Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
09.08.2022

Право на захист у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх

Георгій Попов – адвокат, доктор юридичних наук, національний експерт Ради Європи, сертифікований тренер Європейської програми навчання у сфері прав людини для представників юридичних професій Ради Європи (HELP) «Правосуддя дружнє до дитини».

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист (ч. 2 ст. 63 Конституції України).

Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя (п.п. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції про права людини).

Відповідно до абз. II п. «b» ч. 2 ст. 40 Конвенції про права дитини Держави-учасниці, серед іншого, забезпечують, щоб кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чи звинувачується в його порушенні, мала принаймні такі гарантії негайне і безпосереднє інформування її про звинувачення проти неї, а у випадку необхідності, через її батьків чи законних опікунів, та одержання правової й іншої необхідної допомоги при підготовці та здійсненні свого захисту.

Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») визначають: протягом усього судового розгляду неповнолітній має право бути представленим його адвокатом або право на звернення за безоплатною правовою допомогою, якщо надання такої допомоги передбачено законодавством в цій країні (правило 15.1).

Згідно з п.п. 1, 2 ч.1 ст. 52 КПК України обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні: щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, – з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою; щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, – з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.

За результатами аналізу судової практики можна констатувати, що порушення вказаного права є доволі поширеним. Так, у вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2021 року (справа №127/15271/19) зауважується: як вбачається з досліджених в судовому засіданні доказів, показань свідків, самого обвинуваченого та його законного представника, фактичне затримання ОСОБА_1 відбулося 28.12.2018 о 15.46 год., згідно повідомлення на службу «102», та пояснень законного представника батька ОСОБА_1 , який зазначив, що близько 15.00 год. йому зателефонували та повідомили, що його сина затримали працівники поліції. Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 не міг самовільно залишити місце події за власною волею, дії працівників поліції повинні були відбуватись з дотриманням вимог ст. 208 КПК України, з безумовним забезпеченням права на захист особи.

Однак, працівниками поліції, які достовірно знали з самого початку затримання особи, про те, що ОСОБА_1 неповнолітній, що підтверджено також, повідомленням про реєстрацію події від 28.12.2018, в якому зазначено дату народження останнього, поясненнями свідків, протоколом огляду місця події та дослідженим відеозаписом, під час досудового розслідування не було належним чином забезпечено право особи на захист.

Згідно ст. 3 Закону України «Про охорону дитинства» всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної правової допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Таким чином, інтереси дітей повинні забезпечуватися першочергово, а тому в разі притягнення неповнолітньої особи до відповідальності їй має буди забезпечено право на основні гарантії, а також правову та іншу допомогу під час захисту.

Обов’язок забезпечити участь захисника під час досудового розслідування покладена на сторону обвинувачення (ст. 49 КПК України). Цей обов’язок є складовою процесу доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення. Оскільки цей обов’язок не виконано, то в силу ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, суд констатує порушення права обвинуваченого ОСОБА_1 на захист під час здійснення досудового розслідування.

Крім того, згідно вимог ст. 86, п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 87 КПК України, протокол огляду місця події від 28.12.2018, суд визнав недопустимим доказом, оскільки зазначена слідча дія була проведена без участі законного представника обвинуваченого та його захисника, що є суттєвим порушенням права особи на захист, крім того огляд місця події було проведено та оформлено з порушенням вимог ст. 237 та ст. 241 КПК України.

У вироку Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 квітня 2022 року (справа № 305/2054/19) заначено, шо згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 народився, 27 серпня 2003 року, та станом на день скоєння крадіжки – жовтень 2019 року мав повних 16 років та два місяці від дня народження, а отже був неповнолітнім. Однак на стадії досудового розслідування ОСОБА_1 був забезпечений захисником лише 30 жовтня 2019 року тобто вже після проведення всіх слідчих дій коли йому було вручено повістку про процесуальні дії, та роз’яснено право на захист (витяг з реєстру матеріалі кримінального провадження).

Характеристикою класного керівника стверджено, що ОСОБА_1 виявив низький рівень знань вивчення матеріалів у ході навчального процесу, дається йому з певними труднощами, інтелектуальний розвиток нижче середнього.

Не зважаючи на це, захисник для ОСОБА_1 не був залучений на початковій стадії досудового слідства.

