У разі неналежного батьківського виховання дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї, шляхом звернення до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, - без обмеження за віком дитини (ч.1-3 ст.152 Сімейного кодексу України). Положеннями ч.4 ст.152 Сімейного кодексу України встановлено право дитини звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

При цьому ч. 2 ст. 47 Цивільного процесуального кодексу України наділяє дитину від чотирнадцяти років цивільною процесуальною дієздатністю у правовідносинах, у яких вона особисто бере участь. Згідно з частиною першою статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Враховуючи, що утримувати дитину до досягнення нею повноліття є обов’язком батьків щодо дитини (ст.180 Сімейного кодексу України), а аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини (ст.179 Сімейного кодексу України), то у разі, коли батьки (один з батьків) не утримують, ухиляються, неналежним чином, або не в повному обсязі сплачують аліменти, дитина з чотирнадцяти років має право самостійно звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів.

Правова позиція щодо права неповнолітньої особи, якій виповнилось 14 років, на самостійне одержання аліментів (право звернутись до суду із заявою про стягнення аліментів) та розпорядження ними, викладена в постанові Верховного Суду від 23 серпня 2023 року у справі № 707/1319/22 (провадження № 61-205св23) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113091417).

За правилами цивільного судочинства України передбачена можливість стягнення аліментів в межах позовного провадження або наказного провадження (за умови безспірності вимог). Наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ. Проте його застосування особою, якій виповнилось 14 років, шляхом звернення до суду із заявою про стягнення аліментів в наказному провадженні, не вбачається ефективним способом захисту права, виходячи з наступного.

Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб, відповідно до положень пп. 4,5 ч.1 ст.161 Цивільного процесуального кодексу України. В Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 N 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» (пп.8,9) зазначено, що якщо у заяві про видачу судового наказу об'єднано вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суддя ухвалою відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу в частині цих вимог, а щодо вимог, які підлягають розгляду в порядку наказного провадження, - вирішує питання про відкриття наказного провадження. Якщо такі вимоги між собою взаємопов'язані та окремий їх розгляд неможливий (наприклад, заявлено вимогу про присудження аліментів, а із заяви вбачається необхідність залучення особи, яка вже отримує від боржника аліменти), то суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, але лише за умови сукупності таких підстав. Наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви.

Звертаючись до практичних аспектів даної категорії справ, пропонується розглянути обставини, при яких дитина з чотирнадцяти років самостійно звертається до суду з позовом про стягнення аліментів, зокрема, але не обмежуючись наступними:

• той з батьків, хто проживає окремо від дитини, не бере участі у її утриманні, та той, з батьків, разом з яким проживає дитина, не звертався до суду за стягненням аліментів;

• той, з батьків, разом з яким проживає дитина, звертався до суду за стягненням аліментів, але використовує отримані аліменти не на утримання дитини, а в інших цілях;

• інші обставини, за яких дитина проживає разом з батьками (одним з батьків), але батьки (один з батьків) не виконують своїх батьківських обов’язків та не утримують дитину;

• інші обставини, за яких дитина проживає не разом з батьками (проживає з бабусею/дідусем, наприклад), та батьки не виконують своїх батьківських обов’язків та не утримують дитину;

• інші обставини, за яких дитина не отримує батьківського утримання в грошовій і (або) натуральній формі.

Аналізуючи запропоновані обставини, вбачається, що кожен конкретний випадок слід розглядати окремо, але є спільна ознака: необхідність довести обставину про невиконання батьками (одним з батьків) своїх батьківських обов’язків. Це вказує про наявність спору про право та/або необхідність залучення особи заінтересованих осіб, що може стати підставою для відмови у видачі судового наказу згідно ч.1 ст.165 Цивільного процесуального кодексу України.

Так, наприклад, суд відмовив неповнолітній у видачі судового наказу про стягнення аліментів з батька. Суд встановив, що сторони зареєстровані за одною адресою, а боржник не позбавлений батьківських прав щодо доньки. З огляду на ці обставини, стягнення з нього аліментів на користь доньки у наказовому провадженні неможливе, оскільки в такому випадку заявниця зобов’язана довести суду факт неналежного виконання батьком батьківських обов’язків щодо її утримання. Таке право нею може бути реалізоване в порядку позовного провадження. (https://court.gov.ua/press/news/1497178/).

Також, в позовному провадженні було розглянуто та задоволено позов неповнолітньої особи, яка звернулася до суду з позовом до своїх батьків, в якому просила стягнути з відповідачів аліменти на свою користь. Обґрунтовуючи підстави позову, позивачка посилалась на те, що має намір проживати самостійно без батьків у студентському гуртожитку за місцем навчання. Оскільки батьки не можуть досягнути згоди щодо стягнення аліментів, які вони повинні сплачувати на її утримання, просила їх стягнути безпосередньо на свою користь відповідно до статті 179 СК України. Враховуючи, що неповнолітня особа має право на самостійне отримання і розпорядження аліментами від батьків, які мають можливість таку допомогу надавати й цей факт не спростували, суд, застосувавши положення статті 179 СК України, стягнув аліменти з батьків на користь дитини, припинивши стягнення за виконавчим листом, виданим раніше на виконання судового рішення у справі № 707/274/22. Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 серпня 2023 року у справі № 707/1319/22 (провадження № 61-205св23) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/113091417).

Правовий аналіз положень Сімейного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та актуальної судової практики дає підстави для наступних узагальнених висновків щодо вирішення спорів про стягнення аліментів за позовом (заявою) дитини:

• дитина з чотирнадцяти років має право на самостійне одержання і розпорядження аліментами від батьків;

• дитина з чотирнадцяти років має право самостійно звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів;

• найбільш ефективним способом захисту права є звернення до суду в порядку позовного провадження;

• необхідно довести обставину про невиконання батьками (одним з батьків) своїх батьківських обов’язків утримання дитини в грошовій і (або) натуральній формі.