Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.10.2025 р. у справі № 200/3514/23 (адміністративне провадження № К/990/1083/24) щодо відмови виконувати бойовий наказ і грошового забезпечення

Обставини справи. ОСОБА_1 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу по стройовій частині т.в.о командира В/ч НОМЕР_1 від 02.09.2022 № 245, яким позивача зараховано до списків особового складу частини, а також призначено навідником 2 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти В/ч НОМЕР_1 .

Наказом по стройовій частині командира В/ч НОМЕР_1 від 25.03.2023 № 84 солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

В/ч НОМЕР_1 листом від 05.06.2023 повідомила представнику позивача про те, що згідно з наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 01.03.2023 № 263 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям В/ч НОМЕР_1 на період дії воєнного стану за лютий 2023 року» (пункт 6 Додатку 6) позивачу не виплачувалась додаткова винагорода у зв`язку із вчиненням правопорушення (відмову виконувати бойовий наказ командира).

Обґрунтовуючи правомірність винесеного наказу, відповідач у цій же відповіді послався на абзац 3 пункту 14 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.08.2016 (далі - Порядок № 260), згідно з яким до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які відмовилися виконувати бойові накази (розпорядження), - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).

Обґрунтування Суду. Так з метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) телеграмами (діяли до 01.06.2022), Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 (діяло до 31.01.2023).

31.01.2023 набрав чинності наказ Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за № 177/39233, яким доповнено Порядок № 260 новим розділом «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».ьОтже спірні правовідносини врегульовувалися Постановою № 168 та розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану» Порядку №260 у редакції наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44.

Відповідно до пункту 14 розділу XXXIV Порядку № 260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються, зокрема, військовослужбовці, які, відмовились виконувати бойові накази (розпорядження), - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).

Термін «порушення, оголошене наказом командира (начальника)», означає, що командир (начальник) видає наказ, яким офіційно фіксує сам факт порушення та/або визначає вид стягнення за нього.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 23.02.2023 № 214 призначено службове розслідування за фактом відмови виконувати наказ командира (начальника) в умовах воєнного стану щодо позивача та інших військовослужбовців 1 механізованої роти В/ч НОМЕР_1 на підставі рапорту командира 1 механізованої роти В/ч НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 23.02.2023 за вх. № 414.

Матеріалами справи підтверджується, що акт службового розслідування затверджений командиром В/ч НОМЕР_1 06.04.2023. На підставі цього акту командиром В/ч НОМЕР_1 прийнято наказ (з основної діяльності) від 06.04.2023 № 282, відповідно до якого службове розслідування вважати завершеним, направити матеріали службового розслідування до Державного бюро розслідувань у місті Краматорськ Донецької області для прийняття рішення стосовно вчиненого, серед інших, солдатом ОСОБА_1 правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 402 КК України - непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Відповідно до пункту 6 наказу командира В/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності від 01.03.2023 № 263 позивачу не виплачено додаткову винагороду, у зв`язку із вчиненням вищевказаного правопорушення (підстава - наказ командира В/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності від 23.02.2023 № 214).

Із змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що, вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій не надали оцінки наказу В/ч НОМЕР_1 від 01.03.2023 № 263 в частині позбавлення позивача додаткової винагороди. Це означає, що суди не ухвалили рішення щодо оскаржуваного акту індивідуальної дії.

Враховуючи те, що в цьому спорі не вирішена основна позовна вимога про оскарження акту індивідуальної дії, від вирішення якої залежить вирішення похідних вимог, а вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, то з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) у Суду відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/130817045

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.10.2025 р. у справі № 161/13331/24 (провадження № 61-8335св25) щодо встановлення факту смерті

Заявник зазначав, що з 07 грудня 2022 року ОСОБА_5 на зв`язок із рідними не виходив, а тому 24 грудня 2022 року він подав до Луцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області заяву про те, що 07 грудня 2022 року ОСОБА_5 , військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 , приймаючи участь у бойових діях, перебуваючи на околицях с. Яковлівка поблизу м. Соледар Донецької області, у зв`язку із захистом незалежності внаслідок збройної агресії проти України у період дії воєнного стану на території України, зник безвісти і його місце знаходження невідоме.

25 грудня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 12022030580002598 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Заявник також вказував, що встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту загибелі (смерті) військовослужбовця ОСОБА_5 , під час проходження військової служби під час ведення бойових дій, необхідно для отримання свідоцтва про смерть та з метою реалізації прав на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю сина та пільг, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Обґрунтування Суду. Обов`язок держави розслідувати факти смерті особи, яка підпадає під її юрисдикцію, виняткове юридичне значення факту смерті особи; специфіка розгляду справ в порядку окремого провадження, зокрема особливої ролі суду при з`ясуванні обставин справи; об`єктивні складнощі, які можуть виникнути у заявників при наданні доказів для встановлення факту смерті особи після 24 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території України, при веденні активних бойовий дій, у своїй сукупності дають підстави для висновку, що суди мають зважати на вказані обставини та, керуючись завданням цивільного судочинства, уникати формального підходу при вирішенні таких справ.

