Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.03.2026 р. у справі № 766/1349/23 (провадження № 61-8336св25) щодо подання позову до філії

Обставини справи. У зв`язку з окупацією Херсонської області та м. Херсона 24 лютого 2022 року, за наказом директора Херсонської дирекції АТ «Укрпошта» Фірмана В. І. від 11 березня 2022 року № 206, робота на підприємстві була зупинена у зв`язку з простоєм, встановлені умови простою, організації трудових відносин та оплати праці.

30 червня 2022 року у мережі Інтернет генеральним директором АТ «Укрпошта» Ігорем Смілянським було опубліковане підтвердження, що з 01 липня 2022 року на тимчасово окупованих територіях Херсонщини, АТ «Укрпошта» зупинила свою роботу, а з 01 серпня 2022 року відділення товариства працюють лише на підконтрольній Україні території.

Зазначав, що ні до встановлення простою на підприємстві, ні після встановлення простою, відповідач заробітну плату йому не виплачував, хоча згідно з електронним листом Пенсійного фонду України від 06 квітня 2023 року № 13178-14197Щ-40526-260023 нарахування заробітної плати відбувалось до червня 2022 року.

26 червня 2023 року він отримав лист від генерального директора АТ «Укрпошта» Ігоря Смілянського від 25 червня 2023 року № 103.003.-5641-23 про те, що 25 липня 2022 року він був звільнений з роботи у зв`язку зі скороченням штату на підставі наказу Херсонської дирекції АТ «Укрпошта» від 25 липня 2022 року № 985-1/к.

Позивач вважав, що зазначений наказ про звільнення є незаконним, оскільки з 01 липня 2022 року Херсонська дирекція АТ «Укрпошта» зупинила свою діяльність та відповідно не мала права приймати рішень, зокрема, про його звільнення. Він не був ознайомлений з повідомленням про вивільнення у зв`язку зі скороченням штату та з самим наказом про звільнення. Наказ підписаний неуповноваженою особою, тобто не керівником підприємства, який мав повноваження про прийняття на роботу та звільнення, а генеральним директором АТ «Укрпошта» Ігорем Смілянським, тоді як на час видання наказу керівником підприємства був директор Херсонської дирекції АТ «Укрпошта» Фірман В. І.

Зазначав, що знаходився в простої з дня видання відповідачем наказу від 11 березня 2022 року №206 про простій підприємства і до 16 листопада 2022 року, коли підприємство відновило свою роботу. Після відновлення роботи Херсонської дирекції АТ «Укрпошта» у листопаді 2022 року, він неодноразово намагався приступити до роботи, однак відповідач не допустив його до виконання посадових обов`язків.

Про звільнення з посади довідався лише 26 червня 2023 року, після отримання копії наказу про звільнення.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1. просив суд: поновити строк звернення до суду з позовом; скасувати незаконний наказ від 25 липня 2022 року № 985-1/к про звільнення та поновити його з 25 липня 2022 року на роботі на посаді фельдшера з проведення перед рейсового огляду водіїв Херсонської дирекції АТ «Укрпошта»; стягнути з Херсонської дирекції АТ «Укрпошта» заборгованість по заробітній платі у зв`язку з простоєм у розмірі 36 833 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу, розрахований на день ухвалення судового рішення.

Обґрунтування Суду. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (частини перша-третя статті 95 ЦК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналізуючи наведені норми права, Верховний Суд в постановах, зокрема, від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19; від 22 травня 2019року у справі № 676/5955/18 виклав правовий висновок про те, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору.

Встановивши, що позовні вимоги пред`явлені до Херсонської дирекції АТ «Укрпошта», яка не є юридичною особою та не може виступати стороною судового процесу, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливе вирішення цивільного спору, тому правильно скасував рішення місцевого суду та закрив провадження у справі.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки вони відповідають правовим висновкам, викладеним Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20), які були враховані судом апеляційної інстанції на виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України.

При цьому, варто наголосити, що позивач як у судах попередніх інстанцій, так і в касаційній скарзі наполягає на пред`явленні вимог саме до Херсонської дирекції АТ «Укрпошта», що є основними доводами скарги.

Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Херсонська дирекція АТ «Укрпошта» є філією АТ «Укрпошта».

