Згідно зі статтею 53 Конституції України (http://surl.li/gdyl) кожен має право на освіту.
У частині 2 статті 1 Конвенції ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в освіті 1960 року визначено, що термін «освіта» «стосується всіх типів і ступенів освіти та включає доступ до освіти, рівень і якість навчання, а також умови, у яких вона відбувається». У ширшому розумінні освіту варто тлумачити як «всі дії, за допомогою яких людська група передає своїм нащадкам сукупність знань і навичок, а також моральний кодекс, що дозволяє групі існувати» (http://surl.li/sobzq).
Право на освіту визнано як фундаментальне право людини, що має на меті забезпечити всебічний розвиток окремої людини, спільноти та всього суспільства. Право на освіту вперше було закріплено у Загальній декларації прав людини 1948 року (http://surl.li/umvi). Зокрема, відповідно до ст. 26 «Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов’язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаних Націй по підтриманню миру. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей».
Надалі право на освіту було додатково закріплено та розвинуто в різних міжнародних договорах, зокрема у:
·Конвенції ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в освіті (1960);
·Міжнародному пакті про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965);
·Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966); К
·Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979);
·Конвенції про права дитини (1989);
·Міжнародній конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей (1990);
·Конвенції про права людей з інвалідністю (2006);
·Європейській конвенції з прав людини (1950) (ЄКПЛ).
Право на освіту також визнається у деяких Конвенціях Міжнародної організації праці, у міжнародному гуманітарному праві, а також у регіональних угодах. Кожен з цих міжнародних договорів, а також практика, вироблена в підкомітетах ООН та, зокрема ЮНЕСКО, сформували окрему систему певних правил і цінностей, які мають бути досягнутими з метою правильної реалізації права на освіту (http://surl.li/sobzq).
Відповідно до ст. 28 Конвенції про права дитини (http://surl.li/smfei) держави-учасниці визнають право дитини на освіту. Відповідно до ст. ст. 29 Конвенції про права дитини Держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на:
а) розвиток особи, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в найповнішому обсязі;
b) виховання поваги до прав людини та основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй;
с) виховання поваги до культурної самобутності дитини, мови і національних цінностей країни її походження та до цивілізацій, відмінних від її власної;
d) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення тощо.
Положеннями Конвенції про захист цивільного населення під час війни (http://surl.li/bpkpd) регулюються відносини щодо випадків будь-якого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни; випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив. Відповідно до ст. 24 Конвенції про захист цивільного населення під час війни Сторони конфлікту вживатимуть усіх необхідних заходів для того, щоб діти до 15 років, які осиротіли чи були розлучені зі своїми сім’ями внаслідок війни, не залишалися напризволяще, а також для того, щоб полегшити, за будь-яких обставин, догляд за ними, виконання обрядів, пов’язаних з їхнім віросповіданням, та їхню освіту. Якщо це буде можливо, їхню освіту слід доручати особам з такими самими культурними традиціями. Згідно ст. 50 Конвенції про захист цивільного населення під час війни Окупаційна держава повинна в співробітництві з державними та місцевими органами влади сприяти належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей і їхню освіту. Якщо місцеві установи виявляться неспроможними забезпечити утримання та освіту дітей, окупаційна держава повинна вжити всіх необхідних заходів, щоб забезпечити ними дітей, які втратили батьків чи були з ними розлучені в результаті війни і які не мають можливості отримати необхідне піклування з боку близького родича або друга; навчання повинно здійснюватися по можливості особами їхньої національності, мови та релігії.