У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути зокрема письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю.

Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті його сина, ОСОБА_5 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про те, що заявником наведено достатньо аргументів та надано достатньо доказів, які з урахуванням положень статті 317 ЦПК України дають підстави для встановлення факту смерті військовослужбовця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцька Волинської області, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі населеного пункту Підгородне Бахмутського району Донецької області під час проходження військової служби під час ведення бойових дій із забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації на території Донецької області.

Крім того, факт смерті ОСОБА_5 підтвердили допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7, ОСОБА_8, які безпосередньо перебували разом із ОСОБА_5 як під час вибуху внаслідок обстрілу, коли його було смертельно поранено, так і після того, як його тіло без ознак життя на місці удару перебувало в окопі.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/131035162

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2025 р. у справі № 120/1712/23 (адміністративне провадження № К/990/16931/24) щодо виплати грошового забезпечення

Обставини справи. ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ Національної гвардії України. 28.06.2022 під час участі у бойових діях у місті Бахмуті Донецької області отримав вогнепальне осколкове поранення. У період з 08.07.2022 по 14.07.2022 перебував на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Черкаський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни Черкаської обласної ради», що підтверджується випискою № 1612 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого та довідкою № 124/26-н.

Уподальшому на підставі направлення т.в.о. командира ВЧ НОМЕР_1 позивача переведено для подальшого лікування до Комунального підприємства «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради. Згідно з випискою епікризу із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_2 у період з 15.07.2022 по 11.08.2022 перебував на стаціонарному лікуванні у Комунальному підприємстві «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради.

З метою отримання додаткових виплат у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, позивач 02.02.2023 звернувся до відповідача із відповідною вимогою, до якої долучив копії медичних висновків і копію довідки ВЛК. На думку Позивача, була вчинена бездіяльність зі сторони Відповідача.

Обґрунтування Суду. З аналізу наведеної правової норми вбачається, що додаткова винагорода у розмірі 100 000,00 грн в розрахунку на місяць виплачується військовослужбовцям, зокрема, тим, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 01.08.2022 №221, наказано, згідно з Постановою №168 та наказу командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 №89 «Про окремі питання виплат військовослужбовцям Національної гвардії України», виплатити додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн за липень 2022 року (пропорційно послужного часу) за період з 01.07.2022 по 31.07.2022 командиру 1 відділення 2 взводу оперативного призначення (на бронеавтомобілях) 1 батальону оперативного призначення сержанту ОСОБА_1 (а.с. 91).

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 09.08.2022 №230 наказано, згідно з Постановою №168 та наказу командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 №89 «Про окремі питання виплат військовослужбовцям Національної гвардії України», виплатити додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн (у розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або заходах) за липень 2022 року (враховуючи раніше виплачені 30 000,00 грн) за період з 01.07.2022 по 31.07.2022 командиру 1 відділення 2 взводу оперативного призначення (на бронеавтомобілях) 1 батальону оперативного призначення сержанту ОСОБА_1 , поранений 28 червня, 31 доба. Підстава: рапорт т.в.о. начальника медичної служби капітана м/с ОСОБА_3 від 30.07.2022 (а.с. 92).

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 01.09.2022 №253 наказано, згідно з Постановою №168 та наказу командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 №89 «Про окремі питання виплат військовослужбовцям Національної гвардії України», виплатити додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн за серпень 2022 року (пропорційно послужного часу) за період з 01.08.2022 по 31.08.2022 командиру 1 відділення 2 взводу оперативного призначення (на бронеавтомобілях) 1 батальону оперативного призначення сержанту ОСОБА_1 (а.с. 90).

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 09.09.2022 №263 наказано, згідно з Постановою №168 та наказу командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 №89 «Про окремі питання виплат військовослужбовцям Національної гвардії України», виплатити додаткову винагороду у розмірі 100 000,00 грн (у розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або заходах) за серпень 2022 року (враховуючи раніше виплачені 30 000,00 грн) за період з 01.08.2022 по 31.08.2022 командиру 1 відділення 2 взводу оперативного призначення (на бронеавтомобілях) 1 батальону оперативного призначення сержанту ОСОБА_1 , поранений 28 червня, 31 доба. Підстава: рапорт т.в.о. начальника медичної служби капітана м/с ОСОБА_3 від 30.08.2022 (а.с. 89).

Отже, на підставі рапортів т.в.о. начальника медичної служби капітана м/с ОСОБА_3 позивача було включено до наказів командира ВЧ НОМЕР_1 про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн за липень і серпень 2022 року.

