Присутність психолога та представника органу опіки і піклування є достатньою для встановлення об`єктивної думки дитини

Присутність психолога та представника органу опіки і піклування є достатньою для встановлення об`єктивної думки дитини, якщо дитина досягла такого віку й рівня розвитку, коли вона може чітко сформулювати власну думку

Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2023 року у справі № 686/16237/20

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Новодунаєвецької селищної ради, Служба у справах дітей Хмельницької міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Позов обґрунтований тим, що з вересня 2013 року вона проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, від спільного проживання сторони мають двох дітей: сина ОСОБА_3 та дочку ОСОБА_4.

У червні 2019 року після чергового конфлікту сторони припинили спільно проживати на орендованій ними квартирі. ОСОБА_2 без її згоди забрав сина, з яким на час пред`явлення позову проживає у його батьків у с. Міцівці Дунаєвецького району Хмельницької області. Вона остаточно втратила можливість бачитись та спілкуватись з сином, якого любить, до якого прив`язана, має можливість забезпечити його всім необхідним, працює, має нормований робочий день, своєчасно отримує заробітну плату.

Водночас відповідач не має постійної роботи та заробітку, власного житла, його поведінка до членів його сім`ї неврівноважена, характеризується грубістю, схильністю до фізичних образ. Просила суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з нею.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням районного суду, яке залишено без змін апеляційного суду, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суди виходили з інтересів дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, побажань дитини, думка якої була вислухана під час судового розгляду в суді першої інстанції, врахували психологічний стан дитини та особливості її фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання.

Суди також взяли до уваги висновок психолога від 22 грудня 2021 року № 106\01-06, фактичне проживання дитини з батьком і перебування на його утриманні протягом чотирьох років.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення районного суду та постанову апеляційного суду, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц, провадження № 61-5606св19, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19, провадження № 61-14623св21, від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, провадження № 61-15273св21.

Суд першої інстанції порушив порядок допиту сина в судовому засіданні, оскільки провів його за участю представника органу опіки і піклування, психолога та обох батьків, водночас батько є зацікавленою особою і його присутність могла сформувати неспокійну обстановку для дитини, чинити візуальний тиск на сина.

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 9 Конвенції на держави-учасниці покладається обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта-шоста статті 19 СК України).

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Верховний Суд зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що сторони не перебували у шлюбі, але за час спільного проживання мають двох дітей: сина і дочку, яким на час розгляду справи в суді першої інстанції виповнилось відповідно 6 і 4 роки.

Суди встановили, що син фактично проживає з відповідачем, позивачка проживає окремо з дочкою. Умови проживання та навчання сина під час фактичного проживання з батьком є належними та комфортними для його віку.

У матеріалах справи також є висновок органу опіки і піклування та висновок психолога, згідно з якими рекомендовано встановити місце проживання дитини з батьком, що враховано судами попередніх інстанцій.

Згідно з матеріалами справи у судовому засіданні в суді першої інстанції син сторін у категоричній формі висловив бажання проживати з батьком.

У касаційній скарзі заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19, провадження № 61-14623св21, викладено правовий висновок, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19, провадження № 61-15273св21, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди повинні надавати першочергове значення саме найкращим інтересам дитини, що не впливатиме на її взаємовідносини з іншим з батьків, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 185/6994/15-ц, провадження № 61-5606св19, викладено правовий висновок, що під час вирішення спорів про визначення місця проживання дитини доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Вказані правові висновки не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

Висновок:

Посилання заявниці у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції порушив порядок опитування ОСОБА_3 у судовому засіданні є безпідставними, з огляду на таке.

Згідно з матеріалами справи, що не заперечується заявницею в касаційній скарзі, суд першої інстанції опитав малолітнього ОСОБА_3 у присутності батьків, психолога та представника органу опіки і піклування.

У матеріалах справи немає доказів того, що позивачка заперечувала проти присутності батьків під час опитування судом їхнього малолітнього сина чи що відповідач здійснював будь-який вплив на дитину під час опитування, враховуючи також і те, що позивачка також була присутня під час опитування.

З огляду на вказане, Верховний Суд погоджується з висновками судів, які, врахувавши інтереси малолітнього ОСОБА_3 , його думку, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові з огляду на забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2023 року у справі № 686/16237/20 - https://shorturl.at/rBGJ3