Право дитини, народженої в результаті штучного запліднення, на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, не може ставитись в залежність із часом її народження, оскільки таке народження може відбутись й після спливу 10 місяців після смерті годувальника.

Постанова Верховного Суду у справі №420/5/22 (провадження №К/990/20141/22 ) від 19 жовтня 2022 року

Фабула справи. Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника від 23.11.2021 №156050011065; зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити з 01.10.2021 їй пенсію, у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон №1058-IV) у розмірі 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника – її чоловіка.

Позовні вимоги обґрунтувала протиправністю рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника, оскільки ч. 1 ст. 36 Закону №1058-IV визначає перелік осіб, яким призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника, та зазначена норма не містить обов`язкового виключення дітей із членів сім`ї померлого годувальника, в зв`язку з їх народженням пізніше зазначеного у частині другій цієї ж статті десятимісячного терміну з дня смерті годувальника. При цьому позивачка зазначила, що оспорюване рішення відповідача є дискримінаційним по відношенню до малолітньої доньки, яка дійсно була народжена майже через два роки після смерті її батька за допомогою репродуктивних технологій, але це не відміняє його батьківства та відповідно вона є його біологічною донькою, та має всі відповідні права та гарантії, які передбачені законом.

Обставини встановлені судами. 22.09.2016 між позивачкою та померлим було зареєстровано шлюб. У вересні 2017 р. чоловіку позивачки було встановлено діагноз меланома тулуба, яка не підлягала лікуванню. Подружжя звернулись до Центру реконструктивної та відновної медицини Університетської клініки Одеського національного медичного університету із заявою щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій, у зв`язку із чим, зокрема було здійснено кріоконсервацію сперми, ооцитів, оваріальної тканини чи біологічного матеріалу, отриманого з яєчка або його придатка за заявою від 04.09.2017. Чоловік позивачки помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

20.04.2019 позивачці було проведене перенесення ембріонів, які були отримані в результаті запліднення яйцеклітини заявниці та померлого. В результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій у заявниці наступила вагітність, яку вперше було підтверджено 03.05.2019, яка завершилась пологами, в результаті яких народилась донька. Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 21.07.2021 у справі №523/19447/20 встановлено факт батьківства померлого чоловіка позивачки щодо народженої після його смерті доньки.

В подальшому, позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою від 01.10.2021 №8969 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, зазначивши, що кількість утриманців « 2», пенсія на іншій підставі не призначалась, на сьогодні — не працює. До заяви були подані документи на підтвердження права на призначення пенсії: військовий квиток, диплом, трудова книжка, довідка до акта огляду МСЕК чоловіка про встановлення першої «А» групи інвалідності, рішення суду про встановлення батьківства. ГУ ПФУ в Одеській області згідно з поданою заявою від 01.10.2021 призначило пенсію позивачці у зв`язку із втратою годувальника на утримання доньки в розмірі 50% для обчислення пенсії у разі втрати годувальника.

Разом з цим, 08.10.2021 ГУ ПФУ в Одеській області був направлений лист за вих. №1500-0304-5/126740 до Пенсійного фонду України про надання роз`яснень щодо правомірності призначення позивачці пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Листом Пенсійного фонду України від 12.11.2021 було надано роз`яснення, що непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника), а рішення Суворовського районного суду (щодо визнання батьківства) не містить зобов`язання щодо призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, що призначає пенсію, яким було розглянуто заяву позивачки — ГУ ПФУ в Запорізькій області. З урахуванням наданих Пенсійним фондом України роз`яснень, ГУ ПФУ в Запорізькій області прийнято рішення від 23.11.2021 №15605001165 про відмову у призначенні пенсії, з підстав того, що дитина народилась після спливу 10 місяців з дня смерті годувальника.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції. Одеський окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги. Суд першої інстанції виходив із того, що рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивачка та її донька, яка є дитиною померлого годувальника, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст. 36 Закону №1058-IV у розмірі, визначеному відповідно до ст. 37 цього ж Закону — на двох та більше непрацездатних членів сім`ї — 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

П`ятий апеляційний адміністративній суд скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове — про відмову у задоволенні позовних вимог. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що до кола осіб, які мають право на отримання пенсії по втраті годувальника, вказаних у ч. 2 ст. 36 Закону №1058-ІV, відносяться діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника, у тому числі внаслідок штучного запліднення, яке відбулось у період життя особи, яка мала бути годувальником дитини) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що померлий у розумінні норм чинного законодавства не був годувальником доньки, а її народження внаслідок штучного запліднення, що відбулось після спливу 10 місяців після його смерті — не надає їй права на пенсію, у зв`язку із втратою годувальника, відповідно до вимог ч. 2 ст. 36 Закону №1058-ІV .