Норми міжнародного права прав людини продовжують свою дію в умовах збройного конфлікту. Зокрема, норми міжнародного гуманітарного права регулюють статус навчальних закладів як цивільних об’єктів, що перебувають під охороною та не можуть бути військовими цілями, а також визначають поведінку окупуючої держави щодо навчальних закладів на підконтрольній території. Міжнародне гуманітарне право встановлює обов’язок держави, що окупувала певну територію, щодо належного управління та сприяння належній роботі навчальних закладів, а ст. 38 Конвенції про права дитини зобов’язує держави дотримуватись норм міжнародного гуманітарного права щодо дітей в умовах збройного конфлікту. Відповідно до статті 50 (1) Женевської конвенції IV 1949 року: «Сторона, що окупувала, повинна в співробітництві з державними та місцевими органами влади (окупованої території) сприяти належному функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей та їхню освіту». (http://surl.li/bpkpd). В освітньому процесі дискримінація заборонена не лише на рівні загальних норм, що захищають права людини та дитини, але й на рівні норм міжнародного гуманітарного права, зокрема таке положення міститься у ст. 27 Женевської конвенції IV 1949 року. (http://surl.li/sobzq).
Російська Федерація (рф) усвідомлює ідею важливості шкільної освіти для суспільства, але передусім не для навчання, а для формування потрібного авторитарній державі світогляду, за наявності якого суспільство готове виконувати поставлені державою цілі, навіть якщо вони не відповідають загальноприйнятим людським цінностям. Дитина у такому процесі стає не суб’єктом здобуття освіти, а керованим нею об’єктом (http://surl.li/sobzq).
Аналіз деяких федеральних законів рф дозволяє констатувати наступне. Стаття 3 Федерального закону від 29.12.2012 № 273-ФЗ (ред. від 17.02.2023) «Про освіту в Російській Федерації» (зі змінами від 28.02.2023) (http://surl.li/smlma.) регламентує, що державна політика та правове регулювання відносин у сфері освіти ґрунтуються на наступних принципах: визнання пріоритетності освіти; забезпечення права кожної людини на освіту, неприпустимість дискримінації у сфері освіти; єдність навчання та виховання, освітнього простору на території Російської Федерації, захист та розвиток етнокультурних особливостей та традицій народів Російської Федерації в умовах багатонаціональної держави; свобода вибору здобуття освіти відповідно до схильностей та потреб людини, створення умов для самореалізації кожної людини, вільний розвиток її здібностей, включаючи надання права вибору форм здобуття освіти, форм навчання, організації, що здійснює освітню діяльність, спрямованості освіти в межах, наданих системою освіти, а також надання педагогічним працівникам свободи у виборі форм навчання, методів навчання та виховання.
23 травня 2018 року з метою забезпечення конституційного права громадян на навчання на рідній мові, а також на навчання рідній мові Рішенням колегії Міністерства освіти, науки та молоді Республіки Крим було прийнято до уваги «Довідку «Про навчання рідних мов та навчання на рідних мовах в загальноосвітніх організаціях Республіки Крим» (http://surl.li/smket.), відповідно до якої: навчання на рідній мові, а також на навчання рідній мові відбувається на добровільних засадах за вибором батьків (законних представників) малолітніх та неповнолітніх; розроблена Дорожня карта з вибору мови навчання в загальноосвітніх організаціях Республіки Крим (http://surl.li/smkjv); навчання в загальноосвітніх організаціях Республіки Крим здійснюється трьома державними мовами Республіки Крим: російською, кримськотатарською та українською; за бажанням організовано навчання вірменською, болгарською, грецькою, кримськотатарською, німецькою та українською мовами; порівняно із 2014 роком у 2018 році навчання українською мовою скоротилось (з 1190 (1,1%) до 318 (0,1%) здобувачів освіти, порівнюючи навчання трьома мовами (російською, кримськотатарською та українською; з 30100 до 10600 здобувачів освіти, порівнюючи навчання шістьма мовами (вірменською, болгарською, грецькою, кримськотатарською, німецькою та українською); затверджено типові програми з навчальних предметів «Українська мова (рідна)», «Українська мова (нерідна)», «Українська література» для дошкільних та загальноосвітніх організацій, які викладаються три години на тиждень; проводиться Всеросійська олімпіада школярів з кримськотатарської мови та літератури, української мови та літератури.
28 липня 2018 року було прийнято Федеральний закон № 317-ФЗ «Про внесення змін у статті 11 та 14 Федерального закону «Про освіту в Російській Федерації» (http://surl.li/smjvk), згідно з яким федеральні державні освітні стандарти освіти забезпечують можливість отримання освіти на рідних мовах республік і народів рф за заявою батьків (законних представників) малолітніх та неповнолітніх, в тому числі російської мови як рідної.
