Коментар Дмитра Луценка,

керуючого партнера АО «Novels»,

члена Комітету з питань захисту бізнесу та інвесторів, що діє у складі НААУ

Під час пленарного засідання Верховної Ради України 2 березня 2021 року головуючим було поставлено на голосування включення до порядку денного питання про скорочення термінів розгляду законопроектів стосовно податкової амністії, які були внесені Президентом України, а саме:

• №5153 – Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету;
• №5154 – Проект Закону про внесення зміни до статті 29 Бюджетного кодексу України у зв'язку із внесенням змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету;
• №5155 – Проект Закону про внесення зміни до статті 16 Закону України «Про валюту і валютні операції» у зв'язку із внесенням змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету;
• №5156 – Проект Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України у зв'язку із внесенням змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету.

Вищезазначені законопроекти були прийняті Верховною Радою України в першому читанні, але зараз перебувають у профільних комітетах на стадії опрацювання правок до них.

Слід зазначити, що восени 2020 року народні депутати України вже вносили законопроекти про запровадження податкової амністії, однак жоден із них так і не був розглянутий профільними комітетами Верховної Ради України. Зокрема, на розгляд було винесено такі законопроекти:

02.09.2019 року – Проект Закону №1232 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей застосування спеціального декларування за порушення фізичними особами податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що мали місце до 31 грудня 2018 року». Автор – Д. Гетманцев.

18.09.2019 року – альтернативний Проект Закону №1232-1 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо добровільного одноразового декларування активів фізичних осіб». Автори – Н. Южаніна та 9 народних депутатів від фракції політичної партії «Європейська Солідарність».

11.09.2019 р – Проект Закону №2128 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України (щодо особливостей декларування та оподаткування активів/доходів фізичних осіб в рамках Програми розкриття інформації)». Автори – С. Тарута, А. Ніколаєнко.

Основні положення законопроектів викладені в наведеній нижче таблиці:

Зупинимося детальніше на внесеному Президентом України проекті Закону №5153, який наразі перебуває на розгляді робочої групи при комітеті Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики.

Як свідчать дані, наведені в пояснювальних записках до вищезазначених законопроектів, авторами ініціативи враховано досвід Аргентини та Індонезії в проведенні податкової амністії. Рішення, ухвалені в цих країнах, були по-різному побудовані, однак вони однаково повернули до легального обігу значні кошти. Так, в Аргентині податкова амністія, яку запропонували в 2016 році, зібрала 117 мільярдів доларів США, а близько 80% задекларованих активів надійшли з-за кордону. В Індонезії податкова амністія, яку також запропонували ще в 2016 році, дала змогу повернути до економіки країни 277 мільярдів доларів. В обох цих країнах податкова амністія проводилася в декілька етапів. Ті, хто починав раніше декларування, отримував більшу вигоду. Індонезія пропонувала підприємцям жорсткіші умови повернення капіталу, натомість Аргентина – більш ліберальні. Тому Індонезії і вдалося репатріювати менше, ніж планувалося. Після проведення нульового декларування в Україні прогнозується близько 30 мільярдів доларів надходжень до Державного бюджету України.

Аналіз вищезазначеного законопроекту дає підстави визначити такі основні положення:

1. Ставки оподаткування доходів, що будуть задекларовані в межах одноразового декларування, у запропонованому проекті передбачають три градації: 5% – загальна ставка для активів на території України, 9% – для активів за межами України та 2,5% – для декларування активів у вигляді ОВДП, що були придбані до 01 січня 2021 року.

2. Суб’єктами декларування можуть стати й підприємці, і фізичні особи (громадяни). Наприклад, працівники, які отримували зарплату в «конверті», працювали без оформлення трудових відносин, заробітчани та особи, що не оподатковували в належний спосіб свій дохід. Це дасть змогу легалізувати кошти, приховані від сплати податків, які є на руках практично в будь-якого українця.

Подання одноразової декларації планується добровільним. Декларанти будуть звільнені від кримінальної, адміністративної та фінансової відповідальності в межах суми, яку буде відображено в одноразовій декларації. Водночас буде запроваджений певний мінімум, що амністується без подання декларації: активи, які не підлягають включенню до державних реєстрів (наприклад, кошти чи ювелірні вироби) загальною вартістю до 400 тисяч гривень або в певних розмірах нерухоме/нерухоме майно, що є в українських реєстрах (наприклад, одна квартира, яка не перевищує площу 120 м²).