За твердженням позивача, що визначено як підставу позову, він не отримував додаткової винагороди в сумі 100 000,00 грн, на яку він має право у разі втрати працездатності через поранення. У касаційній скарзі позивач також наполягає, що після отримання поранення він отримав належне грошове забезпечення, а не додаткову винагороду. Суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки цим обставинам. Щонайменше судовий розгляд через призму повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин справи не давав би підстав сумніватися у правильності дій / рішень відповідача, а також у дотриманні судами попередніх інстанцій завдань і принципів адміністративного судочинства.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/131409385

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.11.2025 р. у справі № 944/5010/24 (провадження № 61-9012св25) щодо встановлення факту смерті

Обставини справи. З пояснень військовослужбовців ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_2 особовий склад зведеної механізованої роти виконував бойове завдання з оборони рубежів в районі населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області у взаємодії з особовим складом НОМЕР_3 окремої механізованої бригади, відповідно до бойового розпорядження ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 03 січня 2023 року № 4/дек. Близько 7 год. 14 січня 2023 року почався артилерійський та мінометний обстріл позицій у вищевказаному районі. Близько 11 год. одна з мін потрапила в окоп безпосередньо в те місце, де перебував капітан ОСОБА_9 та солдат ОСОБА_2 . В результаті влучання їх тіла понівечило. Через обстріли, які не припинялись тривалий час, евакуювати тіло та зброю солдата ОСОБА_2 не було можливості. Надалі ці позиції були зайняті противником.

Військова частина НОМЕР_1 вказувала, що встановлення факту смерті ОСОБА_2 має юридичне значення для військової частини, оскільки ОСОБА_2 є військовослужбовцем цієї військової частини та обліковується як зниклий безвісти відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України № 280 від 15 вересня 2022 року «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 року за № 1407/38743. Крім цього, відповідно до наказу Міністерства оборони України 07 червня 2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується членам сім`ї військовослужбовця, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Військова частина НОМЕР_1 продовжує здійснювати виплату грошового забезпечення членам сім`ї ОСОБА_2 .

З урахуванням зазначеного, Військова частина НОМЕР_1 просила встановити факт смерті військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, навідника-оператора 2 взводу 1 роти навчально-бойового озброєння та техніки батальйону навчально-бойового озброєння та техніки солдата ОСОБА_2 , що мала місце 14 січня 2023 року під час виконання бойового завдання у Донецькій області, в районі населеного пункту Кліщіївка внаслідок наступальних дій противника, які супроводжувалися мінометним та артилерійським обстрілом.

Обґрунтування Суду. Вирішуючи в окремому провадженні справи про встановлення факту смерті особи, зокрема після 24 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території України, під час чи внаслідок ведення бойових дій, суди беруть до уваги обставини, в яких опинилися заявники після повномасштабного військового вторгнення держави-агресора на територію України, та об`єктивні складнощі, які можуть виникнути у них при наданні доказів на підтвердження відповідного факту. Також необхідно брати до уваги обов`язок держави розслідувати факти смерті особи, яка підпадає під її юрисдикцію.

У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі №753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема, письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю. Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин. Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року справі № 607/1612/23 (провадження № 61-6323св23).

Під час вирішення справи судами встановлено, що за результатом службового розслідування за фактом зникнення безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 встановлено, що він зник безвісті під час виконання службових обов`язків із захисту суверенітету Батьківщини в районі ведення бойових дій у Донецькій області, біля населеного пункту Кліщіївка, 14 січня 2023 року. В акті службового розслідування та в акті про настання смерті від 17 січня 2023 року зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 7 год. почався артилерійський та мінометний обстріл позицій ЗСУ в районі населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Близько 11 год. 14 січня 2023 року одна з мін потрапила в окоп безпосередньо в те місце, де знаходився солдат ОСОБА_2 . В результаті влучання його тіло розірвало. Через обстріли, які не припинялися тривалий час, і через те, що частина підрозділу відійшла на інші позиції, евакуювати тіла загиблих та їх зброю не було можливості.

Таким чином, судами встановлено підстави для того, щоб вважати, що військовослужбовець ОСОБА_2 загинув при виконанні бойового завдання поблизу села Кліщіївка Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Звернення Військової частини НОМЕР_1 із заявою про встановлення юридичного факту у порядку окремого провадження не суперечить позиції Великої Палата Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20), оскільки заявник не має іншої можливості одержати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , яке посвідчує факт, що має юридичне значення, а чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.

Військова частина НОМЕР_1 продовжує здійснювати виплату грошового забезпечення членам сім`ї ОСОБА_2 , тому ініціювала перед судом питання щодо встановлення факту його смерті.