17 лютого 2023 року було прийнято Федеральний закон «Про особливості правового регулювання відносин у сферах освіти та науки у зв’язку з прийняттям до Російської Федерації Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області, Херсонської області та утворенням у складі Російської Федерації нових суб’єктів – Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області, Херсонської області та про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації» № 19-ФЗ (http://surl.li/smlta). З дня прийняття Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області, Херсонської області до Російської Федерації для навчальних організацій, які здійснюють освітню діяльність та розташовані на територіях Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області, Херсонської області, встановлюється, що особи, які здобувають дошкільну освіту, вважаються прийнятими на навчання за освітніми програмами дошкільної освіти; особи, які здобувають освіту за освітніми та (або) освітньо-кваліфікаційними рівнями (рівнем освіти та (або) кваліфікації), що застосовуються на територіях Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області, Херсонської області до дня їх прийняття до Російської Федерації, вважаються прийнятими на навчання за освітніми програмами відповідно до рівня освіти та кваліфікації за професіями, спеціальностями та напрямами підготовки відповідно до статті 2 цього Федерального закону; регламентується приведення найменувань та діяльності організацій, які здійснюють освітню діяльність, організацій, що реалізують програми спортивної підготовки, наукових організацій, що розташовані на територіях Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області, Херсонської області, відповідно до вимог законодавства Російської Федерації; визнання освіти, освітньо-кваліфікаційних рівнів, наукових ступенів та вчених звань, здобутих на територіях Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області, Херсонської області, а також на території України тощо.
Попри законодавчу регламентацію можливості навчання українською мовою на ТОТ та території рф фактично ігнорує принципи «наявності» та «доступності» освіти, адже функціонування українських освітніх шкіл на окупованих територіях припинено, відповідно і можливості навчатися за українською освітньою програмою не існує. Ключовим і неприпустимим є те, що у питаннях освіти рф однаково ставиться до російських дітей та українських дітей, як депортованих до рф, та і тих, які проживають на окупованих територіях. При цьому, російська влада не визнає факт окупації нею територій України, внаслідок цього відмовляється дотримуватись норм міжнародного гуманітарного права. У результаті українські діти вимушені опановувати «нерелевантні» для них освітні тези, які не враховують їх належність до української національної групи. Фактично це є прикладом «непрямої дискримінації», коли попри суттєві відмінності, дві групи, російська та українська, ставляться в однакові освітні умови – обов’язкове навчання за російськими стандартами як передумова здобуття середньої загальної освіти. При цьому українські діти опиняються в гіршому становищі, оскільки вони позбавлені доступу до української стандартів, проводять більшу частину свого дитячого життя в умовах «російського освітнього впливу», що призводить до «розмиття» їх власної ідентичності та асиміляції із російською групою (http://surl.li/sobzq).
Дискримінація українських дітей у сфері освіти тісно пов’язана як з прямою дискримінацією, тобто з безпосереднім переслідуванням українських дітей з боку рф, так і з непрямою дискримінацією, яка виражається в однаковому ставленні з боку рф до українських дітей у порівнянні з іншими етнічними, національними та культурними етносами та тісно пов’язана з так званою «освітньою» політикою рф, включаючи тимчасово окупованих українських територіях, які на цей час рф всупереч положенням міжнародного права вважає власною територією. Основною ознакою для виокремлення та класифікації відмінного та істотного поводження для класифікації дискримінації є етнічна, національна та культурна ознака, зокрема приналежність українських дітей до етнічної та національної групи українців з її своєрідною мовою, українською культурою, звичаями та традицією (http://surl.li/soyej.).
Російська Федерація об’єднала на своїй території незліченну кількість народів, які іменуються в Конституції рф «многонациональным народом рф». За цих умов розвиток та повага до всіх народів, що живуть в її межах, є обов’язком РФ відповідно до змісту їхнього права на самовизначення у межах іншої держави. Водночас, освітня політика рф, попри задекларовані цілі такої поваги, спрямована на штучне об’єднання та асиміляцію різних народів під єдиною вивіскою «общероссийской гражданской идентичности». Оскільки рф розглядає окуповані регіони України як свою власну територію, ця ідентичність нав’язується освітньою політикою рф і українським дітям, котрі проживають в цих регіонах (http://surl.li/sobzq).