При цьому заборонено подавати одноразову декларацію державним службовцям, які, починаючи з 1 січня 2005 року, подавали чи повинні були подавати відповідні декларації. Однак така норма є доволі звужувальною і такою, що виключає значне коло потенційних декларантів. Так, якщо особа подавала документи на проходження конкурсу на зайняття посади на державній службі, вона вважатиметься такою, що подавала декларацію та буде позбавлена права брати участь в одноразовому декларуванні. Крім того, законопроект №5153 містить положення, яке також установлює спеціальні обмеження й для членів сім’ї осіб, які, починаючи з 1 січня 2005 року, подавали чи повинні були подавати відповідні декларації.

Отже, видається доволі дискусійним запровадження обмеження щодо участі в одноразовому декларуванні особам, які з 1 січня 2005 року подавали чи повинні були подавати відповідні декларації. Крім того, слід ураховувати, що до серпня 2016 року в Україні не працювала електронна система подачі декларацій, а функціонувала система заповнення декларацій у паперовій формі, та й сама форма декларації містила значно обмеженіше коло активів, що підлягали відображенню, ніж сучасна електронна декларація. Також порядок зберігання паперових декларацій сформульований так, що відповідна паперова декларація може перебувати в архіві тієї установи, до якої особа подавалася на конкурс на зайняття вакантної посади або в якій працювала. Тому адміністрування процесу перевірки факту подання особою, що виявила бажання взяти участь в одноразовому декларуванні, декларації в період із 2005 до 2016 рік видається проблематичним.

Також важливою новелою законопроекту №5153 для податкового законодавства є запровадження знеособленої одноразової декларації. Так, пропонується запровадити механізм, згідно з яким декларант зможе звернутися до нотаріуса та подати йому відомості, необхідні для внесення у відповідну одноразову декларацію. При цьому нотаріус не зобов’язаний відображати данні про особу заявника ні в декларації, ні навіть у реєстрі нотаріальних дій, а лише присвоїти декларанту спеціальний ідентифікатор декларанта (без зазначення відомостей про особу декларанта) та відомості про уповноваженого представника декларанта, який подає знеособлену одноразову (спеціальну) добровільну декларацію від імені декларанта, реєстраційний номер відповідного договору, укладеного між декларантом та його уповноваженим представником, а також дату його укладення). Законопроект передбачає, що такий спеціальний ідентифікатор декларанта буде присвоюватися центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, однак жодного додаткового правового регулювання процедури такого присвоєння, процесу його генерування, особливостей захисту інформації, які міститимуться в відповідному реєстрі тощо, законопроект не містить. Згідно із загальними правилами законодавчої техніки, слід припустити, що такі норми після ухвалення законопроекту буде доручено розробити та ухвалити на рівні підзаконних нормативних актів Кабінету Міністрів України, що, у свою чергу, подовжить терміни підготовки й реалізації процедури запровадження одноразового декларування в Україні.

Зважаючи на вищезазначене, варто фокус уваги в перевести на запропоновані в проекті закону терміни проведення одноразового декларування в Україні. Так, передбачено запровадження одноразового декларування з 1 липня 2021 року до 1 липня 2022 року, що видається не зовсім реалістичним, з огляду на процедуру ухвалення законопроекту, який зараз перебуває в процесі розгляду правок до нього в комітеті ВРУ, із подальшим заслуховуванням правок у залі ВРУ та голосуванням за законопроект, подальшим підписанням закону Президентом України в разі його ухвалення, офіційного опублікування та розробки вищезгаданих підзаконних нормативних актів для його реалізації. Тому, на наш погляд, більш реалістичними виглядають терміни проведення одноразового декларування з 1 січня 2022 року до 1 січня 2023 року, особливо в контексті того, що звітні податкові роки обраховуються саме такими термінами.

