Щодо правомірності тимчасового обмеження доступу до території Нижньої Лаври з метою охорони культурної спадщини та відсутність порушення свободи віросповідання
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2026 року у справі № 757/37634/23
Короткий зміст позовних вимог:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання наказу незаконним та зобов`язання припинити дії.
Свої вимоги обгрунтовували тим, що їхні права та законні інтереси у свободі віросповідання під час богослужінь, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів, як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно, були порушені. Порушенням їх прав передував лист Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» від 10 серпня 2023 року № 04-24/762, адресований Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі,згідно з яким 11 серпня 2023 року з 07:00 години Заповідник закриває територію Нижньої Лаври для відвідувачів.
Крім того, доступ на територію Нижньої Лаври (вул. Лаврська, 15) для священників, ченців та обслуговуючого персоналу Свято-Успенської Києво-Печерської лаври (чоловічого монастиря) дозволено лише з 09:00 до 18:00 щоденно - через центральний вхід біля церкви святого Агапіта (вул. Лаврська, буд. № 11). Обґрунтуванням цього листа став відповідний наказ Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» від 10серпня 2023 року № 04-07/91.
На офіційному сайті Національного заповідника (www.kplavra.kyiv.ua/ua/node/3521) також розміщено повідомлення про обмеження доступу 11 серпня 2023 року з 07:00 на територію Нижньої Лаври для відвідувачів.
Вважають, що Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», який виступає господарюючим суб`єктом, ухваленням рішення про обмеження доступу відвідувачів на територію Свято-Успенської Києво-Печерської лаври грубо порушив їхні законні права та свободи на мирні зібрання у формі участі в релігійних обрядах.
Посилаючись на наведене, просили суд визнати незаконним та таким, що порушує їхню свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужінь, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів (як одноособово, так і спільно з іншими, прилюдно або приватно), наказ Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» від 10 серпня 2023 року № 04-07/91 з моменту його прийняття та зобов`язати Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» припинити дії щодо обмеження доступу відвідувачів на територію Нижньої Лаври.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний наказ винесений із дотриманням положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» та внутрішніх актів Національного заповідника, з метою збереження об`єктів культурної спадщини від можливих масових заворушень, а тому є законним.
Короткий зміст постанови апеляційного суду:
Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року за наслідками розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 та адвоката Ковальчука Я. В. в інтересах ОСОБА_4 рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування. Суд зазначив, що позивачі не надали жодних доказів на підтвердження того, що відповідачі обмежують їхні права на мирні зібрання. Зміст оскаржуваного наказу свідчить про те, що він не має на меті спрямованого обмеження прав саме позивачів, і не регулює право на мирні зібрання, а лише встановлює заходи безпеки для території з великою кількістю культурних пам`яток.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
19 травня 2025 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Заявник зазначає, що суди помилково застосували до даних правовідносин положення частини четвертої статті 33 Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки відповідач не надав належних доказів на підтвердження того, що ним проводилися роботи з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування, тощо. Судові рішення ухвалено з порушеннями положень статті 27 Загальної декларації прав людини, частини першої статті 15 Міжнародного пакту про соціальні, економічні та культурні права, статті 8 Закону України «Про культуру». Нормами чинного законодавства України і міжнародними актами передбачено право кожної людини брати участь у культурному житті, включаючи можливість доступу до культурної спадщини та користування нею, а також право вивчати історію і культуру свого народу на власній території.Позивач має право безперешкодно за своїм вибором користуватися особисто або спільно з іншими громадянами культурною спадщиною Нижньої лаври Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Обмеження доступу громадян до всіх об`єктів (пам`яток культурної спадщини) заповідника без виключення є незаконним та необґрунтованим.
За своїм характером застосовані відповідачем обмеження не можна вважати виправданими і направленими на захист громадського інтересу прав та свобод інших осіб, оскільки відповідач визначав свій інтерес - в забезпеченні організації роботи Комісії в певних корпусах, а не во всіх без виключення будівлях і спорудах Нижньої Лаври , що призвело до невиправданого обмеження прав позивача.
Висновки судів про те, що оспорюваний наказ винесено для забезпечення збереження об`єктів культурної спадщини від масових заворушень, не ґрунтується на належних і допустимих доказах, по суті є припущенням. Застосований відповідачем вид обмеження не передбачений чинним законодавством про охорону культурної спадщини.Застосований відповідачем захід не є правовим в розумінні Конвенції та законодавства про охорону культурної спадщини, оскільки не передбачений чинним законодавством, а тому, таким заходом не може бути взагалі забезпечено охорону пам`яток в Україні.