Учні повинні сприймати «общероссийскую гражданскую идентичность» та всі її елементи – російську мову, культуру, культурну спадщину, традиції, так звані «боевые подвиги» минулих поколінь, державні свята, пам’ятки тощо як невід’ємну частину своєї особистості. Формування «общероссийской гражданской идентичности» фактично спрямоване на стирання меж між національними ідентичностями народів, які проживають на території рф. Одночасно у дітей формується ставлення до російської мови, культури, спадщини тощо як до того, що є частиною їхньої власної – російської – ідентичності, незалежно від громадянства та національної приналежності. Нав’язування українським дітям на окупованих територіях російської ідентичності через освітні стандарти на практиці спрямоване на стирання української національної та культурної ідентичності. Довгостроковим наслідком цього є формування «російського середовища» на окупованій території, «добровільна» реалізація українським населенням цілей рф у рамках агресії проти України, закріплення анексії територій (http://surl.li/sobzq).
Одним із ключових кроків до знищення української ідентичності дітей на тимчасово окупованих територіях України є фактичне витіснення української мови з навчального процесу, зміни суспільної свідомості дітей на окупованих територіях України для формування покоління «російського» суспільства, яке лояльно ставиться до цілей влади рф.
Практика витіснення всього українського, зокрема мови, з навчального процесу застосовується окупаційною владою рф і на тих територіях України, що були окуповані після 24 лютого 2022 року. У рф було достатньо часу, аби безпосередньо вчинити суттєвий вплив на свідомість українських дітей у школах на цих територіях шляхом втілення з 2014 року освітніх стандартів, робочих програм та концепції викладання конкретних навчальних предметів, що сукупно визначають результати освітнього процесу щодо конкретного учня (http://surl.li/sobzq).
У освітніх стандартах, програмах і концепціях чітко окреслено намір держави агресора нав’язати російську ідентичність українським дітям, сформувати у них патріотичне ставлення до рф як до Батьківщини та готовність виконувати військовий обов’язок на користь цієї держави. Одним з інструментом впливу на свідомість українських дітей є мілітаризація освіти, закріплена в освітніх стандартах, концепціях та програмах в якості спільного для всіх них наративу. Українським учням на окупованих територіях нав’язують тезу про те, що служба у російській армії – не лише престижний і почесний вчинок, але їхній безумовний обов’язок. Більше того, у свідомості українських дітей формують установку на те, що жертвувати собою на війні заради рф – вищий прояв героїзму. Основою для формування «общероссийской идентичности» є теза про братні народи, про існування історичних і культурних зв’язків їх з рф, де саме вона відіграє головну роль. РФ також зображена як єдина та одноосібна спадкоємиця Русі, а всі надбання останньої – об’єкти культурної спадщини, діячі та їхні досягнення – також належать рф. Питання мови є центром цього наративу, оскільки лише російська мова виконує об’єднавчу роль для братніх народів, їх культур та традицій, «скрепляет братскую семью». Як результат впливу таких ідей, українські діти з високою вірогідністю не ідентифікуватимуть себе як представників українського народу та не вбачатимуть підстав для збереження української державності (http://surl.li/sobzq).