Наказом АТ «Укрпошта» від 05 грудня 2019 року № 1190 затверджено Положення про Херсонську дирекцію АТ «Укрпошта», згідно з якого Херсонська дирекція не є юридичною особою.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134766189

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2026 р. у справі № 215/958/25 (провадження № 61-12186св25) щодо відшкодування моральної шкоди

Обставини справи. Вказував на те, що у березні 2024 року він відчув різке погіршення стану здоров`я, а саме: виражену задишку при мінімальному навантажені, ходьбі та у спокої, приступи задухи до 7/8 раз на добу, частіше сухий приступодібний кашель, рідше з утрудненим відходженням невеликої кількості слизового в`язкого харкотиння, біль у грудях та міжлопатковій ділянці, періодично виникаючий біль ниючого характеру за грудиною, запаморочення, головний біль, біль за ходом хребта, яка посилювалась при поворотах та нахилах тулубу, болючість та обмеженість рухів у великих суглобах верхніх та нижніх кінцівок, відчуття оніміння в руках та ногах, утруднену ходу, кульгавість на ліву ногу, набряки гомілок, загальну слабкість, швидку втому, шум у голові та у вухах, зниження слуху на обидва вуха.

25 березня 2024 року він був госпіталізований до стаціонару 1-го терапевтичного відділення ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини», де йому було встановлено основний діагноз.  Зазначав, що з вини відповідача він отримав важке, невиліковне профзахворювання, виникнення якого пов`язане з певною трудовою діяльністю і впливом на організм конкретних несприятливих умов праці, так званих шкідливих виробничих чинників.

Позивач зазначав, що внаслідок отримання професійного захворювання він не має змоги вести звичне життя, оскільки змушений постійно перебувати на медичному обліку, приймати ліки. Факт зазначених фізичних страждань документально підтверджується висновками спеціалістів. Настання негативних змін у його житті, окрім неможливості відновлення стану здоров`я, який він мав до виникнення професійного захворювання, обумовлений істотним погіршенням психологічного аспекту його життя. Через хворобу він не може належним чином слідкувати за побутом вдома, самостійно виконувати різні дії, які потребують фізичного навантаження у господарстві, доводиться робити його дружині, що викликає неприхований осуд з боку оточуючих. Приступами кашлю в місцях скупчення людей, у тому числі в громадському транспорті, звертає до себе нездорову увагу з боку оточуючих, тому він змушений приймати знеболюючі ліки, користуватись інгалятором. Спостерігається значне зниження сили в руках, підвищена дратівливість, шум у вухах, погіршення сну, погіршення пам`яті, падіння зору. 3 2017 року він перебуває на обліку у обліку у терапевта, з 2020 року - на обліку у невропатолога. Через дратівливість, що з`явилася, погіршилися особисті взаємини з родичами, сусідами, змушений вести досить замкнутий спосіб життя.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, заподіяну ушкодженням його здоров`я, у розмірі 304 000,00 грн.

Обгрунтування Суду. Обов`язок відшкодувати завдану позивачеві моральну шкоду покладається на роботодавця, що відповідає вимогам статті 1167 ЦК України та статті 237-1 КЗпП України.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно з частиною п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).

Тлумачення частини п`ятої статті 23 ЦК України свідчить, що за загальним правилом компенсація моральної шкоди відбувається одноразово. Виключення щодо одноразової компенсації моральної шкоди може бути передбачено таким універсальним регулятором як договір або ж нормою закону.

Зокрема, частиною першою статті 1168 ЦК України допускається компенсація моральної шкоди періодичними платежами, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 10 серпня 2022 року у справі № 210/5096/19.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:

1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;

2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц ).

У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, щорішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2013 року у справі № 441/6272/12, яке набрало законної сили 05 лютого 2013 року, позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ПівнГЗК» про відшкодування моральної шкоди задоволено. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 2 550,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Установивши, що ОСОБА_1 реалізував своє право на компенсацію моральної шкоди, завданої внаслідок виявлених захворювань, отриманих під час роботи у шкідливих умовах наПрАТ «ПівнГЗК», рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 22 січня 2013 року у справі № 441/6272/12стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 2 550,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням на виробництві, що виключає можливість повторного відшкодування йому моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що позов заявлено у зв`язку з погіршенням стану його здоров`я та збільшення ступеню втрати ним професійної працездатності, оскільки законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за одне й те саме порушення.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134833119

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.03.2026 р. у справі № 282/427/25 (провадження № 61-13181св25) щодо зміни істотних умов праці

Обставини справи. Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2024 року у справі № 282/378/24 визнано незаконним та скасовано пункт 1 наказу Старочорторийської гімназії від 19 грудня 2023 року № 34-к «Про поновлення на посаді вчительки ОСОБА_1» в частині поновлення вчительки географії, на умовах строкового трудового договору та зобов`язано Старочорторийську гімназію змінити умови відносно ОСОБА_1 на безстрокові трудові відносини шляхом видання відповідного наказу. Визнано неправомірними зміни істотних умов праці ОСОБА_1, зобов`язано поновити їх. Здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 282/378/24 рішення Любарського районного суду Житомирської області від 29 квітня 2024 року змінено, зокрема: «Визнано неправомірними зміни істотних умов праці ОСОБА_1 та поновлено їх шляхом встановлення педагогічного навантаження, що передувало незаконному звільненню».

