Постанова державного виконавця не може вважатися справедливою, оскільки заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини державного виконавця, який неправильно визначав розмір аліментів та базу їх стягнення

Огляд Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (Провадження № 14-37цс21):
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив визнати незаконними дії виконувача обов`язків заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управліннядержавної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Зубика О. І. (далі — ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області)щодо винесення постанови від 19 грудня 2018 року про накладення штрафу в розмірі 26 184,84 грн під час примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 14 жовтня 2013 року у виконавчому провадженні № 40797678, і визнати незаконною та скасувати зазначену постанову.

На обґрунтування скарги зазначав, що 13 лютого 2013 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на сина — ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2012 року і до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі зазначеного рішення видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання до відділу державної виконавчої служби Стрийського міськрайонного управління юстиції (далі — ВДВС Стрийського МРУЮ). 19 листопада 2013 року державний виконавець ВДВС Стрийського МРУЮ відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2610/27695/2012.

З невідомих причин без жодних законних підстав матеріали виконавчого провадження № 40797678 передали у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області, де виконувач обов`язків заступника начальника відділу Зубик О. І. 05 грудня 2018 року провів розрахунок та нарахував йому заборгованість зі сплати аліментів за період з жовтня 2012 року по листопад 2018 року в розмірі 52 369,67 грн. 19 грудня 2018 року виконувач обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубик О. І. виніс постанову про накладення штрафу в розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів, а саме 26 184,84 грн.

Позивач вважав, що постанова від 19 грудня 2018 року є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки він перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради (далі — УПСЗН Стрийської міської ради) та отримує допомогу по догляду за особами з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу й щомісячну компенсаційну виплату непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, із цього доходу сплачує аліменти на неповнолітнього сина в розмірі, визначеному рішенням суду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
20 грудня 2019 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції вважав, що скарга необґрунтована, а заявник не довів свої вимоги.
03 червня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 на дії виконувача обов`язків начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. задоволено частково. Визнано неправомірною постанову виконувача обов`язків начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубика О. І. від 19 грудня 2018 року у виконавчому провадженні № 40797678 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 26 184,84 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зміни в законодавстві, визначені у частині чотирнадцятій статті 71 Закону № 1404-VIII, можуть застосовуватись лише до випадків, які виникають після 28 серпня 2018 року. Проте спірна заборгованість утворилася до вказаної дати, що потягло помилковий висновок про необґрунтованість скарги.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог:
У вересні 2020 року Відділ примусового виконання рішень Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі — ВПВР ЗМРУ МЮ (м. Львів), який є правонаступником ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2020 року,у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
Касаційна скарга мотивована тим, що скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця щодо накладення штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Позиція Великої Палати Верховного Суду:
Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке:

Велика Палата Верховного Суду вже розглядала питання щодо юрисдикційності скарги на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19) з посиланням на частину другу статті 74 Закону № 1404-VІІІ зроблено загальний правовий висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Також Великою Палатою Верховного Суду враховується, що відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору — судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду відступає від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18, в якій, зокрема, оскаржувалася постанова державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів, про те, що відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги ВПВР ЗМРУ МЮ (м. Львів) про те, що скарга ОСОБА_1 на постанову державного виконавця щодо накладення на нього штрафу не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки існує неоднакова судова практика Верховного Суду як вищого судового органу і останньою постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду було по-іншому застосовано Закон № 2475-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що існують підстави виходу за межі доводів касаційної скарги, проте розглядає справу в межах позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що виконувачем обов`язків заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області Зубиком О. І. правильно застосовано норми до триваючих правовідносин, а саме до прав та обов`язків, що продовжувалися на момент набрання ним чинності, безпосередньо застосувавши нормативний акт прямої дії у часі.

Дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до боржника. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови від 19 грудня 2018 року про накладення штрафу та її сума, з якою пов`язано визначення розміру штрафу.

За змістом пункту 4 розділу XVI Інструкції № 512/5 виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону № 1404-VIII, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України.

Висновок:
Таким чином, кошти, які отримує особа, що здійснює догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, та щомісячні компенсаційні виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за особою з інвалідністю І групи, а також за особою, яка досягла 80-річного віку, не включаються до складу доходів, з яких мають сплачуватися аліменти.
Вказані суми відшкодування на догляд за відповідними особами не визнаються заробітком, а є компенсаційною виплатою, тому для обчислення суми аліментів та заборгованості боржника, який є непрацюючою працездатною особою, по їх сплаті, мають застосовуватись положення частини другої статті 195 СК України.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувана постанова державного виконавця не може вважатися справедливою, оскільки заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виникла не з вини ОСОБА_1 , а з вини державного виконавця, який неправильно визначав розмір аліментів та базу їх стягнення, що підтверджується .
Джерело: Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012 (Провадження № 14-37цс21) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/102221948