З вересня 2022 року Міносвіти рф розробляє підручник з «класичної української мови» («мова словників, довідників, граматик, мова кодифікована, що має письмову фіксацію норми»), який використовуватиметься у ДНР, ЛНР та інших окупованих територіях. На думку російських політологів «російська влада таким чином дає зрозуміти, що не збирається скасовувати все українське. При цьому сучасна Україна для них неприйнятна, а, відповідно, і українські підручники, де є безліч державних символів. А тут українська мова відокремлюється від політики. «Класична українська мова» буде максимально очищена від західноукраїнських елементів. Українська мова то визнавалася, то заперечувалась у Російській імперії, але викладалася у будь-який період – за бажанням школярів та їхніх батьків, як це зараз і передбачається зробити». При цьому представники російської влади зазначають, що українську мову «ніхто не забороняє», вона залишиться у школах як предмет «Рідна мова», навчання українською буде збережено для всіх бажаючих, школярі продовжать вивчати українську мову на прикладі того, як це робиться з мовами в національних республіках – суб’єктах рф, вивчення української мови як рідної у школах не буде обмежене. Відповідно розроблено спеціальні навчальні плани, методичні матеріали, вчителі пройшли відповідне підвищення кваліфікації. З 1 вересня у ДНР, ЛНР та окупованих територіях мали відкритися 1376 шкіл та 203 коледжі, що забезпечені підручниками. Усі школи ДНР, ЛНР та окупованих територій перейшли на російські освітні стандарти і основною мовою навчання є російська (http://surl.li/sndzc).
Від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну ТОТ АР Крим фактично стала осередком для організації, підготовки й подальшої реалізації окупаційної політики на новоокупованих територіях України. Через ТОТ АР Крим здійснюють кадрове забезпечення для окупаційних структур рф на новокупованих територіях Херсонської, Запорізької областей у сфері освіти та молодіжної політики, а також забезпечують перекваліфікацію освітніх кадрів відповідно до російських навчальних програм. Так звані «волонтери» Криму завозять російські книжки до шкільних бібліотек для новоокупованих територій України (http://surl.li/smiav).
За даними дослідників, окрім знищення української освітньої системи на ТОТ АР Крим, ліквідовано освіту українською та кримськотатарськими мовами. Кількість школярів, які навчаються українською мовою, за 8 років окупації скоротилася у 60 разів. Нині таке навчання лише факультативне, без можливості відвідувати паралельно заняття із української, із кримськотатарської мов. З території РФ завозять т. зв. «педагогічний десант». За вересень 2022 р. в межах програми «Земський вчитель» на ТОТ АР Крим працевлаштовують учителів з віддалених регіонів Росії. З 1 вересня 2022 р. введено оновлені федеральні державні освітні стандарти (ФГОС) початкової загальної та основної загальної освіти в російських школах. ФГОС передбачають пріоритет вивчення російської на шкоду іноземним мовам. Також набирає обертів догматизація викладання історії РФ. Відповідно до методичних програм, викладання історії в загальноосвітніх організаціях на ТОТ АР Крим у 2022/2023 навчальному році має обов’язково базуватися на основі Концепції викладання навчального курсу «Історія Росії». З початком 2022/2023 навчального року через систему закладів освіти посилено ідеологічний тиск на неповнолітніх. На ТОТ АР Крим упроваджено проєкт «Розмови про важливе» для учнів з 1-го по 11-й клас, спрямований на просування пропаганди російських наративів про т. зв. «спеціальну військову операцію», на підтримку дій президента рф та ЗС рф (http://surl.li/smiav).
Центр громадянської просвіти «Альменда» з 2014 року проводить моніторинг ситуації з використання рф формальної та неформальної освіти для мілітаризації дітей, знищення української ідентичності в тимчасово окупованому Криму (http://surl.li/smieh).
За словами Анастасії Воробйової прийняття у лютому 2023 року закону про інтеграцію Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей до освітнього простору рф є ще одним підтвердженням протиправних практик рф щодо дітей на тимчасово окупованих територіях України, яка фактично позбавляє їх можливості отримувати українську освіту і призводить до русифікації освітнього простору. Ці дії є порушенням положень міжнародного гуманітарного права щодо обов’язків держави-окупанта на контрольованих територіях і порушенням прав людини, включно із правом на освіту. Після того, як Росія окупувала українські території у Херсонській та Запорізькій областях, почала впровадження «кримського сценарію» у цих регіонах (http://surl.li/smieh).
