Поновлення на військовому обліку у зв’язку зі зміною граничного віку перебування в запасі не є зворотною дією закону та не порушує прав особи
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року у справі № 280/6524/24
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування:
У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), у якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо взяття позивача на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів; зобов`язати відповідача виключити позивача із військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебував на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 до 12.09.2011. У зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, керуючись частиною першою статті 32 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), відповідач 12.09.2011 виключив позивача з військового обліку, що підтверджується штампом у військовому квитку та паспорті. Водночас у лютому 2024 року на підприємство, де працює позивач, надійшов лист від ІНФОРМАЦІЯ_4 зі списком працівників, до якого входив і позивач, з вимогою їх виклику для уточнення облікових даних. Звернувшись до відповідача із роз`ясненням відповідних дій, позивачу було повідомлено, що наявний у нього в документах штамп не рахується та він підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних. Позивач уважає дії щодо його взяття на військовий облік протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій:
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.02.2025, відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з набранням чинності змін до Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду. Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто повинен, згідно з чинним законодавством, перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг:
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.02.2025 у справі № 280/6524/24 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм, передбачених: пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII у випадках взяття органами військового управління на військовий облік військовозобов`язаних осіб, які були раніше на законних підставах виключені з військового обліку; частиною дев`ятою статті 1, частинами другою, третьою, четвертою статті 27 Закону № 2232-XII у випадках зарахування органами військового управління в запас Збройних Сил України чи інших військових формувань осіб, які були раніше на законних підставах виключені з військового обліку; Інструкцією з організації ведення військового обліку військовозобов`язаних і призовників в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 15.12.2010 № 660 (далі - Інструкція № 660) щодо взяття органами військового управління на військовий облік осіб, які були раніше на законних підставах виключені з військового обліку; Додатком № 2 до мобілізаційної директиви Генерального штабу Збройних Сил України від 22.06.2015 № 322/2/2180дск «Організаційно-методичні вказівки щодо порядку проведення призову військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, в особливий період та його документального оформлення».
Крім того, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково вважали позивача військовозобов`язаним, який перебуває у запасі Збройних Сил України, попри те, що він був виключений з військового обліку, та помилково ототожнюють та застосовують поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», які відповідно до статті 37 Закону № 2232-XII, відрізняються підставами застосування та правовими наслідками. Особи, зняті з військового обліку, не втрачають відношення до військового обов`язку та продовжують перебувати у статусі «військовозобов`язаний», а особи, виключені з військового обліку, втрачають як відношення до військового обов`язку, так і статус «військовозобов`язаний».
Також скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не врахували такі обставини справи: рішення суб`єкта владних повноважень (відповідного ТЦК та СП) про виключення позивача з військового обліку було прийнято відповідно до норм Закону № 2232-XII, які діяли на той час; рішення про виключення позивача з військового обліку було остаточним, ніким не оскаржувалося та не скасовувалося у визначений Законом спосіб; пункт 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII (у редакції від 12.10.2023), як і будь-який інший нормативно-правовий акт України, не містить приписів, відповідно до яких взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають раніше виключенні з військового обліку громадяни України; після події виключення позивача з військового обліку 12.09.2011, не приймалося жодного нормативно-правового акту та не вносилося жодних змін до чинних нормативно-правових актів, якими би визначався порядок взяття на військовий облік осіб, раніше виключених з нього, та відповідно до яких ІНФОРМАЦІЯ_2 або інший державний орган наділявся б повноваженнями брати на військовий облік військовозобов`язаних громадян України, які у визначеному законом порядку були раніше виключені з військового обліку.
Водночас суди попередніх інстанцій не застосували до оскаржуваних дії відповідача норми матеріального права, визначені пунктом 1 частини другої статті 2 КАС України. Зокрема, в оскаржуваних рішеннях суди обмежилися мотивуванням своїх висновків щодо обов`язку позивача перебувати на військовому обліку та відсутності підстав для його виключення з військового обліку, проте так і не назвали конкретну норму конкретного нормативно-правового акту України, якою: визначено повноваження ТЦК та СП або інших органів державної влади поновлювати на військовому обліку військовозобов`язаних осіб, які раніше були виключені з військового обліку; визначено порядок як «автоматичний», так і будь-якого іншого поновлення на військовому обліку осіб, які раніше були виключені з військового обліку; визначено процедуру реалізації ТЦК та СП таких повноважень.
Також, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій застосували норми Інструкції № 660, які не регулюють спірних правовідносин, оскільки ця Інструкція регулювала ведення військового обліку в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах, та не давала повноважень цим суб`єктам вносити будь-які записи до військово-облікових документів громадян.
Окремо скаржник наголошує на тому, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, не було дотримано і принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, в розрізі кожного з предметів оскарження у цій справі, а саме: не витребувано повторно у відповідача необхідних доказів у справі, не забезпечено виконання рішення суду про витребування доказів.
Також скаржник уважає, що судами попередніх інстанцій, у зв`язку з неправильним встановленням характеру спірних правовідносин, у справі № 280/6524/24 не перевірялася відповідність чинному законодавству дій відповідача зі взяття на військовий облік особи, яка раніше була виключена з нього, не мала відношення до військового обов`язку та не мала статусу «військовозобов`язаний».
Крім того, на думку скаржника, є помилковим застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі № 820/3113/17, оскільки правовідносини та предмет розгляду у цих судових справах не є подібними із правовідносинами та предметом розгляду судової справи № 280/6524/24. Водночас скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.04.2021 у справі № 320/6666/18.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов`язаних:
звільнені з військової служби в запас;
які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»;
військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України;
які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних;
зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України;
які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу;
які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;
які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.
Отже, згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII взяти на військовий облік можуть громадян, які зняті з військового обліку, а не є виключеними з військового обліку.
Водночас положення Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін.
Так, згідно зі статтею 28 Закону № 2232-XII, у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку - 07.11.2010, запас військовозобов`язаних поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
У подальшому, Законом № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом № 1604-VII - до 60 років.
Проте приписи статті 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.
Тобто з набранням чинності указаних змін до Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.
Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач, ІНФОРМАЦІЯ_9 , не досягнув 60-річного віку, тобто повинен, згідно з чинним законодавством, перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.
Що стосується доводів скаржника про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, оскільки, на думку скаржника, питання тут не в тому, поширюють чи не поширюють свою дію на спірні правовідносини зміни, внесені Законами № 1169-VII та № 1604-VII, з огляду на момент виникнення спірних правовідносин, а в тому, чи поширюють вони свою на дію саме на осіб, виключених з військового обліку на законних підставах, Верховний Суд уважає їх помилковими з огляду на таке.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.
Унесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.
У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Висновок:
Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних.
Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.
Доводи скаржника про помилкове застосування судом першої інстанції положень Інструкції № 660, з огляду на те, що указана Інструкція не регулює спірних правовідносин, Суд відхиляє, оскільки застосування судом першої інстанції указаної Інструкції не слугувало єдиною підставою для відмови у позові, і як наслідок не призвело до ухвалення незаконного рішення.
Доводи скаржника про порушення судами норм процесуального права у частині повторного не витребування доказів судом першої інстанції та у частині нерозгляду аналогічного клопотання судом апеляційної інстанції, Судом не аналізуються, оскільки вони не були підставою для відкриття касаційного провадження.
Оцінюючи інші доводи касаційної скарги, Суд зазначає, що вони зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду скаржника з правовою оцінкою судів обставин справи, установлених у процесі її розгляду.
Суд наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, установлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду судом касаційної інстанції є виключно питання застосування права.
З урахуванням наведеного, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин, Суд дійшов до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.