Щодо питання, які ж механізми запроваджуються при поданні знеособленої одноразової декларації, то, як вже було зазначено вище, такі декларації подаватимуться через нотаріусів. Для розширення повноважень нотаріусів законопроект 5153 пропонує внести такі зміни до Закону України «Про нотаріат»:

• подавати за фізичну особу, із якою укладено договір про подання знеособленої одноразової (спеціальної) добровільної декларації, в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, знеособлену одноразову (спеціальну) добровільну декларацію в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
• сплачувати збір з одноразового (спеціального) добровільного декларування за фізичну особу відповідно до договору про подання знеособленої одноразової (спеціальної) добровільної декларації з вартості активів у розмірі, визначеному такою особою в одноразовій (спеціальній) добровільній декларації, а також здійснювати доплату збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування в разі отримання відповідного повідомлення від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, у порядку, визначеному Податковим кодексом України, за умови попереднього зарахування декларантом суми доплати, указаної в такому повідомленні, на рахунок нотаріуса;
• зберігати в паперовому вигляді оригінал підписаної особисто декларантом одноразової (спеціальної) добровільної декларації, на підставі якої до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, було подано знеособлену одноразову (спеціальну) добровільну декларацію, а також оригінали або засвідчені належним чином копії документів, що підтверджують наявність активів, відображених в одноразовій (спеціальній) добровільній декларації, та електронну копію знеособленої одноразової (спеціальної) добровільної декларації, подану нотаріусом до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відповідно до Податкового кодексу України;
• повідомляти фізичну особу, від імені якої діє нотаріус на підставі договору про подання знеособленої одноразової (спеціальної) добровільної декларації, про отримання від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, повідомлень, що стосуються поданої знеособленої одноразової (спеціальної) добровільної декларації;
• надавати в передбачених Законом випадках на письмовий запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, інформацію щодо декларанта, за якого до цього органу подано знеособлену одноразову (спеціальну) добровільну декларацію;
• надавати на вимогу декларанта, від імені якого було подано знеособлену одноразову (спеціальну) добровільну декларацію, інформацію щодо такого декларанта та активи, зазначені в знеособленій одноразовій (спеціальній) добровільній декларації, яка подана до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Однак у законопроекті залишено поза увагою такі питання: у якому реєстрі має працювати нотаріус при подачі відповідної декларації, чи матиме він доступ до відповідного реєстру, а також, які правила використання таких реєстрів. При аналізі запропонованих повноважень нотаріуса та викладеного правого регулювання його дій при поданні знеособленої одноразової декларації виникає низка додаткових питань:

• Чи потрібен попередній ідентифікатор для нотаріуса?;
• Чи має бути Міністерством юстиції затверджена типова форма договору між нотаріусом і декларантом?;
• Чи повинен нотаріус повідомити орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, про укладення договору з декларантом і якщо так, то яким чином і які відомості розголошуються?;
• Чи є нотаріус суб’єктом фінансового моніторингу в разі внесення від імені декларанта податку?;
• У разі внесення від імені декларанта податку та визначення органом виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, що сума податку сплачена не в повному обсязі, то кому потрібно направляти повідомлення про доплату податку?;
• Які правові підстави для направлення запитів до нотаріуса органами ДПС при проведенні перевірки?;
• Чи встановлюється відповідальність нотаріуса за ненадання відповіді на запит?;
• Які терміни надання відповіді на запит?;
• А також низка інших питань, на які законопроект не дає відповіді.

Також не можна залишити поза увагою тих факторів, що, безумовно, мають стимулювати українців скористатися правом на одноразове декларування. Так, Україна разом з усім світом рухається до збільшення контролю за фінансовими операціями. У будь-якому разі з часом буде все складніше використовувати кошти, із яких у встановленому законом порядку не було сплачено податки, і ті, джерела походження яких особа не зможе підтвердити.

У 2022 році в Україні повною мірою запрацюють антиофшорні правила, тому вже не вийде приховати активи за кордоном. Запровадження податкової амністії є реальним шансом легалізувати грошові кошти та активи напередодні введення більш суворих правил податкового контролю.

Насамкінець зазначимо, що запровадження одноразового декларування або ж податкової амністії як більш поширеного правового терміну, безперечно, є кроком на зустріч суспільним інтересам та покращенню економічного стану країни, а також засобом реанімування інвестиційної спроможності громадян.

Законопроект №5153 має низку недоліків, які, ми впевнені, будуть усунені в ході плідної роботи комітетів Верховної Ради України та при голосуванні поправок до цього законопроекту. Тому вже найближчим часом українці матимуть можливість відобразити кошти, із яких належним чином не було сплачено податки, у своїх фінансових документах. Це збільшить спроможність громадян щодо використання фінансових інструментів і надасть можливість вільно розпоряджатися заробленими коштами, сплативши до державного бюджету України справедливі суми податків.