Прийняття спадщини спадкоємцем, який проживав разом зі спадкодавцем, та скасування перешкод у оформленні спадкових прав
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2026 року у справі № 303/4981/24
Короткий зміст позовних вимог:
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про скасування рішення державного реєстратора.
Позов мотивований тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 побудований її батьками у 1988 році.
Після смерті у 2014 році її батька ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з 1/2 частини вказаного житлового будинку, а інша 1/2 частина цього будинку належить відповідачці як частка дружини у спільній власності подружжя.
Позивачка зазначає, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 є вона та дружина спадкодавця і матір позивачки - ОСОБА_2 , однак вона єдина зі спадкоємців прийняла спадщину, оскільки на час смерті батька проживала та була зареєстрована з ним за однією адресою, а ОСОБА_2 відмовилася від своєї частини спадщини на її користь.
Проте, 22 липня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до неї з позовом про виселення зі спадкового будинку, з доданого до позову витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що 05 березня 2021 року ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на весь спірний будинок.
Позивачка вважає, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 проведена з порушенням передбаченого законом порядку і призвела до позбавлення її права власності на 1/2 частину будинку успадкованої після смерті батька.
Посилаючись на викладене, позивачка просила суд скасувати рішення приватного нотаріуса Закарпатської області Баранової Ж. В. про державну реєстрацію за ОСОБА_2 прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 56952142 від 05 березня 2021 року 11:33:21 щодо реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд вважав, що позивачка надала достатньо доказів, які підтверджують її проживання по АДРЕСА_1 , проте не довела, що за цією адресою також проживав ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.
За цих обставин суд дійшов висновку про недоведеність факту прийняття позивачкою спадщини після смерті батька відповідно до частини третьої
1268 ЦК України, а відомості про подання ОСОБА_4 у порядку, визначеному статтею 1269 ЦК України, заяви про прийняття спадщини відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Закарпатської області Баранової Ж. В. про державну реєстрацію за ОСОБА_2 прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 56952142 від 05 березня 2021 року 11:33:21 щодо реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 .
Суд апеляційної інстанції, за результатами оцінки наявних у справі доказів, дійшов висновку, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_3 разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 , проживали та були зареєстровані: його дружина ОСОБА_2 та його дочка ОСОБА_1 .
З урахуванням заяви ОСОБА_2 від 08 серпня 2014 року про відмову від спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 на користь дочки ОСОБА_1 , апеляційний суд вважав позивачку єдиною спадкоємицею після смерті батька, яка прийняла спадщину.
За цих обставин суд вказав, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірний будинок в цілому, є неправомірним, порушує законні права та інтереси позивачки на спадкове майно і фактично позбавляє її права власності на 1/2 частину будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Білей С. В.,просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 127/23627/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 233/4580/20, від 28 грудня 2022 року у справі № 759/7632/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови в задоволенні позову.
Вважає, що долучена до матеріалів справи довідка виконавчого комітету Івановецької сільської ради від 11 серпня 2014 року № 1152 не містить інформації щодо місця реєстрації та проживання спадкодавця.
Наголошує, що за обставин цієї справи саме лише оскарження рішення про державну реєстрацію прав на житловий будинок з посиланням на допущені державним реєстратором порушення порядку такої реєстрації не вирішує спір між сторонами.
Позиція Верховного Суду:
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, посилалась на те, що з урахуванням заяви матері про відмову від прийняття спадщини вона є єдиною спадкоємицею після смерті батька, на час смерті якого позивачка з ним проживала та була зареєстрована за однією адресою, а тому відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України є такою, що прийняла спадщину.
Апеляційний суд правильно звернув увагу, що доводи позивачки щодо прийняття спадщини після смерті батька підтверджені наявними у справі доказами, зокрема, довідкою виконкому Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 11 серпня 2014 року № 1152.
Крім того сама відповідачка, подаючи нотаріусу заяву від 08 серпня 2014 року про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_3 , зазначила, що на момент смерті її чоловік проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Заперечуючи проти позову відповідачка, ні у відзивах на позов та апеляційну скаргу, ні в касаційній скарзі не зазначає іншої адреси, де на її думку, на час відкриття спадщини проживав її чоловік та батько позивачки.
Сукупність вказаних обставин, з урахуванням стандартів доказування у цивільних справах, підтверджують правильність висновків апеляційного суду щодо доведеності позивачкою факту прийняття спадщини після смерті батька.
Також апеляційним судом встановлено, що спірний житловий будинок був побудований у період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і є об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_10 , частки яких у праві власності на будинок є рівними. Однак державний реєстратор, 05 березня 2021 року зареєстрував право власності за ОСОБА_2 на житловий будинок в цілому, що не враховує частку ОСОБА_3 у спільній власності подружжя та факт прийняття спадщини після його смерті позивачкою.
Наявність оспорюваної державної реєстрації, проведеної після смерті ОСОБА_3, унеможливлює оформлення позивачкою своїх спадкових прав у позасудовому порядку.
Висновок:
Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду, що за обставин розглядуваної справи обраний позивачкою спосіб захисту своїх порушених прав можна визнати ефективним.
З урахуванням обставин, встановлених у розглядуваній справі, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 127/23627/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 233/4580/20, від 28 грудня 2022 року у справі № 759/7632/20, від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21, на які в касаційній скарзі посилається заявниця.
Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.