30 вересня 2024 року ОСОБА_1 подала до Старочорторийської гімназії заяву про поновлення істотних умов праці, встановивши педагогічне навантаження у розмірі 13,5 год, що передувало незаконному звільненню у 2022 році.

30 вересня 2024 року педагогічна рада гімназії протоколом № 02 встановила ОСОБА_1 педагогічне навантаження у кількості 2 год. 11 жовтня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено, що години «Географія (додаткова)» та «Фінансова грамотність» не передбачені навчальним планом на 2024-2025 навчальний рік. Предмет географії розподілений між нею та іншим педагогом відповідно до тарифікації педагогічних працівників на 2024-2025 навчальний рік, яка вступила в дію 02 вересня 2024 року. Цей лист ОСОБА_1 отримала під підпис 14 жовтня 2024 року.

Наказом Старочорторийської гімназії від 26 грудня 2024 року № 54-к «Про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі» ОСОБА_1 поновлено на посаді вчителя та встановлено їй з 26 грудня 2024 року педагогічне навантаження у розмірі 13,5 годин на тиждень, що передувало незаконному звільненню у 2022 році.

Відповідно до наказу Старочорторийської гімназії від 27 грудня 2024 року № 55-к позивача попереджено про зміну істотних умов праці. Із цими наказами позивач ознайомлена під підпис 01 січня 2025 року.

Згідно з наказом Старочорторийської гімназії від 01 січня 2025 року № 01-к ОСОБА_1 встановлено тижневе педагогічне навантаження у розмірі 2 години. Актом Старочорторийської гімназії від 08 січня 2025 року підтверджено обізнаність з педагогічним навантаженням та зміною істотних умов праці, визначених наказом від 01 січня 2025 року № 01-к, та запропоновано висловити згоду чи незгоду із вказаним вище педагогічним навантаженням.

15 січня 2025 року ОСОБА_1 вручено лист-вимогу, у якому вказано про необхідність надати згоду чи незгоду працювати вчителем географії з тижневим навантаженням 2 години за розкладом.

У відповідь на лист-вимогу ОСОБА_1 зазначила, що вона працює на роботі з 01 січня 2025 року, виходить на роботу згідно з графіком. Дана норма для вчителя 18 год педагогічного навантаження у Старочорторийської гімназії ніколи не працювала на повну ставку. Зважаючи на це, вказані норми, зазначені у вимозі, на неї не поширюється. Працює після поновлення з 01 вересня 2025 року, встановлено 2 години.

17 січня 2025 року ОСОБА_1 повторно вручено лист-вимогу, у якому вказано про необхідність надати згоду чи незгоду працювати вчителем географії з тижневим навантаженням 2 години за розкладом. У відповідь на лист-вимогу ОСОБА_1 зазначила, що вона працює на роботі і додаткових погоджень не потребує. 17 січня 2025 року провела урок.

Обґрунтування Суду. Відповідно до положень частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Суди встановили, що наказом Старочорторийської гімназії від 27 грудня 2024 року № 55-к позивача попереджено про зміну істотних умов праці та наказом від 01 січня 2025 року № 01-к встановлено тижневе педагогічне навантаження у розмірі 2 години. Із цими наказами позивач ознайомлена під підпис 01 січня 2025 року.

У частинах четвертій, п`ятій статті 24 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визначено, що педагогічне навантаження вихователя закладу загальної середньої освіти становить 30 годин, вихователя спеціального закладу загальної середньої освіти та асистента вчителя у закладі загальної середньої освіти - 25 годин на тиждень. Розміри тарифних ставок педагогічних працівників державних і комунальних закладів освіти встановлюються Кабінетом Міністрів України. Розподіл педагогічного навантаження у закладі освіти затверджується його керівником відповідно до вимог законодавства. Педагогічне навантаження педагогічного працівника закладу освіти обсягом менше норми, передбаченої цією статтею, встановлюється за його письмовою згодою. Перерозподіл педагогічного навантаження протягом навчального року допускається у разі зміни кількості годин з окремих навчальних предметів (інтегрованих курсів), що передбачається навчальним планом закладу освіти, або за письмовою згодою педагогічного працівника з додержанням законодавства про працю.

За обставинами цієї справи, ОСОБА_1 мала педагогічне навантаження у розмірі 13,5 год.

11 жовтня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено, що години «Географія (додаткова)» та «Фінансова грамотність» не передбачені навчальним планом на 2024-2025 навчальний рік. Предмет географії розподілений між нею та іншим педагогом відповідно до тарифікації педагогічних працівників на 2024-2025 навчальний рік, яка вступила в дію 02 вересня 2024 року.