«Кримський сценарій» знищення освіти полягає у:
·повному переході на російські стандарти освіти; нав’язування дітям концепції «російської громадянської ідентичності» та формування «російських» наративів»; впровадження в освітні програми «патріотизму» рф;
·заміні навчальних матеріалів на російські;
·перепідготовці і заміні педагогічного складу на «лояльний» до нової влади;
·відсутності викладання предметів українознавчого циклу, як історія України, література;
·обмеженні вивчення української мови як мови ворожнечі; цькування за вживання української мови чи висловлення проукраїнських поглядів;
·мілітаризації навчального процесу (кадетські школи, «Юнармія», «Большая перемена»); пропаганда війни.
Вибрати українську освіту можна лише як додаткову, що призводить до подвійного навантаження. При цьому за відмову від навчання в школах тимчасової окупаційної «влади» на батьків чекає адміністративна та кримінальна відповідальність (http://surl.li/smieh, http://surl.li/soyej).
Представники освіти, що перебували деякий час під окупацією (Запоріжжя), зазначають, що предмет «історія України» став забороненим і ганебним; українські учні і вчителі зіштовхнулися із примусовою русифікацією дітей, переслідування вчителів і заборону українських книжок та історії; окупаційна влада повертається до радянських стандартів освіти – відсутність «дитиноцентризму», зокрема, наявність вербальної агресії до дитини, неповаги до дитини; дітей змушують говорити виключно російською мовою, адже діє заборона спілкуватися українською; якщо ж дитина не хоче ходити до школи, то батьків або шукають, або викликають у комендатуру; система освіти від рф Бердянську і Мелітополі – це п’ятибальна шкала, заборона історії України, українських книжок, українську мову залишили, однак у статусі іноземну або «рідної», україномовних дітей намагаються перевчати російської; у серпні 2022 року росіяни завезли вчителів рф (http://surl.li/snoai.).
Підсумовуючи слід зазначити, що право на освіту є одним з фундаментальних прав людини, адже завдяки освіті людина здатна стати самостійним членом суспільства, привносити в нього плоди власного мислення та реагувати на деструктивні суспільні чинники, зокрема і ті, що нав’язуються ззовні. Це право є особливо важливим для дітей, адже свідомість у юному віці підвладна будь-яким впливам і чутлива до будь-яких наративів. Від того, як саме і чи будуть базові людські цінності в дусі поваги до прав людини сформовані в дитини, залежить те, якою виявиться її індивідуальна поведінка в дорослому віці (http://surl.li/sobzq).
Російська освітня політика щодо українських дітей порушує безліч основоположних міжнародних договорів. Внаслідок таких дій відбувається асиміляція українських дітей, поширюється культ війни та національної ворожнечі в умовах збройної агресії РФ для потенційного залучення дітей до бойових дій проти України (http://surl.li/sobzq).
Запровадження стандартів освіти РФ на ТОТ, введення патріотичного виховання, формування в дитячих головах уяви про негідне українське коріння, розрив зв’язків з Україною є грубим порушення норм Міжнародного гуманітарного права (Сербіна А. Освіта українців на ТОТ – виклик для всієї України. http://surl.li/rlkca).
Освітня політика рф є принизливим поводженням для українських дітей, яких примушують бути патріотами рф та визнавати «легітимними» мотиви збройної агресії. Хоча деякі діти перебувають ще на етапі формування власної ідентичності. Можна стверджувати і про вчинення рф злочину проти людяності – дискримінаційне переслідування (ст. 7(1)(h) Римського статуту). РФ позбавляє українських дітей фундаментального права на українську освіту та збереження ідентичності, культурної самобутності, оскільки російська освіта для них є руйнівною, а українська – недоступною. Ці ж самі обставини є свідченням так званого «культурного геноциду», які виступають додатковим доказом геноциду рф проти української національної групи за ст. 6(е) Римського статуту – депортація та передача українських дітей в російські родини під час збройної агресії рф (http://surl.li/sobzq).
Додатково можна ознайомитися із спеціальною доповіддю Дмитра Лубінця Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якій проаналізовано особливості становища дітей на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) України та на території рф (http://surl.li/rkuzk); з аналізом федеральних державних освітніх стандартів, робочих програм і концепцій викладання щодо визначених нижче предметів у межах початкової, основної та середньої загальної освіти в РФ; аналізом низки шкільних навчальних посібників РФ для 1-11 класів, затверджених у федеральному переліку підручників для початкової, основної та середньої загальної освіти в РФ; юридичною оцінкою впровадження російської освіти на окупованих територіях України в рамках виявлених наративів, у наведених стандартах, програмах та посібниках з точку зору її відповідності міжнародному праву можна познайомитися у дослідженні «Шкільна освіта: прихована зброя РФ проти України» (Н. Васьківська, К. Корнієнко, Д. Підгорна, М. Петровець http://surl.li/sobzq).
