Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
24.03.2021

Правове становище дітей, народжених за ґратами

Ірина Смірнова адвокат, член Комітету захисту прав людини НААУ Чи можна стверджувати, що діти, які народилися в засуджених жінок, стають лише інструментом для полегшення мамам тюремного життя? Звісно, що не у всіх випадках. Як живуть ці діти в умовах ув’язнення, яке правове регулювання їхнього перебування в установах відбування покарання? У цій статті пропонуємо зупинитися на […]

Ірина Смірнова

адвокат, член Комітету захисту прав людини НААУ

Чи можна стверджувати, що діти, які народилися в засуджених жінок, стають лише інструментом для полегшення мамам тюремного життя? Звісно, що не у всіх випадках. Як живуть ці діти в умовах ув’язнення, яке правове регулювання їхнього перебування в установах відбування покарання? У цій статті пропонуємо зупинитися на деяких питаннях правового становища дітей, народжених в установах відбування покарань.

Частиною 1 статті 83 Кримінального кодексу України (КК України) передбачено, що засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на термін більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах терміну, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами й до досягнення дитиною трирічного віку.

Чинним законодавством України передбачено, що засуджених жінок, що мають вагітність понад чотири місяці або які мають при собі дітей віком до трьох років у випадках, коли до них не застосовують звільнення від відбування покарання відповідно до статті 83 КК України, направляє адміністрація виправної колонії для подальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини.

Якщо в матері дитини, яка досягла трирічного віку, не відбута частина терміну покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов’язки, то перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної колонії до звільнення матері.

Отже, на законодавчому рівні передбачено максимальний трирічний вік дитини, до якого вона може знаходитися разом із матір’ю в установі відбування покарань. Цей вік може бути продовжено до досягнення дитиною чотирьох років.

Проте слід наголосити, що в світовому співтоваристві не має стійкої думки стосовно того, чи взагалі дитина може (повинна) знаходитися разом із матір’ю в установі відбування покарання. Якщо може, то до якого віку? Єдиної думки із цього питання немає, оскільки в деяких країнах на законодавчому рівні взагалі не передбачено можливості перебування дитині в тюрмі разом із матір’ю (Норвегія), а в інших країнах дітям дозволено перебувати разом із матір’ю в установі відбування покарання в середньому від 0 до 6 років.

Дитина в тюрмі – це складне та дискусійне питання. Тут переплітається багато проблем, із якими стикаються жінки в ув’язненні та діти, народжені в умовах ув’язнення. Саме на державу покладено обов’язок знайти найкращі способи, щоб ці проблеми було якнайефективніше вирішено або принаймні мінімізовано.

Однозначно, що відбування покарання матір’ю в тюрмі чинить негативний вплив на дитину, який може бути глибоким і довготривалим. Такі діти в подальшому можуть страждати на різні страхи, бути замкненими, мати відчуття провини, низьку самооцінку, стати жертвою дискримінації та ін. Це все може стати причиною розладу фізичного та психічного здоров’я дитини.

Чи можна назвати дітей, які народилися в тюрмі та продовжують там проживати разом з матір’ю, жертвами ув’язнення? У випадку, коли дитина народилася в тюрмі, то вона позбавлена права вибору, у неї відсутнє визначення індивідуальності вини та покарання злочинця. Чи можна говорити про те, що при знаходженні в тюрмі дитини разом із матір’ю, ураховують інтереси дитини та не порушують її права? Дати однозначну відповідь украй важко.

Проте необхідно наголосити, що знаходження дітей молодшого віку з матерями в тюрмі може зміцнити їхній зв’язок та допомогти уникнути негативного впливу їхнього розлучення й на матір, і на дитину. У деяких випадках наявність дитини в матері може стати важелем для відмови жінки від вчинення злочинів у майбутньому.

Необхідно враховувати, що будь-які відносини знаходяться під загрозою, якщо люди розлучені й не можуть підтримувати регулярні контакти. Тому надання можливості матері та дитині підтримувати регулярні тісні контакти благотворно впливає на обох. Проте варто зважати на те, що дітям доводиться жити в умовах ув’язнення (суворі правила, жорсткий режим), і не завжди ці умови підходять для проживання дитини.

У такому випадку велике значення мають умови тюремного ув’язнення, наявність альтернативних можливостей по догляду за дітьми. Необхідним є збереження для дитини умов, найбільш наближених до реального життя, оскільки під час перебування в установі відбування покарання спілкування дитини з членами родини, друзями й зовнішнім світом суттєво зменшено.

У подальшому дитина має отримувати освіту, учасно інтегруватися в суспільство, тому розлучення дитини з матір’ю при довгостроковому покаранні є часто неминуче. У випадку відбування матір’ю значного терміна покарання державі необхідно забезпечувати можливість сім’ям підтримувати тісні взаємовідносини, що також може сприяти зниженню вірогідності майбутньої антисоціальної чи кримінальної поведінки засудженої.

Тюрма в будь-якому випадку змінює звичайну структуру батьківсько-дитинних відносин. По мірі дорослішання дитини, із якою засуджену було розлучено, матері втрачають із ними зв’язок. У таких випадках побачення можуть надати впевненості, що діти живі та здорові, це дасть матерям можливість трохи заспокоїтися, а дітям побачити найріднішу людину. Але ж, звичайно, виникають питання забезпечення такої перспективи (тут має значення місцезнаходження матері й дитини, транспортування, супровід до установи відбування покарань, матеріально-технічне забезпечення).

Для підтримання відносин матері з дитиною пропонується підготовка засудженими сувенірів, іграшок, записування аудіоказок для дітей. Необхідним також є навчання матерів щодо розвитку їхніх батьківських навичок, робота з психологом, ресоціалізація засудженої. У будь-якому разі при вирішенні питань, де бере участь дитина, першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню її інтересів.

Ст. 51 Конституції України передбачено, що сім’я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою. Конвенція про права дитини від 1989 р. закріплює таке: «Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають усіх відповідних законодавчих й адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби й органи, відповідальні за піклування про дітей або їхній захист, відповідали нормам, установленим компетентними органами, зокрема, у галузі безпеки й охорони здоров’я та з точки зору численності й придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду».

Частинами 3, 4 зазначеної Конвенції передбачено: «Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини й прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, прийнятого Державою-учасницею, наприклад, при арешті, тюремному ув’язненні, висилці, депортації чи смерті (уключаючи смерть, що настала через будь-яку причину під час перебування вказаної особи у віданні держави) одного чи обох батьків або дитини, така Держава-учасниця надає батькам, дитині чи, якщо це необхідно, іншому члену сім’ї на їх прохання необхідну інформацію щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім’ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання само по собі не призводило до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб)».

Згідно з Рекомендації N Rec (2003) 23 Комітету міністрів Ради Європи «Про здійснення виконання покарань у вигляді довічного ув’язнення і інших тривалих строків ув’язнення адміністраціями місць позбавлення волі» увагу акцентовано на тому, що: «оскільки ув’язненні жінки зазвичай складають меншість засуджених на довготривалі строки чи довічне ув’язнення, в особистому плануванні їх покарання повинні бути ретельно враховані їх специфічні потреби. Ув’язненні матері з покаранням у вигляді довічного або довготривалого терміну ув’язнення не повинні відмовлятися від можливості мати при собі своїх маленьких дітей тільки через їх покарання. Там, де малолітні діти знаходяться з матерями, адміністрація тюрми повинна надати їм відповідні умови».

Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями передбачають: «Жіночі установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями. Там, де це можливо, слід потурбуватися про те, щоб пологи відбувалися не в тюремному, а в цивільному госпіталі. Якщо ж дитина народилася у в’язниці, про
цю обставину не слід згадувати в метричному свідоцтві. Там, де матерям-в’язням дозволено залишати немовлят коло себе, треба передбачити створення ясел, де працював би кваліфікований персонал. Туди слід поміщати дітей у періоди, коли матері не матимуть можливості піклуватися про них».

Європейські пенітенціарні правила передбачають: «Ув’язненим жінкам має бути дозволено народжувати поза межами пенітенціарної установи, а у випадку народження дитини в місцях ув’язнення адміністрація повинна надавати жінці необхідну підтримку та засоби обслуговування».

Європейські пенітенціарні правила закріплюють, що немовлята можуть залишатися в місцях позбавлення волі з кимось із батьків лише у випадку, коли це максимально відповідає їхнім інтересам. Із ними не можна поводитися, як з ув’язненими. Якщо немовлятам дозволено залишитися в місцях позбавлення волі з кимось із батьків, то треба передбачити в установі дитячу кімнату з кваліфікованим персоналом, у якій діти перебуватимуть протягом того часу, коли їхні батьки займаються діяльністю, при якій немовля не може бути присутня. Для добробуту таких дітей варто передбачити окреме приміщення.

Європейським Комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність поводженню та покаранню (КЗК) в третій Загальній доповіді [CPT/Inf (93) 12] надано наступні роз’яснення: «Можна визначити декілька окремих категорій ув’язнених осіб, які є особливо вразливими. Медичні служби місць позбавлення волі повинні звертати особливу увагу на їхні потреби: мати й дитина. Загальновизнаним принципом є те, що діти не повинні народжуватись у в’язниці, і досвід Комітету свідчить, що цього принципу дотримуються. Матері слід дозволяти бути разом із дитиною, у крайньому разі, протягом певного часу. Якщо мати й дитина перебувають разом у в’язниці, то вони повинні знаходитись в умовах, які б забезпечували їм рівноцінну заміну дитячих ясел й допомогу персоналу, який спеціалізується на післяпологовому догляді і догляді за немовлятами. …».

У стандартах КЗК визначено, що особливо проблематичним питанням є можливість для немовлят та малих дітей залишатися у в’язницях разом зі своїми матерями. КЗК у зв’язку із цим зазначив, що «на це питання важко знайти відповідь, бо, з одного боку, в’язниця, безумовно, не може бути належним середовищем для немовляти чи малої дитини, а з іншого боку, примусове розлучення матерів і малолітніх дітей є вкрай небажаним.