Встановивши, що наказом відповідача від 27 грудня 2025 року ОСОБА_1 змінено умови праці та запропоновано педагогічне навантаження у розмірі 2 години на тиждень, позивач була повідомлена про ці зміни та продовжила працювати, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильно висновку про законність зміни істотних умов праці, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги щодо ухилення відповідача від виконання судового рішення у справі №282/378/24 щодо поновлення її на посаді з педагогічним навантаженням, що передувало її незаконному звільненню на увагу не заслуговують, адже наказом відповідача від 26 грудня 2024 року ОСОБА_1 поновлено на посаді з навантаженням 13,5 год на тиждень.

Аргументи касаційної скарги про те, що протокол навчальної ради не є належним доказом правомірності зміни істотних умов праці, суди не розглядали питання правомірності цих змін, є безпідставиними, адже при вирішенні спору суди врахували лист від 11 жовтня 2024 року, у якому ОСОБА_1 повідомлено про зміни у навчальному плані, а також накази гімназії № 55-к і № 01-к, якими встановлено тижневе педагогічне навантаження 2 години, з якими позивач ознайомлена під підпис, що підтверджує законність змін умов праці.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134921414

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.03.2026 р. у справі № 468/981/25 (провадження № 61-12710св25) щодо встановлення факту мобінгу

Обставини справи.  Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 01 лютого 2022 року до 27 березня 2025 року працював юрисконсультом відділу освіти, молоді та спорту Виконавчого комітету Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області. До виконання своїх обов`язків він відносився добросовісно, нарікань від керівництва та дисциплінарних стягнень за період роботи не мав.

Посада юрисконсульта в структурі відділу освіти, молоді та спорту Виконавчого комітету Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області входить до господарської групи. Його безпосередніми керівниками були керівник господарської групи та начальник відділу освіти.

Головний бухгалтер відділу ОСОБА_2 безпосередньо керує працівниками служби бухгалтерського обліку (бухгалтерським відділом) і не є керівником юрисконсульта. Вказував на те, що у нього не склалися відносини з головним бухгалтером відділу освіти, молоді та спорту Виконавчого комітету Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області, яка, на його думку, в силу нахабства та слабкості керівників, фактично керувала всім відділом освіти. Це відбулося внаслідок того, що він неодноразово виявляв порушення в роботі бухгалтерського відділу, які намагався усувати в межах законодавчого поля.

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 вирішила збільшити навантаження на нього як юрисконсульта. Документація, яка відповідно до номенклатури роками була закріплена за бухгалтерським відділом і велася бухгалтерією, була передана йому. Крім того, на нього було покладено частину повноважень спеціаліста з публічних закупівель та уповноваженої особи. Жодного документального оформлення збільшення його трудових обов`язків не було. Все робилося через примус, скандали, ганебний факт з`ясування стосунків.

Зазначав, що його звернення до начальника відділу освіти з приводу виконання ним додаткових обов`язків під примусом головного бухгалтера не дали жодних результатів. Начальник відділу освіти усунувся від вирішення питання. У ОСОБА_2 з`явилась можливість по декілька разів на день відвідувати його, щоб давати нові доручення та перевіряти роботу. Це щоразу супроводжувалося наріканнями, цькуваннями, неправомірними звинуваченнями, перекручуванням фактів, наклепами, зневажливими зауваженнями, що мали ознаки мобінгу.

Вказував на те, що через систематичний психологічний тиск з боку ОСОБА_2 він змушений був 13 лютого 2025 року написати доповідну записку на ім`я начальника відділу про факти мобінгу. Однак вказана записка розглянута не була. На його заяви про надання відпустки у 2024 році та березні 2025 року він отримав відмови.

12 березня 2025 року ОСОБА_2 у черговий раз у присутності всієї господарської групи спровокувала скандал, намагаючись вивести його з рівноваги. Її дії призвели до погіршення стану його здоров`я, що спонукало його написати заяву про звільнення з роботи.

Зазначав, що встановлення факту мобінгу має для нього юридичне значення, оскільки дозволяє отримати компенсаційні виплати та відшкодувати шкоду, у тому числі моральну.

Обгрунтування Верховного Суду. Відповідно до статті 2-2 КЗпП України мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність. Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є: створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги); безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (не запрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця); нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту; нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації; безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень); необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Особи, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право звернутися із скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду.

Правова конструкція цієї норми свідчить про можливість визнання (встановлення) факту мобінгу (цькування) в судовому порядку.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, перевіривши та надавши правову оцінку наданим сторонами доказам, вимогам та запереченням за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 своїх позовних вимог, а саме вчинення щодо нього мобінгу роботодавцем. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134921404