Враховуючи достатньо потужний розвиток наукової думки в сфері досягнень біології та медицини в сучасній Україні, який я, як член Етичного комітету НМУ ім. О.О. Богомольця протягом 10 років спостерігаю, можна констатувати, що система законодавства в цій сфері потребує удосконалення.
Виникає питання: яким же чином наразі проводяться всі ці медичні дослідження за відсутності відповідного законодавства? – За допомогою інколи несвідомого використання аналогії закону не фахівців в галузі права – медичних працівників, які використовують міжнародні стандарти, в тому числі soft law, у сфері проведення досліджень. Застосування таких норм може бути умисно вибірковим, адже за порушення правил проведення наукових досліджень, в тому числі на людях, відсутня державно-правова реакція. Стаття 142 КК передбачає відповідальність за порушення існуючого законодавства в сфері проведення клінічних досліджень лікарських засобів, адже тільки щодо них існує позитивне законодавство. Якщо такі дослідження не стосуються клінічних засобів, то маємо справу із прогалиною в позитивному законодавстві, а відповідно, і відсутністю кримінально-правового реагування на такі діяння. Адже загальними нормами кримінального права не завжди можна обійтися, наприклад, коли йдеться про проведення досліджень на ембріоні людини.
Як кваліфікувати діяння щодо створення клону людини, химери, їх продаж, переміщення, проведення на них досліджень? – Не вважати його протизаконним, хоча по суті воно є протиправним, що потрібно відобразити в законі. Користуючись зазначеною ситуацією, відповідні кола, наближені до влади, практикують проведення таких дослідів з корисливою метою.
Якщо не брати ембріони, а характеризувати стан дотримання прав піддослідних осіб, то крім законодавства, що регулює клінічне випробування лікарських засобів, іншого правового забезпечення досліджень, об’єктом яких є людина, не існує. Це означає, що дотримання прав піддослідної людини в кращому випадку забезпечується посиланням на загальне національне законодавство або ратифіковані міжнародні акти. Зазначу, що ратифіковані акти не встановлюють детальних стандартів в цій сфері. Отже відсутність відповідного правового забезпечення ставить під загрозу дотримання прав і гідності людини.
Звертаю увагу, якщо позитивне законодавство можна застосувати за аналогією в цій сфері, заповнивши відповідні прогалини, то кримінальне законодавство не може бути застосоване подібним чином. Відсутність державного кримінально-правового реагування на порушення в цій сфері породжує сплеск злочинності, що в свою чергу негативно впливає на безпеку суспільства.
Правила ратифікації міжнародного документа дозволяють робити конкретні застереження щодо незастосування окремих норм, які на думку сторони-підписанта не слід впроваджувати у внутрішнє законодавство. Це дозволяє в цілому прийняти відповідний міжнародний документ у виді, зручному для сторони-підписанта (йдеться про ст.18 Конвенції – проведення досліджень на ембріоні людини). Створення законодавства в цій сфері необхідне, тим більше у наукової спільноти є відповідні напрацювання, а заборона подібних досліджень лише перемістить цю діяльність «в тінь», що створить загрозу дотриманню прав людини.
Проведення досліджень на розширеному колі об’єктів, проти чого виступали деякі експерти, вже успішно знайшло відображення у Законі України «Про лікарські засоби» 2022 року (ст.12), в якому фактично законодавець підтримав стандарт Конвенції. Таким чином створення закону щодо проведення досліджень на людині вже стало суто технічним питанням.
Тож враховуючи викладене, вважаю, що ратифікація Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенції про права людини та біомедицину є цивілізованим кроком України на шляху її євроінтеграції, демонстрацією міжнародній спільноті про готовність України прийняти відповідні стандарти, стати «прозорими» в цій сфері, але разом з тим не втратити національну особливість. Проекти законів щодо внесення змін до законодавства готові і чекають на їх конструктивне обговорення професійною спільнотою.
Яна Триньова, д.ю.н., доцент, адвокат, член Етичної комісії НМУ ім. О.О. Богомольця, академік УАН та член авторського колективу монографії щодо ратифікації Конвенції Ов’єдо в Україні та подальшої імплементації її положень у національне законодавство
Детальніше про виклики, що обумовлюють потребу ратифікації Конвенції Ов’єдо в Україні та тематичні робочі зустрічі авторського колективу у новинах на платформі ВША НААУ: