
Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками гендерну політику як частину політики прав людини, а саме:
- 1. Гендерна політика: базове визначення.
- 2. Чому гендерна політика важлива для всіх.
- 3. Нормативно-правові основи гендерної політики.
- 4. Механізми реалізації гендерної політики.
- 5. Типові міфи та стереотипи щодо гендерної політики.
- 6. Гендерна політика у конкретних сферах.
- 7. Сучасні виклики та перспективи.
- 8. Роль кожного у впровадженні гендерної політики.
У рамках характеристики гендерної політики акцентовано на наступному:
1. Гендерна політика: базове визначення
Згідно із ст 1. Закону України « Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005): «Гендер – соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність та атрибути, які відповідне суспільство вважає притаманними для жінок і чоловіків».
У Стамбульській конвенції (ратифікована Законом України від 20.06.2022 року) визначено: «Гендер означає соціально сконструйовані ролі, поведінку, діяльність та атрибути, які суспільство вважає прийнятними для жінок і чоловіків».
Таким чином, гендер – це соціально-конструктивна категорія, що формується суспільною культурою та історичними умовами, а не лише біологією.
У розумінні національної практики: Гендерна політика — це система правових, організаційних, економічних, інформаційних заходів, спрямованих на досягнення фактичної рівності прав та можливостей жінок і чоловіків, подолання гендерних стереотипів та дискримінації.
Визначення Комісії ООН з становища жінок (CSW): У документах ООН використовується поняття gender equality policy / gender mainstreaming — політика інтеграції гендерної рівності в усі сфери державної діяльності. Гендерна політика — це впровадження гендерного підходу на всіх рівнях урядових рішень, планування, розподілу ресурсів і контролю за дотриманням прав людини з урахуванням впливу політик на жінок і чоловіків.
Визначення Ради Європи (Recommendation CM/Rec(2007)17 параграф 62.9) : Гендерна політика — це комплексна політика забезпечення рівних прав, реальної рівності, запобігання гендерній дискримінації, гендерно зумовленому насильству, а також просування участі жінок у всіх сферах суспільного життя.
Визначення ЄС (Європейський інститут з питань гендерної рівності — EIGE): Гендерна політика — це стратегія усунення гендерної нерівності через інституціоналізацію гендерної рівності в усіх сферах політики та врядування.
2. Чому гендерна політика важлива для всіх
- Соціальна справедливість: Забезпечення рівних прав і можливостей для всіх людей — незалежно від статі — є основою прав людини та демократичного суспільства.
- Економічна ефективність: За даними Світового банку та OECD, країни з вищим рівнем гендерної рівності демонструють вищий ВВП, продуктивність праці та стійке економічне зростання.
- Суспільна стабільність: Зменшення нерівності сприяє зниженню конфліктів, поляризації, гендерно зумовленого насильства й маргіналізації.
- Якість та стратегічність державного врядування: Інклюзивне врядування, що враховує потреби всіх соціальних груп, забезпечує кращу розробку, реалізацію та оцінку політик.
- Відповідальність держави: Конституція України:
- Стаття 3: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
- Стаття 24: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками статі…».
3. Нормативно-правові основи гендерної політики
- Конвенція Організації об’єднаних націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативний протокол до неї (CEDAW);
- Конвенція Ради Європи про запобігання насильству (Istanbul Convention) Європейська соціальна хартія (переглянута);
- Європейська хартія рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад
- Статут ООН і Статут Міжнародного суду;
- Загальна декларація з прав людини;
- Пекінська декларація та Платформа дій;
- Декларація тисячоліття Організації Об’єднаних Націй;
- Цілі сталого розвитку ООН до 2030 року, визначені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 25 вересня 2015 р. № 70/1;
- Резолюція Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», ухвалена Радою Безпеки ООН 31 жовтня 2000 р., та резолюції Ради Безпеки ООН 1820, 1888, 1889, 1960, 2106, 2122, 2242, 2467, 2493, які разом формують порядок денний «Жінки, мир, безпека»;
- Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони.
4. Механізми реалізації гендерної політики
- Гендерно орієнтоване врядування:
Інтеграція гендерної рівності на всіх етапах прийняття рішень (аналіз, планування, реалізація, оцінка). Врахування потреб жінок і чоловіків у політиках, програмах та бюджетах. Використання гендерного аналізу та гендерної статистики.
- Моніторинг та звітність:
Регулярна оцінка прогресу щодо досягнення гендерної рівності. Збір і публікація даних, розподілених за ознакою статі (sex-disaggregated data). Звітування органами державної влади та місцевого самоврядування (наприклад, за Нацпланом дій 1325 чи Держстратегією до 2030 року).
- Інституційна відповідальність:
ЦОВВ (міністерства, служби, агентства): впровадження політик і стандартів. Органи місцевого самоврядування: реалізація на місцевому рівні, підписання Європейської хартії рівності. Бізнес: впровадження корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) та недискримінаційних стандартів. Освітні установи: формування гендерно чутливої культури, підготовка кадрів.
5. Типові міфи та стереотипи щодо гендерної політики
Міф 1: Гендерна політика — це про «переваги для жінок».
