Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
21.09.2022

Позивачі звернулися до суду з позовом до закладу охорони здоров’я, третя особа – лікар-хірург про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи – їхнього батька і чоловіка

Судова практика

Постанова Верховного Суду у справі №161/7881/20 (провадження №61-11435св21) від 09 лютого 2022 року

Обставини справи: Позивачі звернулися до суду з позовом до закладу охорони здоров’я, третя особа – лікар-хірург про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи – їхнього батька і чоловіка.

Позивачі зазначають, що причиною смерті їхнього чоловіка і батька стало несвоєчасне встановлення правильного діагнозу та відповідно, несвоєчасне надання адекватної медичної допомоги черговим лікарем-хірургом, а саме: не проведення останнім інструментальних обстежень – УЗД та рентгенографії органів грудної/черевної порожнини з метою виключення або підтвердження наявності у хворого такого ускладнення перебігу виразкової хвороби як перфорація виразки, що призвело до тяжких наслідків для хворого.

Позивачі просили стягнути з відповідача на користь дружини 500 000 грн. та на користь дитини – 600 000 грн. моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивачів у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю батька та чоловіка, по 200 000 грн кожному.

Суд першої інстанції, виходив з того, що факт неналежного виконання працівником відповідача – лікарем-хірургом своїх професійних обов`язків підтверджується:

  1. Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 06.11.2020 року відповідно до якої обвинуваченого лікаря-хірурга було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження закрито. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що 18 січня 2015 року о 02 год. 45 хв., завідуючий хірургічним відділенням Локачинської центральної районної лікарні з вищою медичною освітою та першою кваліфікаційною лікарською категорією, будучи зобов`язаний, як медичний працівник, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу, в порушення вимог «Стандартів та клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Хірургія», затверджених наказом МОЗ України №297 від 02 квітня 2010 року, не провів та не наполягав на проведенні інструментальних обстежень – УЗД та/або рентгенографії органів грудної, черевної порожнини з метою виключення/підтвердження наявності у хворого такого ускладнення перебігу виразкової хвороби як перфорація виразки, що стало причиною несвоєчасного встановлення правильного клінічного діагнозу та, відповідно, несвоєчасного надання адекватної (хірургічне втручання) медичної допомоги, що в подальшому призвело до тяжких наслідків для хворого, а саме його смерті.
  2. Висновком судово-медичної експертизи. Цим висновком встановлено наявність дефекту (у вигляді бездіяльності лікаря) в наданні медичної допомоги пацієнту – не проведення інструментальних обстежень – УЗД та/або рентгенографії органів грудної, черевної порожнини з метою виключення/підтвердження наявності у хворого такого ускладнення перебігу виразкової хвороби як перфорація виразки, що стало причиною несвоєчасного встановлення правильного клінічного діагнозу та, відповідно, несвоєчасного надання адекватної (хірургічне втручання) медичної допомоги – існує прямий причинно-наслідковий зв`язок між смертю пацієнта та даним дефектом. За умов проведення вищезазначених дій (до розвитку перитоніту) – життя пацієнта можна було б врятувати. На думку експертної комісії, будь-хто з лікарів, який контактував з пацієнтом при надходженні останнього до стаціонару, мав наполягати на проведенні вищезазначених інструментальних обстежень (насамперед, це стосується лікаря хірурга та лікаря ендоскопіста). Взагалі, визначення клінічного діагнозу, і, відповідно, обрання тактики ведення пацієнта, в тому числі призначення обстежень, лікування тощо, – це прерогатива лікуючого лікаря.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із тяжкості та тривалості моральних страждань, урахувавши принцип розумності та справедливості, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивачів у рахунок відшкодування моральної шкоди по 200 000 грн кожному.

Рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційний судзмінив рішення суду першої інстанції: зменшено розмір відшкодування моральної шкоди із 200 000 грн кожному до 25 000 грн кожному. Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанцій, виходив з того, що лікарями надавалась медична допомога пацієнту, залучено всіх необхідних спеціалістів, будь-яких судово-медичних даних, які б свідчили про неналежний післяопераційний догляд та лікування немає, вини лікаря-хірурга у несвоєчасному/неадекватному наданні медичної допомоги пацієнту не встановлено, а тому відшкодування моральної шкоди у розмірі по 25 000 грн кожному позивачу буде достатньою компенсацією за спричиненні моральні страждання.

Правовий висновок Верховного Суду

Позиція Суду щодо визначення розміру моральної шкоди. Згідно з пунктами «а», «д», «ї» ч. 1 ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 8 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» (примітка: зараз ч. ч. 1, 6, 7 ст. 8 Закону) держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з ч. 1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (примітка: зараз ч. 3 ст. 34) обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачі зазнали моральних страждань, які виявилися у душевних стражданнях зумовлених смертю їхнього близького родича, що сталася при наданні медичної допомоги відповідачем. При цьому працівниками лікарні своєчасно не було проведено інструментальних обстежень – УЗД та/або рентгенографії органів грудної, черевної порожнини з метою виключення/підтвердження наявності у хворого ускладнення перебігу виразкової хвороби як перфорація виразки, що стало причиною несвоєчасного встановлення правильного клінічного діагнозу та несвоєчасного надання адекватної (хірургічне втручання) медичної допомоги.

При визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції правильно виходивіз характеру, тривалості, обсягу та змісту душевних страждань позивачів внаслідок втрати близької людини, неможливістю повного відновлення попереднього стану, врахував принципи розумності, виваженості і справедливості та дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі по 200 000 грн кожному із позивачів.

Позиція Суду щодо звільнення лікаря від кримінальної відповідальності. У постанові від 14 лютого 2018 року в справі №398/571/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими. Апеляційний суд не в повній мірі врахував, що лікаря-хірурга було звільнення від кримінальної відповідальності саме з цієї підстави.

Верховний Суд України у постанові від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Наведений висновок було підтверджено Верховним Судом, зокрема у постанові від 21 квітня 2021 року в справі № 648/2035/17.

Водночас надані стороною відповідача докази не спростовують ні обставин викладених в ухвалі Горохівського районного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року в справі №160/773/17, ні встановленого висновком експерта дефекту в наданні медичної допомоги пацієнту, за відсутності якого життя пацієнта можна було б врятувати.

Постанову апеляційного суду було скасовано, рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Огляд підготувала: адвокат Бабенко Яна, член Центру медичного права ВША НААУ