направила відзив на касаційну скаргу, у якому просила відмовити у її задоволенні, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині залишити без змін. Відповідач 1 уважав, що надані позивачем документи (договір про надання правової допомоги, додаткові угоди до договору та акти наданих послуг) не свідчать про реальність понесення витрат на послуги адвоката, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про оплату цих послуг.
ВЧ НОМЕР_3 , яка є правонаступником ВЧ НОМЕР_2 , відзив на касаційну скаргу не подавала, що не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Водночас, копія ухвали Верховного Суду від 12 листопада 2025 року про відкриття касаційного провадження у цій справі разом з касаційною скаргою доставлена до електронного кабінету ВЧ НОМЕР_3 13 листопада 2025 року.
Позиція Верховного Суду:
Верховний Суд констатує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у частині відсутності підстав для здійснення розподілу судових витрат є помилковими, як наслідок рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року підлягають скасуванню в цій частині.
Верховний Суд констатує, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені законодавством України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені законодавством України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
З огляду на викладене, Верховний Суд зауважує, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити й оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру й обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, і чи дійсно виконувалася така послуга адвоката.
Водночас, Верховний Суд зауважує, що під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції позбавлений можливості переглянути та надати оцінку висновкам судів попередніх інстанцій щодо розміру витрат на правову допомогу, який підлягає стягненню на користь позивача, оскільки ані в рішенні суду першої інстанції, ані у постанові суду апеляційної інстанції не досліджувалась заявлена сума таких витрат та не надавалися висновки щодо її співмірності.
Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.
Таким чином, з огляду на згадані приписи КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій у частині розподілу судових витрат - скасуванню із направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції. Також Верховний Суд звертає увагу, що під час нового розгляду суду слід дослідити та з`ясувати обставини справи у рамках висновків, викладених у цій постанові.