Зобов`язання щодо утримання, що виникають із сімейних відносин, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання
Короткий зміст скарги:
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця, в якій просив визнати дії державного виконавця щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України неправомірними; скасувати вказану постанову та зобов`язати уповноважених осіб Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Фастівський відділ ДВС) скерувати відомості до Державної прикордонної служби України щодо видалення з державних баз інформації щодо тимчасового обмеження.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій:
10 червня 2024 року ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
13 серпня 2024 року постановою Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Жашківського районного суду Черкаської області від 10 червня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що предметом розгляду справи є встановлення правомірності прийняття державним виконавцем постанови про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника. Законність такої постанови за наявної заборгованості, яка перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, судом встановлена, як і встановлений безальтернативний обов`язок державного виконавця виносити таку постанову за наявної заборгованості у відповідному розмірі. У разі усунення заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, виконавцем будуть вжиті заходи щодо скасування тимчасового обмеження. Неврахування державним виконавцем наданих заявником квитанцій на підтвердження сплати аліментів, відмова в здійсненні перерахунку заборгованості, незгода боржника з розрахунком заборгованості не є предметом розгляду справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
Касаційну скаргу мотивовано тим, що Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та особи без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) не передбачено правових підстав для обмеження громадянина Німеччини у праві виїзду з України за наявності нарахованої заборгованості зі сплати аліментів. Він не ухиляється від фінансового утримання дітей, аліменти сплачуються також на території Німеччини (за місцем проживання дітей, їх матері та боржника), що є подвійним стягненням. Він подав позов про звільнення від сплати заборгованості та припинення стягнення аліментів, який розглядається в суді (справа № 693/1545/23).
На території Німеччини він проходить щотижневе спеціальне лікування, що неможливо на території України в разі його прибуття, він обмежений у праві зворотнього виїзду і не зможе повернутися до Німеччини для продовження лікування.
Забороною виїзду за межі України порушено право іноземця на вільне залишення території України, передбачене Конституцією України та Законом № 3773-VI. Також порушено його право здійснення підприємницької діяльності на території України.
За подання касаційної скарги він поніс 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до частини першої статті 67 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» зобов`язання щодо утримання, що виникають із сімейних відносин, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.
У справі № 693/1218/20 про стягнення аліментів суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками трьох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Діти є громадянами України та проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
З огляду на громадянство дітей та їх місце проживання на час ухвалення рішення про стягнення аліментів, зобов`язання щодо їх утримання регулюється правом України і за міжнародними угодами Федеративна республіка Німеччина (далі - ФРН) визнає юрисдикцію судів України й українського законодавства щодо обов`язку ОСОБА_1 утримувати неповнолітніх дітей.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 22 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, мають право у встановленому порядку вільно залишити територію України, крім випадків, встановлених законом.
Виїзд з України іноземця або особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов`язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
За наявності підстав, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежується право виїзду з України.
Статтею 26 Конвенції з питань цивільного процесу від 01 березня 1954 року (набрала чинності для України 26 липня 1967 року), яка діє у відносинах України з Німеччиною (далі - Конвенція 1954 року), передбачено, що тримання під вартою за борги як спосіб виконання або лише як запобіжний захід не може бути застосовано у цивільних або комерційних справах до іноземців, які є громадянами однієї з договірних держав, якщо воно не застосовується до громадян цієї країни.
Конвенція 1954 року не забороняє тимчасову заборону виїзду іноземця з території договірної держави у випадку невиконання ним майнових зобов`язань.
Отже, громадянство ОСОБА_1 само собою не зумовлює неможливість тимчасового обмеження його права виїзду з України через невиконання майнових зобов`язань з утримання дітей.
Однак Верховний Суд не може погодитися з висновками судів щодо співмірності вжитих щодо боржника заходів.
Спірною постановою про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 18 липня 2023 року встановлено, що з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у боржника утворилась заборгованість зі сплати аліментів на суму 428 477,87 грн.
