«Людина має більшу цінність, аніж суспільство або держава», – писав Микола Бердяєв, філософ українського походження, який був чотири рази засуджений та якого сім разів номінували на Нобелівську премію.

Одним із напрямків стратегічного курсу розвитку державної політики в процесах виконання кримінальних покарань відповідно до міжнародних стандартів є зміна законодавства в частині прав ув’язнених, зокрема отримання безоплатної правничої допомоги. Засуджені особи часто потрапляють до установ відбування покарань, маючи чисельні правові проблеми. Тягар таких проблем призводить до погіршення емоційного стану засуджених під час відбування покарання, порушення порядку відбування покарань. Усе це після звільнення стає ще одним із чинників, що впливає на ресоціалізацію засуджених та рецидив учинення злочину.

Крім цього, охорона прав у конфлікті із законом молодих людей, дітей, у том числі й ув’язнених, може бути гармонізована з правом ЄС шляхом більш широкого впровадження принципів відновного правосуддя для максимального виведення неповнолітніх правопорушників із кримінального процесу та запобігання скоєнню ними повторних злочинів.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги розпочали забезпечувати надання цієї допомоги в січні 2013 року, але такі послуги надавалися засудженим до покарання у вигляді позбавлення волі лише в межах кримінального провадження.

Законом України «Про Прокуратуру» у 2014 році було внесено зміни в профільний закон системи надання безоплатної правової допомоги, зокрема, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі нарешті отримали статус окремого суб’єкта права на безоплатну вторинну правову допомогу.

Також у 2014 році до ч.2 ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України було внесено зміни, якими закріплено право засуджених на отримання безоплатної правової допомоги.

У Декларації прав дитини, прийнятій резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року, зазначено, що дитина, унаслідок її фізичної й розумової незрілості, потребує спеціальної охорони та піклування, але в законодавство України не імплементовано визначення віку «молодої людини», відсутні можливості звільнення молодих людей від кримінальної відповідальності або покарання в разі вчинення ними тяжких злочинів навіть за умови застосування принципів відновного правосуддя.

Натомість у законодавство більшості розвинутих країн Європи імплементований значно вищий, ніж в Україні вік, до якого молода людина має право на особливе піклування та підтримку, у тому числі звільнення від кримінальної відповідальності. Наведемо конкретні цифри.

У Нідерландах максимальний вік кримінальної відповідальності неповнолітніх – 21 рік. Суди Нідерландів мають повноваження використовувати положення ювенального кримінального права щодо осіб, старших 18 років, але які не досягли 21 року.

Закон ФРН про суд у справах неповнолітніх установлює, що під його дію підпадають підлітки у віці від 14 до 18 років і повнолітні особи від 18 років до 21 року, якщо вони залишилися в розвитку ще неповнолітніми або якщо вчинене ними діяння розглядається як типове. Кримінальний кодекс Швейцарії встановлює суб’єктні групи: діти від 7 до 15 років, підлітки від 15 до 18 років, молодь у віці 18–25 років.

Кодекс Швейцарії не містить переліку злочинів щодо кожної вікової групи. У країнах англосаксонської системи права суд може звільнити від кримінальної відповідальності неповнолітніх, якщо винний діяв без достатнього розуміння.

На думку Г. Андрусяк, у разі встановлення вікової межі кримінальної відповідальності на дуже низькому рівні (ще нижче, ніж в Україні), поняття відповідальності «стає безглуздим» для дитини.

Пропозиції введення до чинного законодавства поняття «молоді люди» віком до 21 року містяться, наприклад, у проекті нового Кримінального кодексу (О. П. Горох).

Згідно з визначенням професора О. М. Костенка, «держава має сприяти вихованню нового покоління громадян, створюючи в суспільстві умови для узгодження їхньої волі й свідомості із законами соціальної природи».

Кращим, ніж покарання позбавленням волі, є відновне правосуддя. У багатьох народів світу існували практики вирішення ситуацій, які закон визначає як злочин. Як вважає Р. Г. Коваль, традиційно люди розуміли відповідальність як процес, що походить від слова «відповідь».

В Україні з 11 років до 14 (в окремих випадках до 16) років, можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру (ПЗВХ) та поміщення дитини в спеціальну навчально-виховну установу, тобто виховну установу закритого типу (застосовується у 12 відсотках судових рішень).

Законодавство в цій царині потребує змін. Про це неодноразово ми говорили на численних круглих столах під керівництвом Голови Комітету Ганни Колесник, а також публікували відповідні статті із цих питань, зокрема й на сайті Вищої школи адвокатури.

У 2019 році почала діяти «Програма відновлення для неповнолітніх, підозрюваних у вчиненні злочину», яка має на меті забезпечити відшкодування заподіяної шкоди, максимальне виведення неповнолітніх правопорушників із кримінального процесу та запобігання скоєнню ними повторних злочинів. Правовою основою цієї програми є спільний наказ Міністерства юстиції України та Генеральної прокуратури № 172/5/10 від 21.01.2019 року. Це, безумовно, є вагомий здобуток.

Відомий християнський психолог Л. М. Гридковець зазначає: «Кримінальний процес є найбільш травматичним для психіки молодих людей. Адвокат – єдина особа, без якого на практиці неможливий хід кримінального процесу за участю дитини. Такий висновок можемо зробити на основі системного аналізу статей 488, 491 КПК України. У деяких випадках батьки, близькі родичі чи законні представники дитини не з’являються для проведення процесуальних дій, і це є проблемою, бо дитину, про які батьки не піклуються, із більшою вірогідністю суд помістить за грати».

На думку Я. П. Зейкана, необхідно більш широко застосовувати принцип сприяння захисту «favor defensionis». Це ж зазначав і Європейський суд з прав людини в рішенні «Т. проти Великої Британії».

Сергій Лисак переконаний, що необхідні системні підходи, зокрема й об’єднання зусиль державних установ та ключових недержавних стейкхолдерів, оскільки система безоплатної правової допомоги може запропонувати партнерам допомогу в дослідженні та вирішені цих проблем, що стане поштовхом до більш ефективного захисту прав ув’язнених, у тому числі молодих людей, подальшої їхньої ресоціалізації та повернення в суспільство.

Отже, наші пропозиції перспективних змін до законодавства включають такі пункти, як збільшення віку настання кримінальної відповідальності, уведення до чинного законодавства поняття «молоді люди» (віком до 21 року) та впровадження в законодавство можливостей для звільнення молодих людей від кримінальної відповідальності або покарання в разі вчинення ними окремих тяжких злочинів за умови застосування принципів відновного правосуддя.