Ідентифікації та розумінню сутності недотримання права на захист у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх сприяє практика Європейського суду з прав людини. Так, у справі Адамкевіч проти Польщі (Adamkiewicz v. Poland) заявник стверджував, що у період, який стосується обставин справи, він був неповнолітнім і його було затримано вдома та доставлено до поліцейської дільниці для допиту у зв’язку з вбивством іншого неповнолітнього. Він допитувався приблизно п’ять годин, протягом яких спочатку заперечував свою причетність до злочину, а згодом зізнався в ньому. Він підтвердив своє зізнання на допиті у судді, але за відсутності свого захисника. Останній кілька разів безуспішно намагався зустрітися зі своїм підзахисним. Приблизно через шість тижнів після свого затримання заявник вперше зустрівся зі своїм захисником, який повідомив про право відмовитися від свідчень і не свідчити проти себе.

Згодом суд у справах неповнолітніх визнав заявника винним і направив його до виправного центру на шість років. Скаргу заявника було відхилено регіональним судом, який визнав порушення права на захист, але зазначив, що вони не мали значного впливу на зміст вироку з урахуванням інших доказів, крім свідчень, наданих заявником у поліції. Касаційну скаргу заявника також було відхилено.

Зізнання заявника, покладене в основу обвинувального вироку, було отримано за відсутності захисника. Ця обставина була визнана достатньою для того, щоб ЄСПЛ міг зробити висновок, що судовий розгляд у справі заявника не був справедливим.

Судом констатовано порушення вимог підпункту «с» п. 3 ст. 6 Конвенції.

Разом з тим, право неповнолітніх підозрюваних та обвинувачуваних на захист вказаною міжнародною інституцією часом тлумачиться доволі широко. Так, у справі Т. та В. проти Об’єднаного Королівства (T. and V. v. United Kingdom) ЄСПЛ зауважив, що судовий розгляд щодо заявників тривав понад три тижні у Суді Корони. Це викликало настільки велику увагу громадськості та преси, що суддя у заключній промові попросив присяжних врахувати цю обставину при оцінці доказів. Щодо заявників, зважаючи на їхній вік, було вжито спеціальних заходів (наприклад, ознайомлення із процедурою слухань, попереднє відвідання залу судового засідання, скорочення часу судових слухань тощо). І все ж таки формалізм та процедура слухання справи у Суді Корони спричинили виникнення почуття страху у підсудних. Цьому сприяли особлива форма окремих елементів інтер’єру залу судових слухань, наприклад, лава для підсудних, яка була розміщена максимально високо, аби забезпечити підсудним огляд усього, що відбувається у залі. Однак таке розташування підсудних викликало у них почуття дискомфорту, оскільки вони безпосередньо перебували у полі зору представників преси та інших присутніх у залі. У справі знаходились дані психіатричної експертизи, які засвідчували факт переживання обома заявниками посттравматичного стресу з приводу вчиненого ними два роки тому вбивства, а також їх нездатності обговорювати деталі вчинення злочину зі своїми захисниками. Для них судовий розгляд був залякуючим, загрожував стресом, під час нього вони не могли зосередитися.

За таких обставин представництво інтересів заявників досвідченими юристами-професіоналами не було, з точки зору Суду, достатнім. Хоча, за твердженням Уряду, захисники знаходились безпосередньо біля заявників під час судового розгляду, однак, навряд чи заявники почували себе досить вільно, аби консультуватися із ними, зважаючи на напругу в залі суду та увагу з боку присутніх. Крім того, сумнівною була можливість заявників співпрацювати з їхніми захисниками поза межами суду, беручи до уваги їхній вік та нервово-емоційний стан. Між тим, така співпраця є необхідною для захисту підсудних. Таким чином, право заявників на справедливий судовий розгляд було порушено.

Як наслідок ЄСПЛ, серед іншого, констатував порушення ст. 6 Конвенції «Право на справедливий суд».

Отже, право на захист є одним з фундаментальних прав неповнолітніх підозрюваних та обвинувачених, а його недотримання може призвести до визнання отриманих доказів недопустимими.

 

Використані судові рішення

  1. Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2021 року (справа № 127/15271/19) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/102148200

  2. Вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 18 квітня 2022 року (справа № 305/2054/19) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/104004391

  3. Справа Адамкевіч проти Польщі (Adamkiewicz v. Poland) // https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-97477

  4. Справа Т. та В. проти Об’єднаного Королівства (T. and V. v. United Kingdom) // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_028#Text

Георгій Попов – адвокат, доктор юридичних наук, національний експерт Ради Європи, сертифікований тренер Європейської програми навчання у сфері прав людини для представників юридичних професій Ради Європи (HELP) «Правосуддя дружнє до дитини».