Право на справедливий суд: практика ЄСПЛ та особливості національного правозастосування
Про право на справедливий суд: практика ЄСПЛ та особливості національного правозастосування розповів кандидат юридичних наук, суддя Верховного Суду Павло Пархоменко під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Публікації лекторів
10.02.2026

Лектор докладно проаналізував разом з учасниками практику ЄСПЛ та особливості національного правозастосування права на справедливий суд, а саме:

 

1.            Загальні гарантії права на справедливий суд.

2.            Окремі елементи справедливого судового розгляду.

3.            Право на доступ до суду.

4.            Змагальність та рівність.

5.            Судовий розгляд у присутності особи.

6.            Судовий розгляд за відсутності обвинуваченого.

7.            Мотивованість судового рішення.

8.            Суперечності в судовій практиці..

9.            Право на ефективний засіб юридичного захисту.

10.  Протокол № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

11.        Проблеми національного правозастосування.

12.        Місце практики ЄСПЛ в процесі доказування.

 

У рамках характеристики права на справедливий суд акцентовано на наступному:

 

1. Загальні гарантії права на справедливий суд

Право на справедливий суд гарантоване ст. 6 Конвенції і охоплює процесуальну справедливість, а не оцінку правильності національного рішення по суті.

Ключові підходи ЄСПЛ:

·              Ст. 6 гарантує змагальне провадження на рівних засадах (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece).

·              Оцінюється справедливість провадження в цілому, а не окремий процесуальний недолік (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece, §49).

·              ЄСПЛ не є «четвертою інстанцією» (Bernard v. France, §§37–41).

·              Ст. 6 не гарантує результату (Andronikou and Constantinou v. Cyprus, §201).

Практика ВС:

·              Конвенція не встановлює гарантій для держави: постанова ВС від 27.01.2023, справа № 300/2202/22.

2. Окремі елементи справедливого судового розгляду

Безпосередньо передбачені ч.1 ст.6 Конвенції:

·              справедливий розгляд;

·              публічність;

·              розумний строк;

·              незалежний і безсторонній суд, встановлений законом;

·              публічне проголошення рішення.

Додатково сформовані практикою ЄСПЛ:

·              доступ до суду;

·              змагальність;

·              рівність сторін;

·              право бути присутнім;

·              мотивованість рішення.

3. Право на доступ до суду

Основні принципи:

·              Доступ до суду є складовою ст. 6 (Golder v. UK, §36).

·              Право не є абсолютним, але обмеження не повинні зачіпати його сутність (Airey v. Ireland, §22).

Допустимі обмеження:

·              процесуальні строки;

·              судовий збір;

·              вимоги до форми скарги;

·              критерій малозначності.

Судова практика:

·              MPP “Golub” v. Ukraine – процесуальні вимоги подання касації є законними.

·              Azyukovska v. Ukraine (ухвала 09.10.2018) – відмова у касації через малозначність не порушує ст. 6.

·              Karakutsa v. Ukraine – допустимість річного строку касаційного оскарження.

·              Ponomaryov v. Ukraine, Ustymenko v. Ukraine, Sabadash v. Ukraine – безпідставне поновлення строків порушує принцип правової визначеності.

·              ВП ВС від 25.09.2024, справа № 490/9587/18 – граничні строки відповідають принципу змагальності.

4. Змагальність та рівність сторін

Змагальність:

·              Сторони повинні мати можливість ознайомлюватися з доказами і коментувати їх (Krčmář and Others v. Czech Republic, §42).

·              Прискорення провадження не виправдовує порушення змагальності (Nideröst-Huber v. Switzerland, §30).

Рівність сторін:

·              Забезпечення «справедливого балансу» (Dombo Beheer B.V. v. Netherlands, §33).

·              Порушення – ненадання іншій стороні інформації про апеляцію (Beer v. Austria, §19).

Практика:

·              Husev v. Ukraine – порушення ст.6 через зміну правової кваліфікації без надання можливості сторонам висловитися.

5. Судовий розгляд у присутності особи

·              Усний розгляд не є абсолютною вимогою.

·              Якщо справа не є суто правовою або технічною – слухання необхідне (Koottummel v. Austria, §§18–21).

·              Відсутність слухання в апеляції можлива, якщо воно було в першій інстанції (Helmers v. Sweden, §36).

·              Письмове провадження допустиме за відсутності спору щодо фактів (Ekbatani v. Sweden, §31).

6. Судовий розгляд за відсутності обвинуваченого (in absentia)

Загальні положення:

·              Ст. 6 не забороняє провадження in absentia.

·              Це виняток, що потребує суворих гарантій.

Умови допустимості:

1.            Добровільна, усвідомлена відмова від участі.

2.            Старанні, але безуспішні спроби повідомлення особи.

Практика ЄСПЛ:

·              Sejdovic v. Italy (ВП) – тест усвідомленої відмови.

·              Godlevskiy v. Russia – сама неявка не означає відмову.

·              Somogyi v. Italy, T. v. Italy – неофіційна обізнаність не є достатньою.

·              Hermi v. Italy – суд має перевірити, чи знав обвинувачений про розгляд.

7. Мотивованість судового рішення

Стандарти:

·              Суд не зобов’язаний відповідати на кожен аргумент (García Ruiz v. Spain).

·              Рішення має показувати, що сторони були почуті (Tatishvili v. Russia).

·              Потрібно відповідати на суттєві доводи (Ruiz Torija v. Spain, §§29–30).

Практика:

·              Pronina v. Ukraine – пенсійний спір.

·              Benderskyy v. Ukraine – медична відповідальність.

·              Grafescolo S.R.L. v. Moldova – ігнорування аргументу щодо позовної давності.

8. Суперечності в судовій практиці

Підходи ЄСПЛ:

·              Розбіжності можливі, але їх має усувати верховний суд (Beian v. Romania, §§37–39).

·              Відхід від сталої практики потребує посиленого обґрунтування (Unedic v. France).

·              Різка зміна практики може порушувати Конвенцію (Petko Petkov v. Bulgaria).

Критерії оцінки (Şahin and Şahin v. Turkey):

1.            Глибинність і тривалість розбіжностей.

2.            Наявність механізмів їх усунення.

3.            Їх реальне застосування.

4.            Наслідки для заявника.

9. Право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13)

·              Застосовується лише у зв’язку з іншими правами Конвенції.

·              Мета – забезпечити захист на національному рівні (Kudla v. Poland, §152).

·              Держави мають свободу вибору засобів (Budayeva and Others v. Russia, §190).

·              Механізм ЄСПЛ є допоміжним (Cocchiarella v. Italy, §38).

10. Протокол №7 до Конвенції

Гарантує:

·              право на апеляційний перегляд у кримінальних справах;

·              заборону подвійного покарання;

·              відшкодування у разі судової помилки.

Застосовується лише до осіб, визнаних винними, а не до держави (негативний приклад із посиланням на Rostovtsev v. Ukraine).

11. Проблеми національного правозастосування

·              Помилкове поширення гарантій Конвенції на державу.

·              Невірне застосування практики ЄСПЛ без аналізу контексту.

·              Формальне цитування рішень без правового зв’язку зі справою.

·              Порушення принципу правової визначеності.

12. Місце практики ЄСПЛ в процесі доказування

·              Практика ЄСПЛ є джерелом тлумачення Конвенції.

·              Має застосовуватися:

1)           релевантно;

2)           системно;

3)           з урахуванням фактичних обставин справи.

·              Не допускається вибіркове або декларативне посилання.

Першоджерело  https://tinyurl.com/fy5knc2k