Правомірність податкового повідомлення-рішення підтверджується належними доказами, а недоведеність позовних вимог є підставою для відмови в позові
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2026 року у справі № 320/11972/23
Суть спору:
Акціонерне товариство «Київмедпрепарат» (далі - позивач, платник податків, Товариство, АТ «Київмедпрепарат») звернулось до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - відповідач, контролюючий орган, ЦМУ ДПС по роботі з ВПП) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.01.2023 № 94/Ж10/31-00-07-01-02-25.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з тих підстав, що законодавство України не передбачає деталізацію переліку наданих контрагентами послуг в первинних документах. В акті перевірки не зазначено норм, які порушені виявленими в ході перевірки фактами. На думку позивача, невиконання третьою особою обов`язку з декларування, а також неможливість встановити інформацію щодо такої особи, не є підставою для відповідальності позивача. Розрахунки перевіряючих щодо кількості осіб, необхідної для здійснення господарської діяльності, не обґрунтовані законодавчими критеріями. Зазначає, що звітні дані взагалі не є первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких надані позивачем до матеріалів справи, не містять інформації про дату їх складення, місце надання та обсяги наданих послуг, ці документи не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо первинних документів. Також жодним документом не обґрунтовано вартість наданих послуг. Не наведено, як саме у процесі надання послуг проведено певну роботу і одержані результати, які АТ «Київмедпрепарат», як замовник, може використати в подальшому у господарській діяльності. Судом зазначено, що з аналізу наданих позивачем до перевірки договорів по взаємовідносинам з ФОП та юридичними особами на надання послуг, не зазначено яким чином проводилось виконання умов договорів, які саме документи були підготовлені та як передавались працівникам підприємства, хто з працівників суб`єкта господарювання перевіряв якість виконаних робіт та яким чином. Крім того, ні договори про надання маркетингових послуг, ні звіти про ці послуги не дають можливості установити, зокрема, яким чином здійснювався розрахунок (формування) вартості наданих послуг.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, АТ «Київмедпрепарат» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просило скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 320/11972/23 задоволено апеляційну скаргу АТ «Київмедпрепарат». Скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов АТ «Київмедпрепарат» до ЦМУ ДПС по роботі з ВПП задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.01.2023 №94/Ж10/31-00-07-01-02-25. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що взаємовідносини позивача з контрагентами - фізичними особами-підприємцями ґрунтувалися на договірних засадах по наданню маркетингових послуг, реалізація яких підтверджена актами приймання-передачі та звітами, а оплата наданих послуг підтверджена платіжними дорученнями. Тобто, такі взаємовідносини є відносинами між суб`єктами господарювання. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач та його контрагенти окремо один від одного несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями по сплаті податків та зборів як платники податків та зборів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі № 320/11972/23.
Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у цій справі позивач зазначив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, контролюючий орган у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема: від 23 квітня 2021 року у справі № 460/742/19, від 24 квітня 2018 року у справі № 821/1344/17, від 25 березня 2021 року у справі № 813/2781/17, до правовідносин між позивачем та його контрагентами, зокрема, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. У підтвердження фактичного отримання послуг можуть бути надані акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг, який має містити інформацію щодо суті господарської операції, має за змістом відповідати даним договору на надання відповідних послуг, в актах виконаних робіт (наданих послуг) має бути конкретний перелік наданих послуг, місце, дата їх надання, а також зазначено, у чому виражено їх результат, критерії для визначення вартості послуг, розрахунок вартості послуг, тощо. Маркетингові послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Документами, що підтверджують фактичне отримання маркетингових послуг можуть бути акти приймання- передачі послуг або інші документи, що підтверджує фактичне надання (отримання) послуг, які повинні мати всі обов`язкові реквізити первинних документів, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», звіти про надані послуги, про проведення певних маркетингових досліджень, в яких мають бути викладені результати наданих послуг та досліджень, а щодо досліджень то і відповідні рекомендації замовнику; а також бухгалтерські та статистичні документи, що підтверджують збільшення асортименту товарів, обсягу продажу, розміру доходу тощо. Для врахування витрат на маркетингові послуги при обчисленні об`єкта оподаткування необхідне доведення безпосереднього зв`язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.
Контролюючий орган вказує, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що згідно матеріалів справи, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких надані позивачем до матеріалів справи, не містять інформації про місце надання та обсяги наданих послуг, ці документи не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо первинних документів. Також жодним документом не обґрунтовано вартість наданих послуг. Не наведено, як саме у процесі надання послуг проведено певну роботу і одержані результати, які АТ «Київмедпрепарат», як замовник, може використати в подальшому у господарській діяльності. Крім того ні договори про надання маркетингових послуг, ні звіти про ці послуги не дають можливості установити, зокрема, яким чином здійснювався розрахунок (формування) вартості наданих послуг.
Відповідач зазначає, що перевіркою встановлено, що АТ «Київмедпрепарат» в актах здачі прийняття робіт / актах приймання-передачі послуг відображено недостовірні дані та за результатом перевірки з урахуванням норм чинного законодавства такі документи були визнані дефектними, зазначене залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ:
Таким чином, узагальнюючи наведене вище, Суд зазначає, що необхідно погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що наявними у справі доказами підтверджується наявність правових підстав у контролюючого органу для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Зважаючи на наведену вище практику Верховного Суду щодо застосування норм Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», встановлені судом першої інстанції обставини в комплексному аналізі наявних у матеріалах справи доказів, підтверджують зроблені судом першої інстанції висновки щодо правомірності прийняття оскаржуваного рішення контролюючим органом. Натомість позивачем не було спростовано та доведено належними, достатніми та допустимими доказами безпідставність вказаних висновків контролюючого органу щодо недотримання позивачем вимог чинного податкового законодавства та неправомірність спірного у справі, що розглядається, рішення.
За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, який надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, вказав про необґрунтованість позовних вимог. Рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.
З урахування наведеного, Суд доходить висновку, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, а також порушив норми процесуального права, зокрема застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Висновок:
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на зазначене, Суд приходить до висновку, що касаційна скарга Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 у справі № 320/11972/23 підлягає задоволенню.