Спростування: Насправді гендерна політика спрямована на усунення дискримінації та створення рівних можливостей для всіх, незалежно від статі. Це не про надання пільг, а про подолання історичної, соціальної та економічної нерівності.
Наприклад: У сфері праці жінки стикаються з горизонтальною та вертикальною сегрегацією, меншою оплатою праці за рівну роботу, а чоловіки — з соціальним осудом, якщо обирають «нечоловічі» професії чи декретну відпустку. Гендерна політика враховує обидва ці аспекти.
Міф 2: Гендерна політика «руйнує традиції».
Спростування: Гендерна політика не ставить собі за мету знищення традицій, а переосмислює їх з точки зору прав людини. Вона спрямована на те, щоб традиційні ролі не обмежували реалізацію потенціалу людини.
Наприклад: Традиційна роль «жінка-доглядальниця» може бути цінною, якщо є добровільно обраною. Але гендерна політика передбачає, щоб у чоловіків і жінок були рівні можливості для вибору: як піклуватися про родину, так і будувати кар’єру.
Підтвердження:
- CEDAW вказує на необхідність усунення стереотипів щодо «традиційних ролей» (ст. 5);
- Конституція України (ст. 24) гарантує рівність прав і свобод без дискримінації.
Міф 3: Гендерна політика — це «неактуально для України».
Спростування: Україна не лише підтвердила свою відданість принципам рівності (Конституція, Закон № 2866-IV, CEDAW), але й впроваджує національні програми та стратегії до 2030 року, зокрема у сфері безпеки, праці, освіти, управління.
Факти:
- Україна має Державну стратегію забезпечення рівних прав до 2030 року (Постанова КМУ № 930). Понад 80 громад уже підписали Європейську хартію рівності.
- Гендерно-правова експертиза є обов’язковою для нормативних актів (КМУ № 888).
- Резолюція РБ ООН 1325 реалізується на національному рівні.
6. Гендерна політика у конкретних сферах
Гендерна політика є міжсекторальною і має реалізовуватись на рівні системного врядування, програм, бюджетів та практики. Лише так можна досягти реальної рівності, а не лише формальних гарантій.
- Державна служба і політика – недостатня представленість жінок на керівних посадах. Інструменти реалізації: квоти, гендерні індикатори, стратегія до 2030 року. Наприклад: Закон про держслужбу, виборчі списки (40%).
- Правосуддя – стереотипи у судовій практиці, брак чутливості до GBV. Інструменти реалізації: гендерно-правова експертиза, підвищення кваліфікації суддів. Наприклад: Постанова КМУ №888, Istanbul Convention.
- Охорона здоров’я – нерівний доступ до послуг, тягар догляду. Інструменти реалізації: гендерний аналіз політик охорони здоров’я. Наприклад: Репродуктивне здоров’я в кризових ситуаціях.
- Освіта – гендерні стереотипи в підручниках, освітньому середовищі. Інструменти реалізації: освітні реформи, тренінги для педагогів. Наприклад: Програма «Школа без дискримінації».
- Економіка і підприємництво – розрив в оплаті, бар’єри для бізнесу. Інструменти реалізації: програми підтримки жінок підприємниць. Наприклад: Грантова програма «єРобота», КСВ.
- Гуманітарний сектор і відновлення – Вразливість жінок, ВПО, дискримінація. Інструменти реалізації: план дій 1325, участь жінок у відновленні. Наприклад: Нацплан 1325, гуманітарне планування.
7. Сучасні виклики та перспективи
- Поствоєнна відбудова: гендерно-чутливе відновлення інфраструктури, економіки та послуг із фокусом на потреби осіб, ВПО, ветеранок/нів і осіб з інвалідністю.
- Євроінтеграція: гармонізація із стандартами ЄС: гендерна експертиза, інституційна рівність, механізми оцінки впливу політик.
- Гендерна безпека: протидія сексуальному насильству, дискримінації в армії, захист прав жінок і ЛГБТКІ+ , в тому числі СНПК.
- Демографічна криза: стимули для сімей, підтримка батьківства, повернення молоді, забезпечення доглядових послуг.
- Роль громадянського суспільства: ключова участь НУО, правозахисниць, експертних центрів у моніторингу, адвокації та впровадженні політик.
8. Роль кожного у впровадженні гендерної політики
- Державні службовці:
Гендерно-правова експертиза, гендерне бюджетування, недискримінаційна політика.
- Керівники бізнесу:
Рівна оплата, політика проти дискримінації, рівні можливості для працівників, впровадження програм для ветеранок та ветеранів.
- Громади / ОМС:
Впровадження Хартії рівності, створення гендерних рад, ГОБ.
- Освіта і наука:
Гендерний компонент у навчанні, дослідження, критичне мислення.
- Медіа / культура:
Недискримінаційний контент, боротьба зі стереотипами.
- НУО / активісти:
Моніторинг, адвокація, просвітницька діяльність.
- Кожен/-на:
Повага, рівне партнерство, участь у громадському житті.
Першоджерело - https://tinyurl.com/j34s9ct2