Суди під час вирішення справи керувалися тим, що рішення суду на час розгляду скарги боржником самостійно не виконано, доказів відсутності заборгованості зі сплати аліментів ним не надано, дії державного виконавця під час винесення постанови про тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України відповідали вимогам Закону про виконавче провадження, який спрямований на забезпечення належного виконання рішень, зокрема щодо стягнення аліментів, а також на забезпечення захисту інтересів і належного утримання осіб, які отримують аліменти. Неврахування органами державної виконавчої служби наданих заявником квитанцій на підтвердження сплати аліментів, відмова державного виконавця у здійсненні перерахунку заборгованості, незгода боржника з розрахунком заборгованості за аліментами не є предметом розгляду цієї справи. Дій щодо оскарження розрахунку заборгованості заявник не вчиняв, відповідне судове рішення за результатами такого оскарження в матеріалах справи відсутнє.
Із такими висновками Верховний Суд не погоджується, адже відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Розмір заборгованості зі сплати аліментів з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання безпосередньо стосується підстав встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, а тому входить до предмета доказування. Перевіряючи правильність дій виконавця, суд має з`ясувати, чи перевищує борг суму відповідних платежів за чотири місяці, чи правильні розрахунки цієї заборгованості, чи достатньо іншого майна боржника для погашення прострочених платежів.
Суди встановили, що в межах виконавчого провадження 18 липня 2023 року державним виконавцем крім встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 прийнято: постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові/електронні кошти, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях. А також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1; про арешт майна боржника, якою накладено арешт на цінні папери Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО 2 ПЛЮС», що належить боржнику ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення з урахуванням усіх зборів та витрат у розмірі 460 551,38 грн; про арешт майна боржника, якою накладено арешт на цінні папери Іноземного підприємства «АГРО ВІЛЬД Україна», що належить боржнику ОСОБА_1 , в межах суми звернення стягнення з урахуванням усіх зборів та витрат у розмірі 460 551,38 грн.
Тобто щодо боржника в межах виконавчого провадження вже застосовано заходи примусового виконання рішення, за рахунок яких можливо повністю забезпечити погашення заборгованості зі сплати аліментів на суму 428 477,87 грн.
Висновок:
Суди не дали оцінки тому, чи ґрунтується обмеження в праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, встановлене 18 липня 2023 року, на законі, чи переслідує воно легітимну мету такого обмеження, чи є справедливим і пропорційним до мети, заради якої воно застосовано.
Крім того, ОСОБА_1 спростовував наявність боргу, посилаючись на те, що протягом 2021 року-січня 2024 року сплатив на користь ОСОБА_2 на утримання дітей 1 107 558,56 грн; рішенням Окружного суду м. Майсена від 21 квітня 2023 року в справі F6F 226/22 з нього стягнуто аліменти на трьох дітей в сумі 1370 євро та він з квітня 2024 року сплатив на території Німеччини аліменти в сумі 5 512 євро й продовжує виконувати рішення суду ФРН. Відповідні квитанції містяться в матеріалах справи, проте залишені без оцінки судами, хоча такі обставини входять до предмета доказування.
Суди залишили поза увагою той факт, що й діти, і стягувачка проживають на території ФРН, отримують утримання за законодавством ФРН.
Обставини про те, що ОСОБА_1 не ухиляється від фінансового утримання дітей, аліменти сплачуються також на території Німеччини (за місцем проживання дітей, їх матері та боржника), становлять зміст заперечень щодо законності дій виконавця, проте безпідставно відхилені судами без оцінки.
Тобто судами не встановлено, що тимчасові обмеження прав ОСОБА_1 зумовлені його власною протиправною поведінкою, однак не мотивовано пропорційність застосованого заходу стосовно права боржника на лікування й здійснення підприємницької діяльності на території України. Заявник в апеляційній скарзі зазначав, що в Німеччині він проходить щотижневе спеціальне лікування, неможливе на території України в разі його прибуття, він обмежений у праві зворотнього виїзду і не зможе повернутися до Німеччини для продовження лікування; що не має можливості вирішувати питання організації фінансово-господарської діяльності власних підприємств на території України.
Отже, в справі не перевірено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, не встановлено, чи перевищує сукупний її розмір суму відповідних платежів за чотири місяці, чи є пропорційним вжитий захід тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Верховний Суд висновує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення необхідних для її вирішення обставин.