Крім того, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
Позиція Верховного Суду:
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що через неодноразові перешкоджання невстановленими особами роботі комісії Заповідника з опечатування вивільнених корпусів на території Нижньої Лаври (вул. Лаврська, 15), у зв`язку із розірванням договору безоплатного користування майном зі Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою (чоловічий монастир) УПЦ, з метою забезпечення належної роботи Комісії для перевірки та опечатування корпусів на території Нижньої Лаври, для подальшого уникнення перешкоджань в доступі Комісії до приміщень і корпусів Нижньої Лаври та для забезпечення охорони і збереження об`єктів культури місцевого та національного значення на території Заповідника, наказом Заповідника від 10 серпня 2023 року № 04-07/91 «Про закриття території Нижньої лаври для відвідувачів», з 11 серпня 2023 року територію Нижньої Лаври тимчасово закрито для відвідувачів та визначено порядок доступу на територію Нижньої Лаври священників, ченців та обслуговуючого персоналу Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (чоловічий монастир) УПЦ, а також заїзду/виїзду транспортних засобів Монастиря і працівників Заповідника.
З урахуванням наведеного, суди дійшли висновку, що оспорюваний наказ Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» прийнято в межах повноважень, передбачених Положенням про Заповідник, та відповідно до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», з огляду на те, що такий наказ був спрямований не на обмеження прав конкретних осіб або перешкоджання мирним зібранням, а виключно на забезпечення охорони і збереження об`єктів культурної спадщини, зокрема, у зв`язку з неодноразовими перешкоджаннями роботі Комісії з опечатування приміщень.
Суди також установили, що позивачі не надали доказів, які б спростовували законність оспорюваного наказу або свідчили про порушення їхніх конкретних прав, зокрема прав на мирне зібрання, чи про невідповідність наказу вимогам чинного законодавства.
Враховуючи, що зазначений наказ відповідача від 10 серпня 2023 року не є дискримінаційним, має загальний характер і регулює режим доступу до території, що охороняється як пам`ятка національного значення, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правих підстав для його скасування або визнання незаконним.
Суди також урахували, що:
позивачі не надали доказів порушення їх прав на свободу світогляду та віросповідання, зокрема, права безперешкодно брати участь у релігійних обрядах; не довели,
позивачі не довели, що відповідачі обмежують їх права на мирні зібрання, оскільки зміст самого наказу свідчить про те, що він не спрямований особисто проти позивачів, а має загальний, превентивний характер;
відповідачі діяли у межах закону, а обмеження доступу на територію Нижньої лаври було введене наказом від 10 серпня 2023 року № 04-07/91 на підставі Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положення Заповідника задля запобігання масовим заворушенням і захисту пам`яток.
За встановлених у цій справі обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність втручання у право позивачів на свободу віросповідання. При цьому, звернули увагу на те, що обмеження доступу до території Нижньої лаври зумовлене не перешкоджанням релігійній діяльності, а необхідністю охорони об`єктів культурної спадщини; це обмеження застосовується не вибірково до певних осіб чи релігійних спільнот, а має загальний характер, спрямований на запобігання масовим заворушенням та охорону національної культурної спадщини.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що таке обмеження є надмірним, невиправданим або таким, що порушує принцип пропорційності, як того вимагає стаття 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виявлено й ознак того, що відповідачі вчиняли дискримінаційні дії або перешкоджали позивачам особисто брати участь у релігійних обрядах.
Водночас суди встановили, що богослужіння у низці храмів Заповідника (Святого Агапіта, Сєргія Радонєзького, Вознесенському, Успенському та Трапезному) проводяться згідно з чинним розкладом, а доступ до них залишається відкритим для всіх охочих.
Із урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про те, що дії відповідачів не виходять за межі законного обмеження, передбаченого як національним законодавством, так і міжнародними правозахисними стандартами, зокрема, Конвенцією та практикою ЄСПЛ, а тому, не можуть бути визнані незаконними чи такими, що порушують права позивачів.
Висновок:
Верховний Суд погоджується з висновками судів та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Підстава, передбачена пунктом 1 частини першої статті 411 ЦПК України, відповідно до якого судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, не підтверджена.