📌Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди.
Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 02 грудня 2022 року ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , та діючи з раптово виниклим умислом, направленим на протиправне заподіяння їй смерті, умисно виконав один постріл із мисливської рушниці в область її грудної клітини, внаслідок чого вона отримала середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
Після цього ОСОБА_2 , продовжуючи свої злочинні дії, направлені на протиправне заподіяння смерті іншій людині, виконав ще один постріл в ділянку правої руки її сина ОСОБА_3, який увійшов в цей момент до будинку. Внаслідок виконаного пострілу ОСОБА_3 було спричинено середнього ступеня тяжкості тілесне ушкодження.
Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 21 березня 2023 року у справі № 626/474/23 задоволено клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру в рамках кримінального провадженні №12022221090000763 від 02 грудня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні суспільно-небезпечного діяння, передбаченого частиною другою статті 15, пунктом 1 частиною другою статті 115 КК України. Застосовано відносно ОСОБА_2 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суровим наглядом.
Згідно з вказаної ухвали суд дійшов до висновку про те, що час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно-небезпечного діяння ОСОБА_2 є доведеними. Однак в ході досудового розслідування ОСОБА_2 проведено судово-психіатричну експертизу № 312 від 19 грудня 2022 року, згідно з якою у відповідача було виявлено хронічне психічне захворювання у формі хронічного маячного розлад, у зв`язку з чим ОСОБА_2 не може відповідати за свої дії та керувати ними. У період часу, до якого відноситься злочин, у якому підозрюється ОСОБА_2, він знаходився у стані психічного розладу, при якому не міг усвідомлювати та керувати своїми діями. На даний час за своїм психічним станом ОСОБА_2 потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру - госпіталізації у психіатричний заклад з суворим наглядом.
Стверджувала, що протиправними діями відповідача, їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, страхом втрати життя, порушення нормальних життєвих зв`язків.
Вважала, що моральну шкоду відповідач повинен відшкодувати їй на підставі частини першої статті 1186 ЦК України, оскільки матеріальне становище ОСОБА_2 дозволяє йому здійснити таке відшкодування.
Враховуючи викладене, позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.
📌Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі:
Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 22 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди попередніх інстанцій вказали, що відповідно до статті 1186 ЦК України шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується.
При цьому суди врахували ухвалу Красноградського районного суду Харківської області від 21 березня 2023 року у справі № 626/474/23, якою до ОСОБА_2 застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суровим наглядом, оскільки ОСОБА_2 в момент завдання шкоди ОСОБА_1 не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Наявність психічного розладу свідчить про відсутність в діях такої особи (відповідача) вини, а отже, і про неможливість покладення на неї відповідальності за завдану моральну шкоду.
📌Короткий зміст вимог касаційної скарги:
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 1186 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме:
1) чи підлягає застосуванню положення частини першої статті 1186 ЦК України до особи, яка в момент завдання шкоди не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв`язку з психічним розладом або недоумством, зокрема, чи підлягає застосуванню положення другого речення частини першої статті 1186 ЦК України щодо можливості відшкодування такою особою завданої нею шкоди?;
2) чи доповнює частина друга статті 1186 ЦК України частину першу статті 1186 ЦК України та передбачає додаткові по відношенню до частини першої умови та підстави для відшкодування шкоди іншими особами, чи частини першої та другої статті 1186 ЦК України передбачають два самостійні випадки відшкодування шкоди, та взаємовиключають один одного?
Крім того вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вважає, що судами неправильно проаналізовано правовідносини, які склалися між сторонами у справі, а також помилково застосовано норми матеріального права та враховано висновок Верховного Суду, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Зазначає, що суди повинні були дослідити докази, які підтверджують наявність моральної шкоди, а також докази надані сторонами на підтвердження майнового стану позивачки та відповідача, на підставі чого викласти обґрунтований висновок про наявність чи відсутність підстав для стягнення заявленого розміру моральної шкоди.
📌Позиція Верховного Суду:
Порядок відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, встановлено статтею 1186 ЦК України, відповідно до якої:
1. Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.
Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.
2. Якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв`язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, при тлумаченні положень статті 1186 ЦК України дійшов висновку, що ця стаття передбачає два самостійні випадки відшкодування шкоди:
1) коли шкода завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними;
2) коли шкода завдана особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв`язку з психічним розладом або недоумством.
Згідно з позицією суду першої інстанції, яка підтримана апеляційним судом, в разі якщо особа, не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв`язку із психічним розладом або недоумством, шкода в тому числі і моральна може бути відшкодована не особою, яка цю шкоду завдала, а її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди.
Верховний Суд не може погодитись із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що обставини, через які особа в момент завдання шкоди не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, можуть бути відрізнятися, зокрема і за тривалістю.
В одних випадках, це може бути хронічне (тобто тривале або таке, що періодичне повторюється) психічне захворювання, а в інших - відносно короткочасний емоційний стан, який призводить до тимчасового розладу психічної діяльності (наприклад стан афекту тощо).
Однак в усіх наведених випадках правове значення при застосуванні статті 1186 ЦК України має те, що фізична особа, яка не визнана недієздатною, в момент завдання шкоди не усвідомлює значення своїх дій та (або) не може керувати ними.
Використане законодавцем у першому реченні абзацу 1 частини першої статті 1186 ЦК України формулювання: «Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується», є загальним правилом, яке поширюється на всіх осіб, які завдали шкоди у відповідному стані, незалежно від виду та тривалості такого стану.
Далі у частині першій статті 1186 ЦК України законодавець наводить два виключення із загального правила, коли обов`язок відшкодування шкоди завданої особою вказаною у першому реченні абзацу 1 частини першої цієї статті, може (або має) бути покладено на таку особу (завдавача шкоди):
1) коли суд, врахувавши матеріальне становище потерпілого та особи, яка завдала шкоди, дійде висновку про можливість її відшкодування завдавачем повністю або частково;
2) коли ця особа (завдавач шкоди) сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин, шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених ЦК України.
Натомість у частині другій статті 1186 ЦК України законодавець визначив випадки, коли окрім завдавача шкоди, суд може покласти обов`язок з її відшкодування на інших конкретно визначених осіб та за певних умов - чоловіка (дружину), батьків, повнолітніх дітей, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.
Водночас правила частини другої статті 1186 ЦК України не скасовують правил викладених у частині першій цієї статті і не суперечать ним.
📌Висновок:
Отже суди у розглядуваній справі неправильно тлумачили положення статті 1186 ЦК України, не встановили обставин, які мають значення для вирішення спору та не надали оцінку доказам сторін, зокрема щодо матеріального становища потерпілої ОСОБА_1 та особи, яка завдала шкоди, - ОСОБА_2, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про відмову у позові.
Правильне вирішення заявленого ОСОБА_1 спору, пов`язане зі встановленням обставин справи дослідженням доказів та оцінкою наданих сторонами доказів, що належить до компетенції судів першої та апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Таким чином, оскільки нез`ясованими належним чином залишились фактичні обставини справи щодо заявлених вимог, не досліджено та не надано правової оцінки зібраним у справі доказам, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то відповідно до статті 411 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.