Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути на його користь з Офісу Генерального прокурора заробітну плату (середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі) за період з 30 травня 2020 року до дня винесення рішення у цій справі або фактичного поновлення на роботі.
Позов мотивовано тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року в адміністративній справі №440/4510/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, визнано протиправним і скасовано наказ про звільнення позивача, поновлено на посаді з 23 жовтня 2019 року та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. Разом із цим відповідач своєчасно судового рішення не виконав, що зумовлює виникнення підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій:
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 16 листопада 2021 року позов задовольнив частково, стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення у розмірі 1 988 232,16 грн. В решті позову відмовив.
Свої висновки суд мотивував тим, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в такій затримці. Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Також, послуговуючись позицією Верховного Суду в справах №816/1895/18 та №816/1791/17, суд вказав, що стаття 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. З огляду на зазначене, після прийняття рішення Полтавським окружним адміністративним судом 29 травня 2020 року у справі №440/4510/19 у Офісу Генерального прокурора, як роботодавця, виник обов`язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на роботі та виплати середній заробіток у межах суми стягнення за один місяць. Оскільки на час розгляду і вирішення справи доказів поновлення позивача на посаді до суду не надано, при цьому, факт невиконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідач не заперечує, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідач оскаржив це рішення до суду апеляційної інстанції.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 січня 2024 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року та ухвалив у справі нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що постановою Верховного суду від 29 листопада 2022 року у справі №440/4510/19 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Водночас вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 30 травня 2020 року до дня винесення рішення у цій справі або фактичного поновлення на роботі (справа №640/11509/21) є похідними від вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №440/4510/19). Тож оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №440/4510/19 Верховний Суд скасував та своїм судовим рішенням відмовив у задоволенні позову, то вимоги позивача в цій справі задоволенню не підлягають.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування:
У касаційній скарзі, поданій з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктами 1, 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2021 року.
Свої доводи за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України мотивує тим, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 236 КЗпП України без урахування висновків з питання її застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №280/2659/19, від 30 червня, 20 липня, 01 вересня, 21 жовтня 2021 року в справах №640/7825/19, №826/3465/18, №540/677/20, №640/19103/19, від 21, 27 січня, 20 жовтня, 08 та 10 листопада 2022 року в справах №640/22054/18, №580/5185/20, №280/5734/21, №460/15639/21, №420/13/21, від 31 січня, 15 лютого, 26 жовтня 2023 року в справах №340/10802/21, №460/16522/21, №640/11509/21, від 09 січня 2024 року в справі №460/15639/21 та інших, де суд касаційної інстанції висловився, зокрема, про те, що:
- у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному або касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити таку виплату;
-закон пов`язує виплату середнього заробітку при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, така виплата є державною гарантією, а також що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки;
- існування судового рішення про поновлення на роботі породжувало у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення;
- щодо обов`язку у роботодавця видати наказ про поновлення працівника на роботі одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися;
- стосовно відсутності у статті 236 КЗпП України застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника;
-відсутність кінцевої дати періоду, упродовж якого відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо виконання судового рішення про поновлення особи на публічній службі, не є підставою для уникнення відповідальності та відмови у задоволенні вимоги про стягнення відповідної компенсації;
- щодо права позивача на визначення кінцевої дати обрахунку часу затримки виконання рішення суду;
- що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці;
- судове рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитись в залежність від будь-яких обставин, окрім непереборних;
- про те, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати, що передує даті видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період;
- що у подібних до цього спору випадках мова йде середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а не середній заробіток за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктами 1, 3 частини другої статті 353 КАС України, скаржник вказує, що апеляційний суд порушив вимоги статей 2, 6, 9, 72, 73, 75, 76, 77, 79, 242, 246, 305, 308, 309 КАС України та не встановив період затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі; не перевірив та не дослідив питання правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, отже, суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи та не дослідив відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення спору, відхиливши клопотання про врахування факту поновлення позивача на роботі.
Позиція Верховного Суду:
Верховний Суд вважає, що мотиви, з яких суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 у цій справі, ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 236 КЗпП України, неврахуванні висновків Верховного Суду з питання застосування цієї норми права, а також порушенні норм частини п`ятої статті 242, частини п`ятої статті 353 КАС України, статті 370, пункту 3 частини першої статті 371 та частини другої статті 372 КАС України.
Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження.
Водночас висновок суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення вимог позивача та стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ґрунтується на правильному застосуванні статті 236 КЗпП України.
Вирішуючи питання щодо суми, яка належить стягненню, місцевий адміністративний суд установив, що період стягнення становить з 30 травня 2020 року до 16 листопада 2021 року.
На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що за цей період було 368 робочих днів.
Суд зважає на те, що означений період не зачіпає той, за який згідно з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року в справі №440/4510/19 на користь позивача було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 23 жовтня 2019 року до 29 травня 2020 року).
Згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 06 листопада 2019 року №18-838зп, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 2 057,36 грн.
За висновком суду першої інстанції, на користь ОСОБА_1 належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у розмірі 1 988 232,16 грн, де за період з 01 червня до 11 грудня 2020 року сума розраховується з урахуванням статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) (11 109,74 грн. х 136 днів) та за період з 12 грудня 2020 року до 16 листопада 2021 року з урахуванням Постанови №1213 (2 057,36 грн. х 232 дні).
Суд керувався тим, що з 01 червня до 11 грудня 2020 року, коли був чинним пункт 10 Порядку №100, сума має розраховуватися з урахуванням відповідного коефіцієнту підвищення (який склав 5,4), а з 12 грудня 2020 року до 16 листопада 2021 року розрахунковою величиною для обрахунку середнього заробітку позивача має слугувати його середньоденна заробітна плата без коефіцієнтів підвищення заробітної, оскільки 12 грудня 2020 року набрала чинності Постанова №1213, якою пункт 10 Порядку №100 виключено.
Верховний Суд, скасовуючи постановою від 26 жовтня 2023 року в цій же справі постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2023 року та направляючи справу №640/11509/21 на новий розгляд до цього ж суду, зазначив, що суд апеляційної інстанції не встановив період затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі; не перевірив та не дослідив питання правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Отже, суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи та не дослідив відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення спору, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.
Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваній постанові. Тож Суд дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду цієї справи.
Як свідчить зміст оскаржуваної постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року, під час нового розгляду суд апеляційної інстанції всупереч положенням частини п`ятої статті 353 КАС України повністю проігнорував зазначені висновки суду касаційної інстанції, не встановив період затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі; не перевірив та не дослідив питання правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Висновок:
Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів повторно акцентує увагу на тому, що питання про наявність правових підстав для стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, з урахуванням викладених у цій постанові висновків, наразі є вирішеним судом.
Натомість апеляційний суд під час нового розгляду має перевірити правильність застосованих судом першої інстанції правових норм в частині здійсненого розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі
Щодо поданого позивачем клопотання «Про врахування висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України» від 15 вересня 2024 року, яке надійшло до Верховного Суду 17 вересня 2024 року, колегія суддів вважає, що за своїм змістом це є доповненням підстав касаційної скарги, які подано до Суду без доказів надсилання учасникам справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни.
З огляду на викладене суд не оцінює поданих позивачем доповнень до касаційної скарги, оформлених як клопотання «Про врахування висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України».
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до цього ж суду.
Під час нового судового розгляду суд апеляційної інстанції має встановити період затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі; перевірити та дослідити питання правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.