Короткий зміст позовних вимог:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним і скасувати розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради (далі - ДОР) від 19 червня 2023 року № 22-КП «Про кадрові питання Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР» про звільнення з посади генерального директора Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР; визнати незаконним та скасувати рішення ДОР від 28 липня 2023 року № 304-17/VIII в частині затвердження вказаного вище розпорядження від 19 червня 2023 року; поновити її на посаді Генерального директора Комунального підприємства «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР.
Разом з цим ОСОБА_1 заявила клопотання про поновлення строку звернення до суду, яке мотивувала тим, що вона вчасно звернулася з позовом до суду, проте, її позов було залишено без розгляду на підставі ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року.
Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що вона працювала на посаді генерального директора КП «Дніпровський обласний клінічний онкологічний диспансер» ДОР відповідно до контракту № 49-4 від 27 квітня 2020 року, укладеного між нею та Дніпровською обласною радою на термін до 27 квітня 2025 року.
19 червня 2023 року позивач відчула різке погіршення стану здоров`я, тому 20 червня 2023 року вона звернулася до лікаря, і їй відкрито лікарняний. У період перебування на лікарняному позивач дізналась, що розпорядженням голови ДОР від 19 червня 2023 року її звільнено на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП. Вважає, що розпорядження про її звільнення виходить за межі повноважень голови обласної ради, адже відповідне питання належить до компетенції обласної ради. Затвердження обласною радою вказаного розпорядження голови ради є незаконним, оскільки здійснено вже після її фактичного звільнення. Позивач не допускала грубого порушення законодавства про працю, а прийняте нею рішення про зміну умов в організації виробництва й праці не спричинило негативних наслідків, крім того, позивач вживала заходів для погодження вказаного рішення з обласною радою. Комісія, яка встановила порушення, керувалася документами, складеними у період, що не охоплювався перевіркою. За таких обставин позивач вважає, що її звільнення відбулось з грубим порушенням встановленої процедури, в тому числі без витребування письмових пояснень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 04 червня 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки встановлено факт грубого порушення позивачем трудових обов`язків. Неотримання письмових пояснень з боку позивача за фактом порушення трудової дисципліни не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення. Суд встановив відсутність повноважень у голови обласної ради на звільнення позивача, однак таке рішення про звільнення погоджено уповноваженим органом.
Позивач пропустила місячний строк звернення до суду, адже з оскаржуваним рішенням про звільнення вона ознайомилася не пізніше 30 червня 2023 року, а позов до суду в цій справі подано лише 15 квітня 2024 року. Вперше позов подано 14 липня 2023 року, який ухвалою суду від 17 січня 2024 року залишено без розгляду з підстав повторної неявки.
Підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду немає.
Короткий зміст постанови апеляційного суду:
Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Звільнення відповідача відбулось правомірно.
Позивач пропустила строк звернення до суду з неповажних причин і не навела перешкод, непереборних обставин, які унеможливлювали б подання позову до суду своєчасно.
Короткий зміст касаційної скарги:
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Сенченко А. С. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження зазначила те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, в частині застосування строків, визначених у частині другій статті 233 КЗпП України, під час повторного звернення до суду після залишення позову без розгляду, право на яке гарантовано позивачу частиною другою статті 257 ЦПК України.
Як на обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Суди не взяли до уваги, що місячний строк звернення до суду обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У справі немає підтвердження належного ознайомлення позивача з розпорядженням про звільнення та видачу їй трудової книжки, тому висновки судів є передчасними. Позивач звернулась із цим позовом через незначний проміжок часу після залишення попереднього позову без розгляду.
Суд першої інстанції встановив, що голова обласної ради діяв всупереч повноваженням та не мав права на видання оскаржуваного розпорядження, однак відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску строку на звернення до суду.
В оскаржуваних судових рішеннях суди віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню законодавства для особи, яка звернулась за судовим захистом.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
Пунктом 20 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».
Встановлено, що у зв`язку з грубим порушенням трудових обов`язків ОСОБА_1 звільнено з посади розпорядженням голови ДОР від 19 червня 2023 року, яке було затверджено рішенням ДОР від 28 липня 2023 року.
Разом з тим, звільнення з посади керівника підприємства, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Дніпропетровської області, має здійснюватися виключно на пленарному засіданні обласної ради, що прямо передбачено пунктом 20 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також пунктом 1.3 Положення про порядок призначення та звільнення з посад керівників підприємств, установ і організацій, що перебувають у спільній власності територіальних громад області, а тому прийняття рішення головою обласної ради про звільнення ОСОБА_1 є таким, що суперечить законодавству і встановленому порядку.
Подальше затвердження сесією ради розпорядження голови ради не усуває допущеного порушення процедури звільнення, зокрема в частині суб`єкта, який за законом має право на прийняття рішення про звільнення, а тому і не може вважатися належним способом ухвалення рішення про звільнення.
Отже, висновок судів про правомірність звільнення позивача є помилковим.
Разом з тим відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
Із обставин цієї справи відомо, що ОСОБА_1 не з`явилася 19 червня 2023 року для отримання оскаржуваного розпорядження про звільнення.
Крім того, встановлено, що позивач ознайомиласяз розпорядженням про звільнення не пізніше 30 червня 2023 року.
Вперше до суду із позовом про поновлення на роботі ОСОБА_1 звернулась 14 липня 2023 року, який ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2024 року залишено без розгляду з підстав повторної неявки позивача. Ухвала набрала законної сили.
Із цим позовом ОСОБА_1 звернулась у квітні 2024 року, тобто з пропуском місячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.
Встановивши, що строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, пропущений, наведені позивачем підстави для його поновлення, а саме: звернення раніше із позовом, який залишено судом без розгляду, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору; позивач не навела обставин, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду із цим позовом, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском зазначеного строку.
Висновок:
За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку звернення, однак помилково визнали звільнення позивача правомірним. Тому судові рішення в цій частині необхідно змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну судових рішень, шляхом викладення їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін.