Конституцією України, а саме ст. 21 закріплюється принцип, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. У свою чергу, ст. 24 Основного закону визначається, що «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді…». Втім, законодавче закріплення рівності прав жінок та чоловіків не є беззаперечною умовою реалізації даного принципу на практиці. Підтвердженням тези про те, що нерівність між оплатою праці чоловіків та жінок в Україні досі існує є статистичні дані. Так, згідно інформації, що розміщена на сайті Державної судової адміністрації України, наша держава в рейтингу «Глобального гендерного розриву» у 2022 році року посіла 81 місце серед 146 країн з втратою 7 позицій в порівнянні з рейтингом минулого року. Це красномовно свідчить, що Україна повинна посилити практичну реалізацію щодо вирішення питання забезпечення рівності прав жінок та чоловіків, зокрема й у частині дотримання права на працю та винагороду за виконану роботу.
Теоретично на законодавчому рівні приділено значну увагу вирішенню питання дотримання рівної оплати праці та подоланні наявного гендерного розриву.
Так, із прийняттям у 2005 році Закону України «Про забезпечення рівних права та можливостей жінок та чоловіків» законодавець вказав, що його (закону) метою є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України. Зокрема вказаним Законом передбачено положення щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у праці та одержанні винагороди за неї. У ст. 17 зазначається, що роботодавець зобов’язаний здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці.
Також слід звернути увагу на положення Закону України «Про оплату праці», де ст. 21 визначено, що забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
Втім, реалії сьогодення свідчать, що у практичній площині вказаний принцип рівності спрацьовує далеко на завжди. Тому, першочерговим завданням, яке потрібно вирішити держави є боротьба з дискримінацією у сфері оплати праці.
Робота в даному напрямку триває не один рік. Ще у 2017 року Кабінетом Міністрів України було видано Розпорядження від 5 квітня 2017 р. № 229-р «Про схвалення Концепції Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період 2021 року», де одним із очікуваних результатів виконання Програми, визначення її ефективності було вказано зменшення розриву в рівні оплати праці жінок і чоловіків. Також слід акцентувати увагу на Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2018 р. № 634-р «Про затвердження Національного плану дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року», яким передбачалось здійснення наступних заходів: 1) проведення моніторингу розриву в оплаті праці, враховуючи стать, вид економічної діяльності (протягом 2019 року); 2) здійснення аналізу законодавства в сфері праці відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці та антидискримінаційних директив ЄС до Угоди про асоціацію України та ЄС про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності, розроблення рекомендацій щодо удосконалення нормативної бази в сфері праці (протягом 2020 року); 3) запровадження і регулярне здійснення моніторингу виконання законодавства про працю в частині забезпечення прав жінок та гендерної рівності (постійно).
Продовжуючи рух у даному напрямку, у серпні 2022 року Урядом схвалено Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків на період до 2030 року (далі – Державна стратегія), що окреслюється комплексним стратегічним документом, який визначає пріоритетні напрями консолідованих дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, суб’єктів господарювання для зменшення гендерної нерівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Так, у розділі «Економічні можливості» вказується, що в Україні наявні нерівні економічні можливості жінок і чоловіків. Про це свідчать низька економічна активність жінок та розрив в оплаті праці жінок і чоловіків (середня оплата праці чоловіків на 20,4 відсотка перевищує оплату праці жінок). Зокрема, у 2020 році гендерний розрив в оплаті праці у таких видах економічної діяльності, як мистецтво, спорт, розваги та відпочинок, становив 36,5 відсотка, поштова та кур’єрська діяльність — 36 відсотків, фінансова та страхова діяльність — 32 відсотки.
Положеннями Державної стратегії також визначається й коло завдань, які повинна виконати Україна в означений термін її реалізації. До таких було віднесено: прийняття та реалізацію Національної стратегії щодо зменшення гендерного розриву в оплаті праці (на період до 2023 року); забезпечення досягнення Україною відповідності критеріям членства Міжнародної коаліції за рівну оплату праці (EPIC); розробка та прийняття Закон України «Про рівне винагородження за працю рівної цінності» (положеннями якого повинно передбачатись до 2026 року скоротити гендерний розрив в оплаті праці жінок і чоловіків до 16 відсотків).
Практична реалізація вказаних завдань повинна забезпечити створення реальної можливості для жінок захищати свої права та подолання вищевказаної проблеми на національному рівні. Окрім цього, їх послідовне та своєчасне виконання забезпечить й врахування наявних потреб та інтересів жінок і чоловіків у процесах відбудови та повоєнного розвитку України.
Матеріал підготував Євген Колосовський, адвокат, учасник Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ, кандидат юридичних наук, завідувач кафедри кримінальних розслідувань Державного податкового університету