Використана література:
1. Конституція України. http://surl.li/gdyl.
2. Beiter, Klaus Dieter (2005). The Protection of the Right to Education by International Law. The Hague: Martinus Nijhoff, c. 19.
3. Загальна декларація прав людини, Генеральна Асамблея ООН, 1948. http://surl.li/umvi.
4. Конвенції про права дитини. http://surl.li/smfei).
5. Конвенції про захист цивільного населення під час війни. http://surl.li/bpkpd.
6. Женевська конвенція IV про захист цивільного населення під час війни, 1949. http://surl.li/bpkpd.
7. Федеральний закон від 29.12.2012 № 273-ФЗ (ред. від 17.02.2023) «Про освіту в Російській Федерації». http://surl.li/smlma.
8. Рішення колегії Міністерства освіти, науки та молоді Республіки Крим від 23 травня 2018 року № 4/2. http://surl.li/smket.
9. Дорожня карта з вибору мови навчання в загальноосвітніх організаціях Республіки Крим. http://surl.li/smkjv.
10. Федеральний закон № 317-ФЗ «Про внесення змін у статті 11 та 14 Федерального закону "Про освіту в Російській Федерації"». http://surl.li/smjvk.
11. Федеральний закон «Про особливості правового регулювання відносин у сферах освіти та науки у зв'язку з прийняттям до Російської Федерації Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області, Херсонської області та утворенням у складі Російської Федерації нових суб'єктів - Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки, Запорізької області, Херсонської області та про внесення змін до окремих законодавчих актів Російської Федерації» 17 лютого 2023 року № 19-ФЗ. http://surl.li/smlta.
12. Лещенко А. Дискримінаційне переслідування українських дітей на ТОТ через порушення права на освіту, а саме фактичне позбавлення дітей доступу до освіти, яка відповідає стандартам МППЛ. http://surl.li/soyej.
13. Курилова А., Мишина В. Минпросвещения разработает учебник по «классическому украинскому языку». http://surl.li/sndzc.
14. Знищення національної ідентичності неповнолітніх дітей і молоді в Криму як акт геноциду РФ в Україні. http://surl.li/smiav.
15. Веляник А. «Кримський сценарій»: як Росія знищує освіту на тимчасово окупованих територіях. http://surl.li/smieh.
16. «Слова «Україна» у них взагалі немає»: примусова русифікація дітей на Запоріжжі і роль колаборантів у цьому злочині. http://surl.li/snoai.
17. Лубінець Д. Особливості становища дітей на тимчасово окупованих територіях України та на території РФ. http://surl.li/rkuzk.
18. Convention (II) with Respect to the Laws and Customs of War on Land and its annex: Regulations concerning the Laws and Customs of War on Land, The Hague, 29 July 1899, Article 42. http://surl.li/rkvce.
19. Moscow Mechanism, OSCE (2023). Report on Violations and Abuses of International Humanitarian and Human Rights Law, War Crimes and Crimes against Humanity, related to the Forcible Transfer and/or Deportation of Ukrainian Children to the Russian Federation. pp. 24–25. http://surl.li/rkvcm4.
20. Доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні у 2022 році. http://surl.li/rktux.
21. Шкільна освіта: прихована зброя РФ проти України / Н. Васьківська, К. Корнієнко, Д. Підгорна, М. Петровець. Київ, 2023. 92 с. http://surl.li/sobzq.
22. Росіяни обмежують доступ до освіти дітям на окупованих територіях – Amnesty. http://surl.li/rlkct.
Цікаво ознайомитись:
Аналіз доступу до освіти осіб з територій, які є тимчасово окупованими (2014-2019 рр.). http://surl.li/soyhq.