Правовий висновок Верховного Суду. Ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні — в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та . Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Європейська соціальна хартія(переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі — Хартія), визначає, зокрема: кожна малозабезпечена людина має право на соціальну та медичну допомогу; сім`я як головний осередок суспільства має право на належний соціальний, правовий та економічний захист для забезпечення її всебічного розвитку; діти та підлітки мають право на належний соціальний, правовий та економічний захист. Отже, ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Одним з видів соціального забезпечення є щомісячні державні виплати особам, які не є працездатними з певних причин, зокрема — пенсія по втраті годувальника.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, регламентовані положеннями ст. 36 Закону №1058-IV, згідно із частиною першою якої пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, — незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Отже, право особи на отримання пенсії, у тому числі у зв`язку із втратою годувальника, як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

При цьому, ч. 2 ст. 36 Закону №1058-IV визначено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема: діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років (п. 1)

Розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначається згідно із ст. 37 Закону №1058-IV, частиною першою якої передбачено, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї — 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї — 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Так, у справі, яка розглядається, спірним є рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 23.11.2021 №156050011065 «Про відмову у призначенні пенсії», яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії по втраті годувальника на утримання доньки , народженої із застосуванням штучного запліднення із використанням допоміжних репродуктивних технологій, з мотивів того, що дитина народилась після спливу 10 місяців з дня смерті годувальника.

Перевіряючи оспорюване рішення відповідача на відповідність критеріям, визначеним у ст. 2 КАС України, колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, відповідно до положень частин першої — третьої статті 7 якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Положеннями ст. 48 Закону України від 19.11.1992 № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначено, що на прохання дієздатної жінки можуть бути застосовані методи штучного запліднення й імплантації ембріона. Умовами правомірності реалізації цих методів медичного втручання згідно із законом є: суб`єкт реалізації права — повнолітня дієздатна жінка; письмова згода подружжя; забезпечення анонімності донора; збереження медичної таємниці.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.09.2013 №787 «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» затверджено Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, який деталізує положення Основ законодавства України про охорону здоров`я щодо проведення допоміжних репродуктивних технологій, а саме регулює відносини між пацієнтами (жінками, чоловіками) та закладами охорони здоров`я, які забезпечують застосування методик допоміжних репродуктивних технологій, та визначає механізм та умови застосування методик допоміжних репродуктивних технологій.

Верховний Суд звертає увагу на те, що право пари зачати дитину і для цього вдаватись до репродуктивної медицини захищене ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки цей вибір є різновидом вияву приватного і сімейного життя (S.H. і Інші проти Австрії [ВП], § 82; Knecht проти Румунії, § 54). Відтак, суд не може втручатись в прийняття подібних рішень, адже це є прямим порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Також встановлено, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із пунктом статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

З урахуванням наведеного, на думку колегії суддів, право дитини, народженої в результаті штучного запліднення, що відбулось після спливу 10 місяців після смерті батьків (одного з батьків), які в розумінні ст. 36 Закону № 1058-IV є годувальниками, на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, як складової частини права на соціальний захист, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України, не може ставитись в залежність із часом її народження, оскільки таке народження може відбутись й після спливу 10 місяців після смерті годувальника. За таких обставин, до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ч. 2 ст. 36 Закону №1058-IV з дотриманням ст. 24 Конституції України та ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року без дискримінації за ознакою часу народження та способу запліднення, тобто без прив`язки до народження дитини до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника.

Таким чином, застосовуючи вказаний висновок до встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному розумінні законодавства, оскільки суди не повинні застосовувати норми закону України, які не відповідають міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, незалежно від того, чи оскаржувались такі положення законодавства в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому його постанова підлягає скасуванню.

Рішення суду апеляційної інстанції було скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

Рішення Верховного Суду за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106840444.