Пунктом 1 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно, самовільно залишили військову частину (установу, організацію), місце служби або здійснили дезертирство), а також у разі їх смерті (загибелі), виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) щодо військовослужбовців, зниклих безвісти, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно. В усіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовців із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Отже, Військова частина НОМЕР_1 має зацікавленість у встановленні факту смерті військовослужбовця ОСОБА_2 . Встановлення цього факту є підставою для державної реєстрації смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Подібні висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 15 жовтня 2025 року у справі № 161/13331/24 (провадження № 61-8335св25), від 24 квітня 2024 року у справі № 756/5840/23 (провадження № 61-1825св24).

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/131648769

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.11.2025 р. у справі № 520/3624/24 (адміністративне провадження № К/990/3612/25) щодо грошового забезпечення під час лікування

Обставини справи. ОСОБА_1 проходить дійсну військову службу у військовій частині. У періоди з 11.12.2022 по 10.01.2023 та з 16.01.2023 по 18.01.2023 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідкою відповідача №46 від 24.02.2023.

У ході ведення бойових дій з військовими формуваннями російської федерації поблизу населеного пункту Соледар (Донецька область), під час проведення мінометного та артилерійського обстрілу, отримав 18.01.2023 осколкове поранення лівого плеча, обох стегон, лівої стопи, що первинно зафіксовано при наданні первинної невідкладної медичної допомоги, про що свідчить копія первинної медичної картки від 18.01.2023 та копія довідки військової частини НОМЕР_1 №47 від 24.02.2023 про обставини поранення.

Далі військовослужбовець перебував на обстеженні і лікуванні. У періоди обстеження і лікування наслідків поранення командиром військової частини було видано низку направлень до військово-лікарських закладів. Під час перебування позивача на лікуванні у військовій частині, згідно з направленням відповідача від 19.07.2023 №2529 на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою встановлення придатності військовослужбовця до подальшого проходження служби в Збройних силах України, 30.07.2023, ОСОБА_1 відмовився від подальшого лікування в умовах травматологічного відділення військової частини НОМЕР_4 та проходження огляду ВЛК у зв`язку з необхідністю в оперативному лікуванні в нейрохірургічному відділенні ДУ«ІНПН НАМН України», що підтверджується копіями повідомлення від командира військової частини НОМЕР_4 (вих. від 31.07.2023 №1170/3021, вх. від 05.08.2023 № 673) та виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №2303 від 31.07.2023.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.08.2023 №229 з 01.08.2023 молодшому сержанту ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення. Листом за вих.№1674/1/3319 від 20.09.2023 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що для поновлення виплат грошового забезпечення необхідно надати довідку військово-лікарської комісії з підтвердженням необхідності в подальшому лікуванні.

До військової частини НОМЕР_1 29.11.2023 надійшов рапорт ОСОБА_1 (вх.№7138 від 29.11.2023) про виплату грошового забезпечення з 18.01.2023, до якого додав свідоцтво про хворобу №1845 ВЛК за результатами проведеного 02.10.2023 огляду позивача з висновком про непридатність до військової служби з переоглядом через 9 місяців.

Листом від 13.12.2023 за вих.№1674/1/4051 військовою частиною НОМЕР_1 було надано відповідь позивачу, згідно з якою поновлення виплати грошового забезпечення буде здійснено по надходженню з лікарняного закладу або військово-лікарської комісії довідки ВЛК про необхідність подальшого лікування.

Обґрунтування Суду. Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства (абзац 3 пункту 9 розділу І Порядку № 260).

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, положення статті 101 Закону №2011-ХІІ установлюють, що підставою надання відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) ) із збереженням грошового та матеріального забезпечення є наявність висновку ВЛК. Водночас зазначена норма не встановлює особливих вимог щодо умов виплати грошового забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування військовослужбовця на лікуванні в медичних закладах. Такі умови визначені Порядком № 260, зокрема абзацом 3 пункту 9 розділу І цього Порядку №260.

Верховний Суд наголошує, що в абзаці 3 пункту 9 розділу І Порядку №260 подане в дужках словосполучення «військово-лікарської комісії» є вказівкою на альтернативного суб`єкта, уповноваженого на складання відповідного висновку, та не повинно тлумачитися як уточнення, що такий висновок має бути виданий саме ВЛК.

Це зумовлено тим, що хоча поняття «лікарняний заклад» і не має самостійного законодавчого визначення, підпункт 1.1 пункту 1 Переліку закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 №385, визначає заклади охорони здоров`я, віднесені до лікарняних закладів, до яких військово-лікарська комісія не належить.

Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, виплата грошового забезпечення після чотирьох місяців перебування на лікуванні може бути продовжена за наявності висновку лікарняного закладу або військово-лікарської комісії про потребу в лікуванні та рішення командира військової частини про продовження виплат.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/131595564