Згідно з рекомендаціями ВООЗ: «здорова новонароджена дитина повинна завжди залишатися з матір’ю». Це покладає на органи влади обов’язок створити належні умови з метою практичного виконання цих вимог, у тому числі в установах ув’язнення.

Чинним національним законодавством передбачено, що засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці, у разі її наявності, і додержуються вимог режиму, постановою начальника виправної колонії за погодженням із спостережною комісією дозволяється проживання за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю й пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку.

Засуджені жінки, які проживають за межами виправної колонії, та їхні діти віком до трьох років забезпечуються харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими послугами за нормами, установленими для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії.

Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами адміністрація виправної колонії влаштовує засуджених жінок, які проживають за межами виправної колонії, на роботу на підприємстві виправної колонії або на контрагентських об’єктах.

Адміністрація виправної колонії сприяє засудженим жінкам у влаштуванні їхніх дітей у ясла. За потреби на період робочого дня матерів їхні діти можуть перебувати в будинках дитини при виправних колоніях.

Порядок приймання до будинку дитини при виправній колонії, перебування та вибуття з нього дітей і засуджених жінок, які мають при собі дітей віком до трьох років, визначається Типовим положенням про будинок дитини при виправній колонії, затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 21 березня 2013 року № 500/5/219, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 березня 2013 року за № 471/23003 (із змінами) (надалі – Положення).

Метою діяльності будинку дитини при виправній колонії є забезпечення реалізації права дитини на дитинство, умов, необхідних для нормальної життєдіяльності й розвитку дитини, стабільності і безперервності стосунків дитини й матері.

Положенням визначено широкий спектр завдань будинку дитини, крім іншого: створення умов для проживання дітей спільно із засудженими матерями та окремо від них у приміщеннях будинку дитини; створення умов для розвитку, виховання та навчання дітей відповідно до їхнього віку; забезпечення стабільності й безперервності стосунків матері і дитини, сприяння розвитку дитини, створення умов, що забезпечують ігрову діяльність дітей, їхнього навчання, спілкування між собою в будинку дитини та за його межами; здійснення контролю за станом здоров’я дітей.

Також закріплено можливість спілкування дитини з близькими родичами за наявності документів, що підтверджують родинні стосунки із цією дитиною, а також за відсутності рішення суду стосовно позбавлення батьківських прав батька дитини (тривалість такого спілкування не обмежується часом і періодичністю, здійснюється у визначеному для цих цілей приміщенні виправної колонії, при цьому засуджену жінку письмово інформують про заплановане спілкування дитини з близькими родичами).

Приймання до будинку дитини, перебування та вибуття з нього дитини й засудженої жінки, яка має при собі дитину (дітей) віком до трьох років, здійснюються за заявою матері дитини, яку вона подає начальнику виправної колонії.

Засуджені жінки можуть проживати із своїми дітьми віком до трьох років у будинку дитини. Для цього адміністрація виправної колонії створює необхідні умови для проживання й контролю за поведінкою жінок у будинку дитини.

Якщо засуджена жінка не виявила бажання проживати в будинку дитини спільно із своєю дитиною, то їй надається можливість вільно спілкуватися з дитиною з урахуванням правил внутрішнього розпорядку будинку дитини і виправної колонії. Не вважається обмеженням спілкування жінки із своєю дитиною, якщо від засудженої вимагається відвідувати дитину в час, вільний від виконання покладених на неї обов’язків.

Дітей, які перебувають у будинку дитини, за згодою батьків можуть передавати їхнім родичам та за згодою батьків і рішенням органу опіки й піклування – іншим особам або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.

На основі аналізу зазначених нормативних актів можна зробити висновок про доволі позитивну оцінку державою необхідності залишення поряд із матір’ю дитини, яка народилася в умовах ув’язнення, на певний період відбування покарання засудженої.

Беззаперечно, необхідно підтримувати право дитини на батьківське піклування. Водночас першочерговим є забезпечення в таких випадках найкращих інтересів дитини, ураховуючи при цьому не тільки матеріальний аспект забезпечення належних умов проживання дитини, а й моральний аспект на право дитини на реальну, а не формальну материнську турботу. Мається на увазі добросовісність виконання обов’язків матір’ю щодо виховання дитини, оскільки матері мають низку пільг порівняно з іншими засудженими. Тому необхідно контролювати, щоб дитина не була лише інструментом засудженої для отримання таких пільг. Зважаючи на що, мають бути створені не тільки необхідні умови для проживання жінки з дитиною, а й умови контролю за поведінкою самої засудженої.

Необхідним є системний державний контроль за добросовісністю виконання батьківських обов’язків засудженою та реалізація державних гарантій щодо створення умов для повноцінного психофізіологічного розвитку дитини в умовах ув’язнення. Ці гарантії не можуть носити ілюзорний характер. Зазначене питання має бути на постійному контролю держави, тому що діти є вкрай вразливою категорію, яка потребує ефективного захисту, зокрема, в умовах ув’язнення.